Психіатрія Сонник

Люди з розладом особистості залежного типу здаються слабкодухими і занадто піддатливими, пасивно поступаючись бажанням інших. Їм бракує енергійності, вони мало здатні до насолоди. Такі особи уникають відповідальності, їм бракує впевненості у собі. Деякі з них досягають своїх цілей, переконуючи інших допомагати їм, але не визнаючи власної безпорадності.

Мозаїчні психопатії.

Серед психопатичних особистостей зустрічаються і такі, у яких неможливо виділити переважаючий синдром, оскільки психопатична структура ніби складена з різнорідних психопатичних проявів. Про такі мозаїчні психопатії говорили П.Б. Ганнушкін, Є.К. Краснушкін, О.В. Кербіков та інші. Зокрема, П.Б. Ганнушкін вказував, що характерною рисою цієї групи є відсутність “основної тенденції” того чи іншого типу психопатії. Для мозаїчних психопатій найбільш характерні поєднання психопатичних особливостей з кола дисоціальних, істеричних і емоційно-нестійких; рідше трапляються сполучення сензитивних та ананкастних властивостей патологічного характеру. Мозаїчність обумовлює більшу ускладненість адаптації. Складніше у цих випадках виробляються компенсаторні механізми, які бувають ускладненими, комплексними.

ЛІКУВАННЯ.

Загальна схема лікування психопатій, особливо в період їх декомпесацій

ізагострень будується таким чином:

1.Намагаються відповідним чинном змінити середовище.

2.Підбирають індивідуальний режим праці з метою тренування і зміцнення нервових процесів.

3.Застосовують різні види психотерапії.

4.Застосовують фізіотерапію (іоногальванізація з бромом, кальцієм та ін., гальванічний комір за Щербаком, водолікування).

341

5. Призначають медокаментозну (переважно психофармакологічну) терапію з врахуванням типу психопатії, форми погіршення стану, а також індивідуальної переносимості.

Цілі планового лікування повинні бути помірними, при цьому варто передбачати значні витрати часу для їх досягнення. У лікуванні психопатій медикаменти відіграють незначну роль. При виникненні надмірної тривоги пацієнт може одержувати короткі курси анксіолітиків або нейролептиків, але не слід призначати ці препарати для тривалого прийому, тому що їх корисна дія буде знижуватися, а анксіолітики до того ж здатні викликати залежність.

Психотерапія допомагає частіше всього молодим людям, які недостатньо впевнені у собі, відчувають труднощі при встановленні відносин і вагаються у виборі напрямку, в якому далі повинно йти їх життя. У таких людей треба формувати сильну мотивацію до роботи над вирішенням їх проблем, для чого необхідно досліджувати їх погляди і афективну сферу. Найменш ефективна психотерапія при лікуванні пацієнтів з диссоціальним розладом особистості, хоча на деяких з них справляють позитивний вплив спеціальні форми групової психотерапії.

У більшості випадків психопатій психотерапія (окрім раціональної) не показана, але приносять користь керівництво і підтримка. Ці функції часто беруть на себе лікар, психолог, хоча з багатьма хворими з таким же успіхом може працювати досвідчений соціальний працівник.

Яким би не був характер розладу, в плані лікування передбачається внести такі зміни, які допомогли б людині рідше потрапляти у ситуації, що викликають труднощі, і надати більше можливостей для розвитку позитивних якостей його особистості. Дуже важливо створити стосунки побудовані на довірі, щоб пацієнт міг говорити про свої помилки і вчитися на них.

Безумовно, у психопатичних осіб можливі і декомпенсації, але навіть у такі моменти спеціаліст, що надає допомогу, не повинен припускатися

342

думки, що лікування потерпіло невдачу. Часто до успіху веде ряд невеликих поступальних кроків, за допомогою яких пацієнт поступово просувається все ближче до бажаних змін. Нерідко ці кроки робляться більш активно в період декомпенсації, тому що саме тоді у людини скоріше з′являється бажання глянути в обличчя своїх реальних проблем.

Лікар повинен також допомагати пацієнту розвивати більш задовільні зв′язки з людьми, наприклад, спонукаючи його до участі у сумісному з іншими проведенні дозвілля, отримання подальшої освіти і т. ін.

Методика застосування динамічної психотерапії при розладах особистості мало чим відрізняється від тієї, яка застосовується при неврозах. Таке лікування може проводитись індивідуально або у групі.

