Сырная Гистология

t.me/rapeture

Маточка і мішечок вистелені одношаровим плоским епітелієм. В області плями епітелій набуває кубічну і призматичну форму. Клітини плями лежать на базальній мембрані. Серед них розрізняють підтримуючі (sustentocytus) і

волоскові, або сенсоепітеліальні (epitheliocytus sensorius pilosus). На поверхні плями лежить товста отолитова мембрана (membrana statoconiorum), що складається з желеоподібної речовини, до складу якої входять кристали карбонату кальцію. Волоскові клітини діляться на клітини I і II типу.

Клітини I типу розташовуються між підтримуючими клітинами, мають грушоподібну форми, в їх базальному кінці розташовується кругле ядро, в цитоплазмі містяться мітохондрії, ЕПС, рибосоми. До базального кінця підходять численні нервові волокна, які обплітають клітку у вигляді чаші. Від апікального кінця клітин відходять до 80 волосків, довжиною близько 40 мкм. Один з цих волосків рухливий (кіноцілій), інші нерухомі (стереоцілії).

Рухомий волосок не може розташовуватися між стереоцилиями. Він завжди розташовується полярно по відношенню до стереоцилій. Кіноцілій і стереоцілії впроваджуються в отолитову мембрану.

Клітини II типу мають циліндричну форму, до їх базальних кінців підходять нечисленні нервові волокна, які утворюють на цих клітинах точкові синапси. Внутрішня структура клітин I типу подібна до структури клітин II типу.

***Цитофізіологія волоскових чутливих клітин.

Пля маточки і мішечка та ампульні гребені, хоча й подібні за клітинним складом, відрізняються функціями. Плями маточки - рецептор лінійних прискорень і гравітації, а пляма мішечка - гравітації та вібрації. Під час відповідних рухів голови отолітова мембрана, в силу інерції ковзає по поверхні плями і тягне за собою кіноцилії та стереоцилії волоскових клітин. Зміщення стереоцилій у напрямку до кіноцилії спричиняє деполяризацію волоскових клітин, викид нейротрансмітера та наступе збудження нервових закінчень вестибулярного нерва. Зміщення у протилежному напрямку зумовлює гіперполяризацію волоскових клітин та гальмування нервовових імпульсів

Стереоцилії зовнішніх волоскових клітин занурені у покривну мембрану. Під час проходження пересувних хвиль обидві мембрани - базилярна та покривна - взаємно зміщуються, що спричиняє згинання стереоцилій. Стереоцилії внутрішніх волоскових клітин, хоча й не досягають покривної мембрани, також згинаються під дією зміщень ендолімфи у проміжку між покривною мембраною та верхівками волоскових клітин. Деформація стереоцилій волоскових клітин призводить до зміни проникності катіонних каналів останніх.

Іони К+, вміст яких в ендолімфі дуже високий, проникають всередину волоскових клітин і викликають деполяризацію їхньої плазматичної мембрани. Деполяризація, у свою чергу, обумовлює відкриття кальцієвих каналів у базолатеральних частинах волоскових клітин, що призводить до

t.me/rapeture

надходження в цитоплазму останніх іонів кальцію. Внаслідок цього з волоскової клітини вивільняється нейротрансмітер, який спричинює генерацію потенціалу збудження на мембранах нервових закінчень аферентних нейронів, котрі іннервують волоскові клітини

Внутрішні волоскові клітини є головними чутливими елементами спірального органа, які отримують 90-95 % аферентних нервових волокон кохлеарного нерва. Зовнішні волоскові клітини іннервуються переважно холінергічними нервовими волокнами, що надходять з верхніх оливних ядер. За умов гіперполяризації під дією ацетилхоліну ці клітини видовжуються, а при деполяризації стають нижчими. Таким чином, функція зовнішніх волоскових клітин в основному полягає у збільшенні амплітуди і загостренні піків вібрації базилярної мембрани.

24. Спеціальна гістологія. Сенсорна система. *Органи чуття,

визначення. Нюховий аналізатор: частини, склад, функціональне значення. Орган нюху: загальна характеристика, локалізація.

Органи чуття перетворюють специфічні подразники (що надходять із зовнішнього або внутрішнього середовища) в нервові імпульси, які передаються в центральну нервову систему (ЦНС).

