Стилистика

А.Н. Мороховский, О.П.Воробьева, Н.И.Лихошерст, З.В.Тимошенко Стилистика английского языка.

– К.: Вища школа, 1991. – С. 235 – 265.

Существование функциональных стилей обусловлено тем, что одну и ту же мысль можно передать словами, написать, используя различные языковые средства. Есть два подхода к определению стиля:

1. функциональный: стиль – худ. закономерность, обеспечивающая единство элементов произведения;

2. предметный: стиль – система, подсистема, совокупность неких языковых единиц и способы их организации (акад. Виноградов В.В. см. определение как у Гальперина И.Р. на пред.стр.).

При дедуктивном подходе (от общего к частному) в качестве критериев для классификации стилей принимаются признаки, которые прямо из речевого материала не выводятся, а рассматриваются как заданные. Выделяются несколько классификационных схем:

Классификация функциональных стилей на основе функции языка, при наличии у языка не двух, а более функций: стиль худ. речи (воздействие на воображение, возбуждение эстетических переживаний), ораторский стиль, рекламной речи (воздействие на волю), стиль лекторской речи (популяризация, облегчающая понимание сказанного).

Другую классификацию предложил В.В.Виноградов, исходя из функций языка – общение, сообщение, воздействие: обиходно-деловой, официально-документальный, научный, худ.- беллетристический, публицистический стили.

Классификация функциональных стилей на основе критерия сферы употребления языка. Разговорная и письменная речь (стили), в письменном – стиль научного изложения и худ.лит.,

а в разговорной речи – разговорный литературный и разговорно-фамильярный стили.

Факторы стилеобразования:

1.базовый комплекс факторов, экстралингвистические факторы, связанные с сущностью языка: формы общественного сознания, виды общественной деятельности (наука, право, искусство), специфический для каждого сознания тип мышления (отвлеченообобщенный, конкретный, логический, образный);

2.объективные факторы: форма проявления языка, вид речи, способ коммуникации,

жанр;

3.ситуативно-общественные факторы: тон речи, ориентация на слушателя, вид речевого акта.

Так, выделяют такие стили, как научный, официально-деловой, публицистический,

художественный, разговорно-бытовой.

Классификация функциональных стилей на основе трех базовых признаков (эмоциональность/ неэмоциональность, спонтанность / неспонтанность, нормативность / ненормативность) - все

8 стилей.

При индуктивном подходе (от частного к общему) критерии классификации извлекаются из результатов анализа конкретного языкового материала: ораторский, разговорный, поэтический, публицистический, газетный, деловой, научный, худ.прозы.

Официально-деловой стиль.

Виды документов:

Информирующие (меморандум, записка, отчет, сообщение, заявление, доклад, обзор);

Регламентирующие (устав, конституция, правила процедур, конвенция, договор, пакт, соглашение, кодекс);

Итоговые (резолюция, декларация);

Резюмирующие (протокол заседания, резюме прений).

Общие черты: логичность, официальность, точность, обезличенность, строгость, неэмоциональность. Официальность (нейтральность, деловитость, строгость) текста достигается отбором лексики (нейтральной, книжной, архаизмов, терминов). В синтаксисе – сложные конструкции, причастные обороты, пассивные конструкции. Логичность – композиция, сложные предложения синтаксиса. Точность толкования смысла, использование номенклатурных слов, терминологии, слов в прямых значениях.

Научно-профессиональный стиль.

Собственно научные тексты (монография, статья, доклад, отчет, диссертация);

Информационно-реферативные (реферат, аннотация, тезисы, резюме, автореферат);

Справочно-энциклопедические (энциклопедия, словарь, справочник);

Научно-учебные (учебник, учебное пособие);

Научно-оценочные (рецензия, отзыв, заключение);

Инструктивные (инструкция, руководство, программа, рекомендация);

Научно-деловые (документация: патенты, авторские свидетельства, стандарты; управленческие: акт, договор).

Монография – научное исследование, написанное одним автором или авторским коллективом, посвященное одному вопросу, теме, обычно большого объема, публикуемое отдельным изданием.

Статья – научное сочинение небольшого размера, помещенное в сборнике, журнале, непериодическом издании.

Реферат – краткое изложение одной или нескольких работ, объединяемых по какому-либо признаку.

Автореферат – краткое изложение содержания диссертации, книги, небольшого объема, написанное самим автором.

Аннотация – краткое изложение содержания работы, небольшого объема, предваряет книгу. Тезисы – положения, кратко излагающие основные мысли, идеи лекции, доклада.

Рецензия – оценка публикации, содержит информацию о содержании издания, оценочный характер информации.

Научный текст содержит:

Интродуктивый коммуникативный блок, формулировка темы / объекта / предмета исследования, связь проблемы с другими подобными, описание структуры работы.

Основные коммуникативные блоки, история вопроса (хронологично, тематично).

Заключительные коммуникативные блоки, выводы.

