практична 2
.docxТема 2. 3 історігрозвитку політичної думки
Виникнення і розвиток політичної думки.
Політична думка в епоху Відродження.
Політологічні концепції XXст.
Сучасні соціально-політичні теорії.
1
Предметом історії політичних вчень є політичні ідеї і теорії минулого, взяті в їх виникненні, історичному розвитку у зв’язку із сучасністю. Вивчення історії політичних вчень дозволяє роз-крити і правильно зрозуміти сучасні політичні проблеми, бо у них зібрано величезний досвід багатьох поколінь мислителів, котрі досліджували питання політики, влади, держави.
Майже тритисячолітня історія політичної думки може бути зведена до п’яти основних концепцій:
Міфологічна.
Філософсько-етична.
Релігійно-християнська.
Соціально-громадська.
Соціально-економічна.
УІ тис. до н. е. на сході появилися і такі вчення, які у значній мірі будувалися на раціоналістичній аргументації і були пов’язані з прийняттям писаних юридичних законів, правил поведінки громадян.
У Стародавньому Китаї широкого поширення отримали погляди Конфуція (УІ-У ст. до н. е.). Він обгрунтовує патріархально- патерналістську концепцію держави: держава — велика сім’я, імператор — батько, прихильник ненасильницьких методів правління, рівномірного розподілу багатств. Імператор повинен керувати народом на основі доброти, а не закону. УII ст. до н. е. конфуціанство стає офіційного ідеологією.
З критикою конфуціанства у V ст. до н. е. виступив Лао-Цзи — основоположник даосизму.
Даосисти виступали з критикою насильства, війн, проповідували ідеологію бездіяльності. Вони висловлювали здогадку про договірне походження держави. Правда, у своєрідній формі, щобезпо- рядок у Піднебесній зупиняє і встановлює порядок вибраний „син неба“ (імператор).
В період найвищого піднесення рабовласницької демократії у У-ІІІ ст. до н. е. у Стародавній Греції і Римі соціально-політична думка досягає свого розквіту. Для неї характерна не міфологія, а розвиток значних елементів теоретичних знань. Політичні погляди тут тісно пов’язані з філософськими і етичними поглядами. Тому вони отримали назву—філософсько-етичні концепції.
Основою політичного устрою СтародавньоїГреції були незалежні міста-держави (поліси) з досить широко розвинутою демократією вільних громадян.
Періоди розвитку древньогрецького суспільства поклали свій відбиток на характер соціально-політичних поглядів. Туд можна виділити три періоди.
Перший — становлення державності (Гомер, Піфагор, Ге- ракліт).
Другий - зміцнення державності, розвиток рабовласницької демократії — характеризується розквітом філософської і соціально-політичної думки (Цемокріт, Сократ, Платон, Арістотель).
Третій — розклад рабовласницького ладу, занепад державності, відомий під назвою елінізм (Епікур, кініки та інші).
2
Політична думка епохи Відродження. Мислителі раннього етапу Нового часу особливу увагу звернули на концепції походження держави.
Видатним теоретиком цього періоду був Ніколо Макіавеллі (1469-1527).
У центрі політичної теорії Макіавеллі — методи здійснення державної влади, способи політичної діяльності. У таких творах як „Володар", „Історія Флоренції", він створив політичний портрет правителя, який спирається на закономірності, а не на догмати християнської моралі і релігії.
В цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної думки полягають у тому що:
Відкинув схоластику і замінив її раціоналізмом і реалізмом.
Заклав основи політичної науки.
Виступив проти феодальної роздрібленості за створення централізованої Італії.
Ввів у політичний лексикон поняття,держава", „республіка" у сучасному розумінні.
Сформулював суперечливий, але вічний принцип „мета виправдовує засоби".
Політичне вчення англійського філософа і мислителя Дж. Локка викладене у праці ,Два трактати про правління" (1690). На його думку, до виникнення держави люди перебували у природ- ньому стані. Для природиього стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об’єктивно могли вирішувати конфлікти. Для надійного забезпечення природніх прав, рівності та свободи люди створили державу.
Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу.
У середині і другій половині XIX ст. розвиток демократії у Західній Європі здійснювався у процесі становлення промислового капіталізму. Це знайшло своє відображення у розквіті вільної конкуренції, розширення буржуазних прав і свобод, що привело до активізації ліберальних тенденцій у суспільно-політичній думці. Остання стала більше орієнтуватися на соціальні проблеми. Лібералізм став основним напрямком політологічної думки цього періоду.
Ідеї лібералізму зосереджені у політичному вченні Д. Мілля (1806—1873), англійського прихильника рівноправності. Він вважав, що тиранія більшості, яка придушує меншість, може бути подолана у результаті застосування системи пропорційного представництва у виборчих округах.
Дж. С. Міль був захисником індивідуальної свободи. Він підкреслював, що принциповою метою суспільства є щастя.