Нюхова область і нюхові залози в сукупності складають орган нюху: пахучі речовини, проникаючі з потоком повітря в порожнину носа, розчиняються в слизу, а нюхові волоски взаємодіють з пахучими речовинами і трансформують енергію хімічного подразнення в нервові імпульси.

Орган нюху (organum olfactorium s. organum olfactus) являє собою периферійну частину нюхового аналізатора. Він розташовується в нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка вкриває зону площею біля 2 см2 в ділянці верхньої носової раковини та протилежної ділянки перегородки носа. Ця ділянка слизової оболонки містить нюхові залози (glandulae olfactoriae), що продукують серозну рідину, яку називають також нюховим секретом

**Нюховий епітелій:локалізація, клітинний склад, механізми сприйняття запаху.

Нюховий епітелій за будовою є одношаровим багаторядним призматичним, що містить клітини трьох типів: нюхові нейросенсорні, опорні та базальні: (1) нюхові нейросенсорні клітини - біполярні нейрони, аксони яких утворюють нюхові шляхи, а протилежні, дендритні частини формують так звані нюхові цибулини. Від поверхні останніх відходять довгі знерухомлені нюхові війки, в мембрану яких вмонтовані рецептори для пахнучих речовин - одорантів; (2) опорні епітеліоцити мають циліндричну форму, є

t.me/rapeture

найчисленнішими клітинами нюхового епітелію. їхня апікальна поверхня вкрита великою кількістю мікроворсинок. Ці клітини виконують трофічну й опорну функції; (3) базальні клітини - дрібні, малодиференційовані клітини, які слугують джерелом фізіологічної регенерації нюхових та опорних клітин, життєвий цикл котрих доволі короткий (нейросенсорних - близько трьох місяців, опорних - до року).

Власна пластинка нюхової слизової оболонки містить кінцеві відділи трубчасто-альвеолярних нюхових залоз (залози Боумена), які виділяють на поверхню епітелію водянистий білковий секрет, що містить ІgА, лізоцим, лактоферин, одорант-зв'язувальні протеїни. Молекули одорантів розчиняються в секреті цих залоз і сприймаються рецепторами на війках нюхових нейросенсорних клітин. У результаті виникає каскад внутрішньоклітинних реакцій, які призводять до виникнення потенціалу збудження. Останній по аксонах нюхового нерва передається до нюхових цибулин мозку і далі - до нюхового центру в корі великого мозку.

***Ембріогенез та вікові зміни органа нюху.

Орган нюху людини розвивається з нюхових плакод - потовщення передньої частини ектодерми голови зародка. В результаті прогину нюхових плакод формуються нюхові ямки. На четвертому місяці ембріогенезу зі складових елементів стінки нюхових ямок виокремлюються нейросенсорні нюхові клітини та опорні епітеліоцити. Аксони нюхових клітин, об'єднуючись між собою, утворюють нюхові шляхи, які досягають нюхових цибулин кінцевого мозку. Частина епітеліальних клітин нюхових ямок вростає у прилеглу сполучну тканину й утворює нюхові залози.

У похилому віці поріг розрізнення запахів підвищується, відповідно знижується гострота нюху. Систематичні вправи значно загострюють нюх; запалення слизової оболонки носа і куріння - знижують.

25. Спеціальна гістологія. Сенсорна система. *Органи чуття третього типу з анатомічно невираженою органною формою. Морфологічні основи шкірної (екстероцептивної), глибокої (пропріоцептивної) та вісцеральної (інтероцептивної) чутливості.

Чутливість - це здатність організму сприймати різні подразнення, що виходять із зовнішнього та внутрінього середовища, й адекватно реагувати на них. Розрізняють загальну і спеціальну чутливість. Спеціальна чутливість пов'язана з функцією органів чуття.

До не належать зір, слух, рівновага тіла, нюх, смак. Загальну чутливість поділяють на екстероцептивну, пропріоцептивну та інтероцептивну. Вона реалізується за участ-: чутливих нервових закінчень (рецепторів) та їхньс': мікрооточення, які сприймають сигнали

t.me/rapeture

із зовнішньо го або внутрішнього середовища і перетворюють і у аферентні нервові імпульси. Рецептори поділяються на екстерорецептори, пропріорецептори та інтерорецептори

Екстерорецептори - чутливі структури, розташовані на чи біля поверхні тіла, що сприймають подразненя, які діють на організм із зовнішнього середовищі (тактильні, больові й температурні).