При індивідуальному лікуванні психопатій менше уваги надається відновленню минулих подій (як при психотерапії неврозів) і більше – аналізу поведінки у теперішній час. Спеціаліст детально вивчає, як пацієнт ставиться до інших людей, як він дає раду зовнішнім труднощам і як контролює свої власні почуття. Це має назву “аналіза характеру”. В процесі індивідуальної психотерапії (переважно раціональної), часто використовується психоаналітичний прийом переносу актуальних проблем на терапевта. Для того, щоб підкреслити невідповідність між звичним ставленням хворого до інших людей і реальною життєвою ситуацією, терапевт повинен у значній мірі розкрити самого себе. В той же час аналіз емоційного ставлення лікаря до пацієнта може послужити важливим показником вірогідної реакції інших людей на пацієнта.

Медикаментозне лікування психопатій.

Для ліквідації психопатичного збудження застосовують: тізерцин, седуксен, неулептил, сонапакс, інколи – сірчанокислу магнезію або аміназин.

При дисфоріях і дистиміях показані неулептил 200-400 мг, початкова доза 20-50 мг; тізерцин 150-300 мг; аміназин 300-500 мг; триптізол 100-200 мг, початкова доза – 10-25 мг; мепротан 800-1400 мг; седуксен 20-60 мг;

343

еленіум 30-80 мг, початкова доза – 10 мг.

При астенічних станах ефективні вливання глюкози 40% - 20,0 з аскорбіновою кислотою 5% - 1,0; малі дози інсуліна – 6-8-12 ОД; сіднокарб 10-25 мг, початкова доза – 5 мг; амізил по 1-2 мг 3-5 разів на день; сіднофен та ін.

У випадках, що супроводжуються безсонням, застосовують тізерцин до 150-300 мг на добу; хлорпротиксен 20-400 мг; сонапакс 10-50-75 мг; піпольфен по 25 мг/ 2-3 р; еуноктін 5-30 мг; івадол.

При нав′язливостях ефективні етаперазін 60-120 мг на добу; триптізол 100-200 мг, початкова доза – 10-25 мг; седуксен 20-60 мг; еленіум 30-80 мг, початкова доза – 10 мг; мепробамат 800-1400 мг.

При істеро-невротичних станах показані триптізол 100-200 мг, початкова доза 10-25 мг; седуксен 20-60 мг; препарати валеріани.

При погіршеннях стану у емоційно-нестійких і параноїдних психопатичних особистостей застосовують тізерцин 150-300 мг; неулептил 200-400 мг, початкова доза 20-50 мг; седуксен 20-60 мг та ін.

При ананкастних і тривожних психопатіях, в залежності від стану пацієнта призначають меліпрамін 150-250 мг, початкова доза 25 мг; амітріптілін 100-200 мг, початкова доза 10-25 мг; сіднокарб 10-25 мг, початкова доза – 5 мг; центедрін 10-30 мг, початкова доза – 10 мг.

При істеричній психопатії частіше призначають транквілізатори бензодіазепінового ряду - еленіум 30-80 мг; седуксен 20-60 мг, початкова доза – 5-10 мг; еуноктін 5-30 мг та ін.

При шизоїдній психопатії інколи призначають нейролептики зі стимулюючою дією: терален 150-250 мг; меллеріл 200-400 мг; етаперазін 60-120 мг.

ЕКСПЕРТИЗА.

Медико-соціальна. Психопатичні стани, не залежно від їх форми, лише у 344

виключних випадках є підставою направлення на МСЕК для встановлення групи інвалідності. При декомпенсації психопатії, як правило, відмічається тимчасова втрата працездатності, що потребує оформлення лікарняного листка. Тільки при затяжній і виразній декомпенсації у рідкісних випадках хворі переводяться на інвалідність ІІІ групи з визначеними у кожному конкретному випадку трудовими рекомендаціями.

Військово-лікарська. Згідно зі статтею 7-ою наказу Міністра Оборони України хворі на декомпенсовані форми психопатії нездатні до строкової служби у лавах Збройних Сил зі зняттям їх з військового обліку. У стані нестійкої компенсації – нездатні у мирний час, але здатні до нестройової служби у воєнний час.

Судово-психіатрична експертиза. Психопатичні особи в основній своїй масі осудні, тому що у більшості випадків вони розуміють значення своїх дій і керують ними. При судово-психіатричній експертизі, як правило, основним є питання про глибину психопатичних змін особистості і ступінь їх виявлення. При цьому мають значення такі ознаки, як дисгармонійність психіки, наявність психічного інфантилізму, здатність до адаптації, можливість коригувати свою поведінку, частота і глибина динамічних зрушень на протязі життя, а також вікова динаміка (тенденція до наростання тяжкості чи компенсації).

При наявності глибокої патології особистості психопатичні особи визнаються неосудними, і до них застосовують заходи медичного характеру, тобто психопатія прирівнюється до хвороби.