Особенности научной работы: ссылки на используемые и цитируемые работы, формулировка / уточнение понятий, описание методик и исследуемого / используемого материала, предметный индекс, цитаты, описание, доказательство, сложные синтаксические конструкции, книжная лексика, термины.

Публицистический стиль.

Воздействие на аудиторию, информирование ее, формирование определенного оценочного понятия, текст понятен, убедителен, экспрессивен. Произведения устной и письменной формы (выступления, диспуты, виды ораторского стиля).

Виды документов:

Информирующие тексты (краткие газетные сообщения, сообщения телеграфных агенств, официальные сообщения);

Комментирующие тексты (объективно-информативные: передовые, обзоры, колонки комментаторов, анализ новостей; субъективно-информативные: интервью, репортаж, очерк);

Оценочные тексты (памфлеты, фельетоны).

Заголовок документа дает самую важную информацию, первый абзац кратко ее излагает, последующие абзацы расширяют / уточняют / дополняют сведения.

Литературно-разговорный и фамильярно-разговорный стили.

Относятся к устному типу речи, ориентированы на нормы разговорного языка, основные ком. единицы – высказывание, диалог, дискурс. Их использование обусловлено ситуацией общения, ролевым статусом коммуникантов. Отличаются простым синтаксисом, нейтральные слова, книжные слова, экзотизмы, варваризмы, нет вульгаризмов, слэнга, диалекта.

Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 135 с.

І. Загальні питання лінгвістики тексту та шляхи їх вирішення.

Текст – витвір мовотворчого процесу, якому властива завершеність, об`єктивований у вигляді письмового документа, літературно оформленого відповідно до виду цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) та ряду особливих одиниць (понад фразових єдностей), об`єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв`язку, який має певну цілеспрямованість і прагматичну установку.

Тексту властива двоїста природа – стан спокою та стан руху. Так, стан спокою проявляється в тексті як в послідовності одиниць різних рівнів, рух, в даному випадку є імпліцитним. Але, в процесі декодування (читання) текст «рухається», відбувається перекодування сигналів певного коду читачем, і стан спокою є імпліцитним.

Текст як факт мовного акту є системним, представляє собою певне завершене повідомлення , що має зміст, є організованим за певною абстрактною моделлю однієї з існуючих в літературній мові форм повідомлень (функціонального стилю, його різновидів і жанрів). Основними ознаками тексту є:

Зміст – інформація, які міститься в тексті в цілому; Смисл – думка, повідомлення, які містяться в реченні чи в понад фразовій єдності;

відноситься до завершеного мовного відрізка, що виражає певне судження, є ситуативно орієнтованим;

Значення – належить морфемам, словам, словосполученням, синтаксичним конструкціям. Як і будь-яка абстрактна модель, модель тексту не може охопити всі вказані ознаки і допускає варіації цих ознак, враховуючи найбільш суттєві з них. В моделях текстів особливо

проявляються зазначені ознаки.

Існують «правильні» і «неправильні» тексти, тобто такі, в яких в повній мірі чи частково проявляються властиві даному тексту категорії, і такі, в яких порушуються основні категорії. «Неправильні» тексти можуть відповідати основним вимогам тексту, бо «неправильне», при неодноразовому повторенні, стає правильним, подібно тому, як речення «Зелені ідеї скажено сплять» є реченням, незважаючи на те, що воно є «неправильним».

Більшість текстів впливають на почуття читача, здатні викликати естетичну реакцію. Вони представляють собою діалог між автором і читачем, примушуючи останнього сприймати текст як запрограмоване повідомлення, завдяки різноманітності трактувань інформації, що міститься в тексті.

Текст як витвір мовотворчого процесу може бути проаналізований з точки зору відповідності / невідповідності певним загальним закономірностям, при цьому ці закономірності мають бути розглянутими як інваріанти текстів кожного з функціональних стилів. Під правильними текстами розуміються такі, в яких враховані всі вимоги, вказані в визначенні поняття «текст», тобто відповідність тексті заголовку, завершеністю по відношенню до заголовка, літературна оформленість, властива даному функціональному стилю, наявність понад фразових єдностей, об`єднаних різними, в основному логічними типами зв`язку, наявність цілеспрямованості та прагматичної установки.

ІІ. Види інформації в тексті. Як багато сказано несказаним.

Інформація – повідомлення, оформлене як словосполучення номінативного характеру. Це може бути речення, в якому повідомляються факти, сукупність речень (понад фразова єдність, абзац), цілий текст. Інформація в такому плані ототожнюється з номінацією, смислом, змістом.

Інформація – отримання нових знань щодо предметів, явищ, відношень, подій об`єктивної дійсності.