Пропріорецептори - спеціалізовані чутливі нервові закінчення, що сприймають сигнали, які виникають всередині організму, пов'язані з функцією збереження положення тіла або його руху. Пропріорецептори локалізуються у м'язах, сухожилках, зв'язках, суглобах. Нервові імпульси в них виникають у зв'язку зі зміною ступеня натягу сухожилків, напруження м'язів і орієнтують стосовно положення тіла чи його частин у просторі

Інтерорецептори - чутливі структури, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла, що сприймають сигнали, які надходять із внутрішнього середовища організму (хемо- і барорецептори). Інтерорецептори відіграють важливу роль у підтримці постійності внутрішнього середовища організму, рефлекторної регуляції діяльності внутрішніх органів і систем

**Гістологічна будова вільних нервових закінчень, некапсульованих чутливих тілець та інкапсульованих чутливих тілець. Тактильна, больова, температурна чутливість.

Залежно від структурної організації нервові закінчення поділяють на: (1) вільні нервові закінчення, що складаються з термінальних розгалужень дендритів чутливих нейронів, які позбавлені мієлінової оболонки; (2) некапсульовані чутливі тільця, що складаються з термінальних розгалужень дендритів, оточених клітинами Шванна; (3) інкапсульовані чутливі тільця, що складаються з розгалужень дендритів, оточених клітинами Шванна, а також зовнішньою сполучнотканинною капсулою.

Вільні нервові закінчення - неінкапсульовані безмієлінові терміналі мієлінових нервових волокон, розташовані в епідермісі, навколо волосяних фолікулів, а також у рогівці ока. Перед вростанням в епітеліальний пласт мієлінові нервові волокна втрачають мієлінову оболонку, а їхні осьові циліндри проникають в епітелій і розпадаються там між клітинами на тонкі термінальні розгалуження. В епідермісі вільні нервові закінчення утворюють механорецептори, які сприймають дотик і тиск, терморецептори та рецептори больової чутливості (ноцицептори). Терморецептори, у свою чергу, поділяються на рецептори холодової (25-30 °С) і теплової (40-42 °С) чутливості. Перитрихіальні (навколоволоскові) нервові закінчення, обкручуючись навколо основ і стрижнів волосин, сприймають механічні подразнення, пов'язані з деформаціями та зміщеннями волосся.

Меніски (тільця) Меркеля належать до некапсульованих чутливих нервових тілець. Утворені закінченнями (дисками Меркеля) чутливих нервових

t.me/rapeture

нервових волокон, які формують контакти з клітинами Меркеля - дотиковими (тактильними) епітеліоцитами базального шару епідермісу, що здатні до сприйняття мінімальних зміщень епітеліального пласта. Меніски Меркеля локалізовані у неволосистих частинах шкіри, забезпечують відчуття дотику.

Дотикові тільця Мейснера - невеликі інкапсульовані механорецептори, спеціалізовані на тактильній чутливості. Локалізуються в сполучнотканинних сосочках дерми неволосистої частини шкіри пальців, підошвах, а також на повіках, губах, язику, сосках молочних залоз.

Кожне тільце Мейснера містить 3-4 нервових терміналі петлеподібної конфігурації в оточенні шваннівських клітин; зовні вкрите сполучнотканинною капсулою. Окремі нервові терміналі розмежовані тяжами епітеліоїдних клітин, які є видозміненими шванноцитами або фібробластами

Пластинчасті тільця Пачіні - овоїдноїформи інкапсульовані механорецептори завдовжки 1 -2 мм з діаметром 0,1 -0,7 мм, які знаходяться в сполучній тканині шкіри (дермі і гіподермі), суглобів, періоста, очеревини, а також деяких внутрішніх органів. Тільця Пачіні реагують на тиск, дотик і вібрацію внаслідок деформації пластинок, що зумовлює деполяризацію нервового закінчення.