3
XX ст. небезпідставно характеризується в політології як “соці- ая-демократичне”. Під цим терміном, як правило, мають на увазі теорію і практику усіх партій, що входять до Соціалістичного Інтернаціоналу. Водночас використовується цей термін і для означення соціально-політичного руху, а також ідейно-політичної течії. В рамках цього руху відокремлюють латинський, або середземноморський соціалізм (Франція, Іспанія, Італія, Греція, Португалія), скандинавський (Швеція, Данія, Норвегія, Голландія, Фінляндія) та інтеїральний (Австрія, Німеччина) соціалізм тощо. В цілому ж варто зауважити, що в кожній країні Європи Існує своя модель соціал- демократії, яка має національну специфіку.
Соціал-демократизм (соціал-реформізм) — соціально-політичне вчення і течія, орієнтована на еволюційний розвиток, демократичний соціалізм та його досягнення шляхом поступових реформ.
Як суспільно-політична доктрина фашизм є основою програмних настанов ультрареакційної, антидемократичної, радикально- екстремістської політичної течії, що прагне до встановлення терористичної диктатури. Фашизм, як ідеологічна система, немає певної ідейної програми і може бути пристосований до різних політичних цілей.
4
Сучасні політичні теорії та концепції
Підстава для класифікації |
Зміст |
Рівні об’єктів політики |
Концепції глобального або міжнародного характеру |
Концепції суспільного рівня |
|
Концепції політичної сфери суспільства та політичного розвитку |
|
Концепції найважливіших підсистем політичної системи суспільства |
|
Концепції окремих або часткових політичних явищ |
|
Політико- ідеологічна спрямованість |
Ліберальні |
Консервативні |
|
Соціал-демократичні (реформістські) |
|
Марксистські |
|
Анархістські |
|
Фашистські |
|
Специфіка предмета та об’єкта вивчення |
Політико-правові |
Соціологічні |
|
Психологічні |
|
Емпіричні |
Характеристика сучасної політології не може бути повного без аналізу вгщіву, який зробили і роблять на їх розвиток відомі представники американської політичної думки, такі як Ч. Мерріам, ГЛассуел, Г. Моргентау, 3. Бжезинський, Г. Армонд.
Ч. Мерріам і Г. Лассуел, спираючись на підтримку Чикагського університету, створили і утвердили в американській політичній науці школу прагматизму і політичного реалізму.
Найбільш відомим спеціалістом в американській науці вважається Гаральд Лассуел (1902—1979), який розробив теорію політичного психоаналізу.
Суть теорії політичного психоаналізу полягає в тому, що важливим фактором, який обумовлює відношення індивіда до політики, є психологічний механізм його особистості. Чим є політика для управляючих і управляємих, які психологічні риси особистості формують відношення її до політики. Разом з тим сама політика формує потрібний їй психологічний обмін особистості — такі основні проблеми теорії психоаналізу.
Стан сучасної політичної думки на Заході у значній мірі визначає розвиток політології у Франції:
Радикальні зміни у системі суспільно-політичного знання Франції відбулися після Другої світової війни. У 60—70 рр. було опубліковано роботи такими французькими політологами як М. Прело, Ж. Баранса, Ф. Бурріко, Ж. Бюрдо, Р. Арона, М. Дюверже та іншими, у яких розкривається предмет французької політологічної науки.
Після війни чітко визначилася специфіка політичної науки. Вона виразилася в акцентуванні уваги французьких політологів на такі галузі знань, як політичні інститути і політичні відносини, виборчі системи і вибори, суспільне управління і політика.
Відповіді
1
Спираючись на багатий історичний досвід, Макіавеллі радить правителю, що краще внушити страх, ніж бути улюбленим, тому що більшість людей невдячні. Але, щоб уникнути ненависті, правителю необхідно утриматися від посягань на майно громадян і підданих.
2
І. Кант (1724— 1804) всебічно обгрунтував політичну доктрину лібералізму. Людина повинна керуватися веліннями морального закону. Свобода людини часто переростає у вседозволеність по відношенні до іншої людини, щоб обмежити це необхідне право. Обов’язковість права досягається при допомозі примусової сили держави.
Ідеал Канта — верховенство народу, свобода, рівність і незалежність всіх громадян.
Ці церон стояв у джерел „правової держави". Він також виступав проти деспотичної влади. При цьому використовував свій талант політичного діяча і оратора.
Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу.
3
В кінці XIX — початку XX ст. велику роль у розвитку політологічної думки відіграв німецький політекономіст, теоретик — соціолог Макс Вебер (1864— 1920).
В політичній сфері він виділив три типи легітимної держави.
Перший тип держави, по Веберу, це держава котра підкоряється не особі, а закону.
Другий тип легітимної держави—традиційний, який заснований не тільки на законності, але і на святенності старих порядків. Ідеальним прикладом такої держави є патріархальна.
Третій тип держави — плебісцитарна демократія, згідно з якою харизматичний лідер обраний при прямому голосуванні народу повинен доповнити легітимну силу парламентської демократії.