Інформація, як основна категорія тексту, різноманітна за своїм прагматичним призначенням. Так, доцільно розділити її на:

Змістовно-фактуальну інформацію, містить повідомлення про факти, події, процеси, що відбувались, відбуваються чи будуть відбуватись у світі, дійсному чи уявному; є експліцитною, вираженою вербально;

Змістовно-концептуальну інформацію, повідомляє читачу про індивідуально-авторське розуміння відносин між явищами, пояснює їх причини та наслідки, з`ясовує значення таких відносин для життя людей; є імпліцитною, задумом автора + змістовна інтерпретація твору.

Змістовно-підтекстову інформацію, потайна інформація, що ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні і коннотативні значення.

Інформація тексту залежить від його заголовка (назви), бо при номінації розкривається прагматична спрямованість тексту.

Мова – певний код, де сигнали (фонеми, морфеми, лексеми, синтаксеми, стилістичні засоби) організовані з метою передати певну інформацію, що є доступною всім реципієнтам, які володіють цим кодом. Код – норми літературної мови, поділяються на ряд субколів – функціональних стилів. Тобто, літературна мова – інваріант загальної мовної системи, а функціональні стилі – варіанти загальної мовної системи. Тому, важливим при декодуванні інформації тексту є знання варіантів мовного коду.

Першою і головною категорією художнього тексту є концептуальність, яка співвідноситься з ідеєю твору. Термін загострює увагу на поняття нового, що відкривається не відразу, а поступово, розкривається лише на рівні вислову, частіше в рамках тексту. Концептуальність спирається на досвід читача чи на попередню інформацію, представлену в тексті.

При трактуванні художнього тексту важливими є наступні поняття:

Пресуппозиція – вимоги, при яких досягається адекватне розуміння смислу речення; робить можливим експлікацію підтексту.

Підтекст – явище лінгвістичне, виводиться із здатності речень породжувати додаткові смисли завдяки різним структурним особливостям, своєрідністю поєднання речень, символіці мовних факторів. Основною особливістю є те, що при першому читанні твору, підтекст є непомітним для читача, і лише повторне читання дозволяє збагнути його в повній мірі. Підтекст є імпліцитним, представляє собою додаткову інформацію.

Експлікація – тенденція мов до відкритого явного словесного вираження семантичних компонентів. Імплікація – категорія значення слова, є синонімом підтексту, але імплікація припускає, що певна інформація є відомою, тому її можна опустити.

Основні категорії (художнього) тексту.

категорія членування, припускає певне членування тексту, є протилежною до категорії інтеграції. Так, художній текст (роман) можна розділити на том, книгу, частину, розділ, абзац, понад фразову єдність. Подібне членування є об`ємнопрагматичним, бо воно враховує об`єм (розмір) частин твору і увагу читача. Контекстно-варіативне членування за різними формами мовотворчих актів (мова автора, опис, роздуми, діалог, цитація, непряма мова, тощо); Членування за цифрами / буквами (наукові тексти).

Категорія когезії (глибинно текстового зв`язку) – особливі типи зв`язку, які забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну, просторову) взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій, тощо. Засобами когезії є: сполучники, займенники, дієприкметникові звороти, перерахування, графічні засоби ( а), б), в), 1), 2), 3)…), паралелізм, хіазм, порівняння, алюзія, метафора.

Категорія континуума пов`язана з поняттями часу і простору, нерозривний потік в часі і просторі; рух / послідовність подій, фактів.

Категорія автосемантії відрізків тексту – залежність і незалежність фрагментів тексту по відношенню до всього тексту чи його частини;

Категорія ретроспекції – граматична категорія тексту, яка об`єднує форми мовного вираження, відносить читача до попередньої змістовно-фактуальної інформації. Проявляється у тих випадках, коли попередня інформація вже була зазначена в тексті, і коли вона є необхідною для зв`язку подій, для повідомлення нової інформації читачу, дати йому можливість переосмислити її, актуалізувати певні фрагменти тексту.

Категорія проспекції – граматична категорія тексту, що об`єднує різні мовні форми віднесення змістовно-фактуальної інформації до того, про що йтиме мова у подальших частинах тексту. Дає змогу уявити зв`язок і зумовленість подій / епізодів твору.

Категорія модальності – відношення особистості до дійсності, оцінка автором зображуваних ним фактів / подій.

Категорія інтеграції – процес об`єднання фрагментів тексту в єдине ціле, а не його результат, підпорядкування цілісних частин твору певній інформації, яка міститься в ньому. Результат інтеграції пов`язаний з категорією завершеності, реалізується в тексті завдяки засобам когезії, асоціаціям. Когезія – категорія логічного плану, інтеграція – психологічного. Когезія є категорією синтагматичною, інтеграція – парадигматичною (когезія – лінійна, інтеграція – вертикальна).

Текст є завершеним тоді, коли з точки зору автора його задум отримав вичерпне вираження. Завершеність тексту – функція задуму, що є підґрунтям твору і розгортається у вигляді повідомлень, описів, роздумів, оповідань та інших формах комунікативного процесу. Якщо, автор вважає, що бажаного результату було досягнуто поступовим рухом теми, її розгортанням – текст є завершеним.