Тільця Руффіні - інкапсульовані нервові закінчення, які знаходяться в сполучній тканині шкіри, нігтьових ложах, періодонті, капсулах суглобів. Мають веретеноподібну форму: довжину 1-2 мм, діаметр - 0,2 мм. Містять розгалужені чутливі безмієлінові нервові терміналі зі специфічними потовщеннями на кінцях, які обплітають колагенові волокна; зовні оточене сполучнотканинною капсулою, в яку вплітаються пучки колагенових волокон

Кінцеві колби Краузе - невеликі інкапсульовані округлі структури, розташовані в сосочковому шарі дерми, власній пластинці слизової оболонки ротової та носової порожнин, кон'юнктиві ока, суглобах, очеревині, зовнішніх статевих органах. Колба Краузе утворена безмієліновими розгалуженнями дендрита, які утворюють сплетення у вигляді клубка, в оточенні модифікованих шванноцитів та зовнішньої сполучнотканинної капсули

***Чутливі нервові закінчення – види, локалізація, фукції та значення. Будова рецепторів, які забезпечують екстероцептивну, пропріоцептивну та інтероцептивну чутливість. Ноцицептори. Клітини Меркеля, рецептори вібрації.

t.me/rapeture

Вільні нервові закінчення - неінкапсульовані безмієлінові терміналі мієлінових нервових волокон, розташовані в епідермісі, навколо волосяних фолікулів, а також у рогівці ока. Перед вростанням в епітеліальний пласт мієлінові нервові волокна втрачають мієлінову оболонку, а їхні осьові циліндри проникають в епітелій і розпадаються там між клітинами на тонкі термінальні розгалуження. В епідермісі вільні нервові закінчення утворюють механорецептори, які сприймають дотик і тиск, терморецептори та рецептори больової чутливості (ноцицептори).

Меніски (тільця) Меркеля належать до некапсульованих чутливих нервових тілець. Утворені закінченнями (дисками Меркеля) чутливих нервових нервових волокон, які формують контакти з клітинами Меркеля - дотиковими (тактильними) епітеліоцитами базального шару епідермісу, що здатні до сприйняття мінімальних зміщень епітеліального пласта. Меніски Меркеля локалізовані у неволосистих частинах шкіри, забезпечують відчуття дотику.

Пластинчасті тільця Пачіні - овоїдноїформи інкапсульовані механорецептори завдовжки 1 -2 мм з діаметром 0,1 -0,7 мм, які знаходяться в сполучній тканині шкіри (дермі і гіподермі), суглобів, періоста, очеревини, а також деяких внутрішніх органів. Тільця Пачіні реагують на тиск, дотик і вібрацію внаслідок деформації пластинок, що зумовлює деполяризацію нервового

26. Спеціальна гістологія. Сенсорна система. *Органи чуття,

визначення, класифікація. Органи чуття другого типу – вториночутливі – представники, загальний план будови.

Органи чуття перетворюють специфічні подразники (що надходять із зовнішнього або внутрішнього середовища) в нервові імпульси, які передаються в центральну нервову систему (ЦНС)

t.me/rapeture

Поділяються на первинно чутливі (Сигнал сприймає спеціалізована нервова клітина (нейросенсорна клітина)) та вторинно чутливі (Сигнал сприймає спеціалізована епітеліальна клітина (сенсоепітеліальна клітина), яка передає сигнал до нервової клітини)

Первинно чутливі: Орган зору та нюху Вторинно чутливі: Орган слуху, вестибулярний апарат, орган смаку

Орган зору – око. Око: очне яблуко та допоміжні структури (повіки, слізний апарат, окорухові м’язи)

**Будова та розташування періфірійного відділу смакового аналізатора – смакових бруньок.

Орган смаку - Представлений смаковими бруньками, що розташовані у сосочках язика та у слизовій оболонці рота

містять три типи клітин:

• Сенсоепітеліальні • Підтримуючі • Базальні

Смакова брунька має еліпсоїдну форму, займає всю товщу епітеліального пласта, на поверхні якого відкривається смаковою порою. Кожна смакова брунька складається з 60-80 щільно прилеглих одна до одної клітин, серед яких розрізняють смакові епітеліоцити чотирьох типів: 1) клітини І типу - темні; 2) клітини II типу - світлі; 3) клітини III типу - проміжні; 4) клітини IV типу – базальні

Базальна і латеральна поверхня смакових клітин I, II і III типів містить синаптичні контакти з чутливими нервовими закінченнями, що свідчить про участь цих клітинних популяцій у рецепції смакових подразнень. На апікальних частинах смакових клітин містяться мікроворсинки, в цитолему яких вбудовані рецепторні білки. Взаємодія останніх з молекулами смакових речовин викликає генерацію імпульсів, які сприймаються аферентними нервовими закінченнями

Зокрема, кінчик і передня третина язика, де розташовані грибоподібні сосочки, найбільш чутливі до солодкого; бічні поверхні язика (листоподібні сосочки) - до кислого і солоного; корінь язика (валкуваті сосочки) - до гіркого