По-іншому оцінюють тимчасові динамічні зрушення при психопатіях. Якщо правопорушення скоєне в період тяжкої декомпенсації або гострої патологічної психопатичної реакції, стан хворого у момент правопорушення може бути розцінений як тимчасовий розлад психічної діяльності, що зробив піддослідного неосудним.

Якщо стан декомпенсації або психопатичної реакції розвився після

345

скоєння правопорушення, то судовий розгляд припиняється і підсудного направляють на примусове лікування до зникнення хворобливих розладів. Після цього він може постати перед судом і нести відповідальність за правопорушення, яке було скоєне в осудному стані. Особи, що страждають на психопатію з психотичними проявами (патологічні надцінні або маячні ідеї) як психічно хворі, неосудні.

Всі неосудні психопатичні особи потребують допомоги медичного характеру і направляються на примусове або загальне лікування до психіатричних лікарень чи під нагляд районного психіатра. Терміни лікування визначаються не "кримінальністю" хворого, а особливостями його психічного стану.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ.

1.Визначення понять акцентуйованої особистості та психопатії.

2.Історія вивчення розладів особистості.

3.Етіологічні фактори розвитку розладів особистості.

4.Класифікація розладів особистості за МКХ-10.

5.Ознаки шизоїдного розладу особистості.

6.Ознаки паранояльного розладу особистості.

7.Ознаки ананкастного розладу особистості.

8.Ознаки істеричного (демонстративного) розладу особистості.

9.Ознаки емоційно-нестійкого розладу особистості.

10.Психотерапевтичне та медикаментозне лікування психопатій.

11.Експертиза психопатій.

Глава 15

ЛІКУВАННЯ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Протягом останніх десятиріч фармакотерапія стала одним з провідних методів лікування психічно хворих, що пов'язано з прогресом хімії

346

лікарських засобів і впровадженням у практику великої кількості психофармакологічних засобів. Однак фармакотерапевтичні методи є лише складовою часткою клінічно обґрунтованого комплексу сучасного терапевтичного впливу поряд з психотерапією, інсуліно-коматозною, електросудомною, пірогенною та загальнозміцнюючою терапією.

Під час лікування психічно хворого треба враховувати особливості психопатології та перебігу хвороби. Преморбідну конституційно-особистісну типологію та фізіологічні особливості організму хворого, а також фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості препаратів. Особливістю активної терапії душевнохворих є тривале курсове комплексне лікування, яке складається з низки етапів з відповідними способами і методами.

Психофармакотерапія НЕЙРОЛЕПТИЧНІ ЗАСОБИ.

Нейролептики (великі транквілізатори) мають значну питому вагу у терапії психічних захворювань. З препаратів цієї групи у 1952 р. почалася епоха психофармакотерапії - тоді вперше було описано терапевтичну дію хлорпромазину (аміназину). До нейролептиків належать препарати, які по структурі відносяться до різних груп хімічних сполук, що покладено в основу їх класифікації. Нейролептичні засоби поділяють на препарати переважно седативної дії та засоби з переважно антипсихотичною дією.

Похідні фенотіазину.

1)Аліфатичні - хлорпромазин (аміназин), левомепромазин

(тізерцин), пропазин, алімемазин.

Володіють седативною дією, викликають моторну загальмованість, брадіпсихізм. Призначають при різних видах психомоторного збудження, які супроводжуються тривогою, страхом, розгубленістю, безсонням. Препарати типу алімемазину і пропазину використовуються як м'яко діючі нейролептики при неврозах, неврозоподібних станах, у педіатрії, геронтології, соматичній медицині.

347

Аміназин випускають у драже (25, 50, 100 мг) і у вигляді 2,5% розчину в ампулах по 2 мл. Середньодобова доза становить 300-500 мг. Може викликати алергічні реакції, депресію, колаптоїдний стан.

Тізерцин призначають у середньодобовій дозі 100-300 мг в таблетках, вводять внутрішньом'язово 1-6 мл 2,5% розчину, внутрішньовенно - 1-3 мл 2,5% розчину, розведеного у 10-20 мл 40% глюкози. Може викликати гіпотонічні кризи.

2)Піперазинові - ацетофеназин, бутаперазин, іміклопазин, метофеназат, перазин, трифлуперазин (трифтазин),тіопроперазин

(мажептил), флуфеназин (модитен).

Застосовують при галюцинаторно-маячній симптоматиці, депресіях у складі великого синдрому. У малих дозах мають стимулюючий ефект і застосовуються при апатоабулічних і кататонічних синдромах.

Середньодобова доза трифтазину 40-60 мг. Має виразну антипсихотичну дію. Часто викликає екстрапірамідні розлади - скутість, м'язовий тремор, внаслідок чого при лікуванні трифтазином проводять фармакокорекцію із застосуванням циклодолу, паркопану та ін.