***Гістофізіологія смакової рецепції.

Рецепторные, вкусовые клетки являются вторичночувствующими. На их апикальных полюсах имеются микроворсинки с хеморецепторами. Химические вещества, которые попадают в ротовую полость, через вкусовые поры проникают во вкусовые ямки и взаимодействуют со специфическими хеморецепторами. При этом происходят конформационные изменения рецепторных белковых комплексов, изменение ионной проницаемости клеточной мембраны вкусовых клеток и выделение медиатора их базальными частями. Медиатор возбуждает чувствительные нервные окончания, которые оплетают вкусовые клетки. Это возбуждение от вкусовых почек передается по вкусовым нервным волокнам в промежуточную и центральную часть вкусового анализатора. Последняя расположена в коре головного мозга. Там

t.me/rapeture

**Залежність будови та тканинного складу оболонок артерій від гемодинамічних чинників.

Артерії м'язового типу: Середня оболонка містить:

•Внутрішню еластичну мембрану

•циркулярно розташовані гладенькі міоцити

•Зовнішню еластичну мембрану

Еластичні волокна знаходяться у вигляді внутрішньої еластичної мембрани і зовнішньої еластичної мембрани

Серед артерій мають найбільший діаметр (аорта і легеневий стовбур) Мають широкий просвіт, відносно тонку стінку, кров рухається з високою швидкістю, під великим тиском

Артерії еластичного типу:

Середня оболонка містить еластичний каркас, що складається з 40-70 вікончастих еластичних мембран.

Гладенькі міоцити – поодинокі або відсутні взагалі. Артерії м’язово-еластичного типу

Серед артерій мають середній діаметр (основні гілки аорти, магістральні артерії кінцівок та ін.)

В їх стінці, в середньому шарі, представлені як еластичні, так і м'язові елементи у різних пропорціях

***Механізми регуляції судинного тонусу та периферійного судинного опору.

Сосудистый тонус обеспечивается несколькими механизмами: миогенными, гуморальными и нервно-рефлекторными

Миогенные механизмы мышечного тонуса обеспечивают так называемый базальный сосудистый тонус. Базальный тонус сосудов – это часть сосудистого тонуса, которая сохраняется в сосудах при отсутствии

t.me/rapeture

нервных и гуморальных влияний на них. Эта компонента зависит только от свойств гладкомышечных клеток, составляющих основу мышечной оболочки

высокая активность Ca+зависимых каналов. Активность этих каналов обеспечивает высокую концентрацию ионов Ca++ в цитоплазме клеток и длительное взаимодействие, в этой связи, актина и миозина.

Сосудистое сопротивление - это сопротивление, которое необходимо преодолеть, чтобы протолкнуть кровь через систему кровообращения и создать поток . Сопротивление, обеспечиваемое системным кровообращением, известно как системное сосудистое сопротивление

Сопротивление, обеспечиваемое малым кровообращением , известно как сопротивление легочных сосудов

28. Спеціальна гістологія. Серцево-судинна система. *Судини мікроциркуляторного русла. Артеріоли, венули: будова, функціональне значення, порівняльна характеристика будови стінок.

Мікроциркуляторне русло – метаболічне, забезпечує обмін речовин у тканинах та органах. До мікроциркуляторного русла відносять судини діаметром менше 100 мкм

Вони грають головну роль в забезпеченні трофічної, дихальної, екскреторної, регуляторної функцій судинної системи, розвитку запальних та імунних реакцій.

До мікроциркуляторного русла відносять:

• Артеріоли • Прекапіляри • Капіляри • Посткапіляри • Венули • Артеріоловенулярні анастомози • Лімфатичні капіляри

Артеріоли - судини діаметром 50-100 мкм. Середня оболонка має один-три шари гладких міоцитів. Вони утворюють прекапілярні сфінктери. Сфінктери регулюють кровонаповнення окремих груп капілярів

Капіляри - найменші кровоносні судини, які забезпечують обмін речовин у тканинах та органах. Діаметр капілярів = 3-12 мкм. Стінка капілярів утворена ендотелієм і базальною мембраною. В розщепленнях базальної мембрани лежать перицити

Типи капілярів:

• Безперервний (соматичний) (З безперервною ендотеліальною вистілкою (Зустрічаються в: м'язах, легенях, шкірі, в ЦНС))