Мажептил застосовують для купірування кататоно-гебефренічної симптоматики та терапії резистентних до інших препаратів психотичних розладів. Випускається у драже по 10 мг та в ампулах. Середньодобова терапевтична доза 30-50 мг. Нераціональне застосування мажептилу може призвести до появи тяжкого нейролептичного синдрому (напади судом м'язів язика, шиї, обличчя та ін.).

Модитен крім антипсихотичної дії має властивість нормалізувати поведінку. Середньодобова терапевтична доза становить 15-20 мг, але частіше використовуються форми пролонгованої дії - модитен-депо, ліогенретард. При тривалому використанні може викликати екстрапірамідні розлади, гіпотонію.

3)Піперидинові - мезоридазин, пеказин, периметазин, пипамперон, піперацетазин, тіоридазин (сонопакс).

348

Мають м'який седативний вплив, регулюють розлади настрою і поведінки, застосовуються у межах неврозоподібних і психопатоподібних синдромів.

Сонопакс призначають при тривозі, нав'язливих станах, фобіях, іпохондричних розладах. Навіть при тривалому використанні не спричиняє звикання та залежності. Середньодобова доза становить 100-300 мг per os.

Похідні бутирофенону.

До них відносять бенперидол, галоперидол, дроперидол, моперон, флуанізон, трифлуоперидол (триседил).

Мають виражену антипсихотичну дію. Тамують психомоторне збудження, синдром вербального галюцинозу і всі види маячних синдромів.

Галоперидол застосовують у середньодобовій терапевтичній дозі 15-30 мг. Випускається в ампулах по 1 мл 0,5% розчину, в таблетках по 0,5, 1,5, 3 і 5 мг і у вигляді крапель по 10 мл 0,2% розчину. Використовують також депоформу - галоперидол-деканоат по 1 мл (50 мл діючої речовини). Може викликати нейролептичний синдром. Протипоказаний при органічних ураженнях головного мозку.

Триседил показаний при стійких вербальних галюцинозах. Середньодобова терапевтична доза становить 5-15 мг. Випускають у формі таблеток по 0,5 мг, ампулах по 1 мл 0,25% розчину та флаконах по 10 мл 0,1% розчину.

Похідні тіоксантену.

До них належать клопентиксол, тіотиксен, хлорпротиксен (труксал).

За дією вони подібні до аліфатичних похідних фенотіазину - мають седативну і загальну антипсихотичну дію.

Труксал використовують у середньодобовій дозі 90-300 мг. Має також антидепресивний вплив. Не викликає сонливості, тому може призначатися удень при позастаціонарному лікуванні. Може спричиняти гіпотонію.

Похідні бензодіазепіну.

Азалептин (клозапін) використовується як сильний нейролептик при

349

галюцинаторно-маячних і афективно-маячних розладах, різних варіантах психомоторного збудження. Майже не впливає на екстрапірамідну систему і не викликає загального пригнічення, але потребує моніторингу щодо небезпеки агранулоцитозу. Середньодобова доза - 300-600 мг. Форми випуску - таблетки по 25 і 100 мг, ампули по 2 мл 2,5% розчину.

Оланзапін (зіпрекса) – атиповий антипсихотик, ефективно впливає як на позитивні (збудження, галюцинації, маячення), так і на негативні (притуплений афект, збіднення мови, емоційне відмежування) психопатологічні симптоми. Рідко призводить до фармакотерапевтичних ускладнень. Оптимальна добова доза 10 мг за один прийом. Випускається у таблетках по 5 та 10 мг.

Похідні фенотіазину і бензодіазепіну - дикарбін, сульпірид (еглоніл), клотепін, момендон, - використовується у психіатричній практиці при галюцинаторно-маячних розладах і депресивних станах у складі великого синдрому.

Еглоніл призначають при невротичних розладах по 100-200 мг, при психотичних - у дозі 200-1600 мг на добу. Випускається у вигляді таблеток по 200 мг, капсул по 50 мг, ампул по 2 мл 0,5% розчину та флаконів по 200 мл 0,5% розчину.

Враховуючи різноманітність та велику кількість нейролептичних препаратів, а також відмінності у спектрі їх психотропної активності, загальні їх психотропні властивості можна навести у вигляді наступних рядів, які полегшують орієнтування при первинному виборі препаратів для фармакотерапії.

За наростанням сили загального антипсихотичного впливу:

неулептил - тіоридазин - пропазин - левомепромазин - хлорпротиксен - хлорпромазин - френолон - етаперазин - метеразин - трифтазин - галоперидол - флуфеназин - трифлуперазин - тіопроперазин.

За наростанням вираженості заспокійливого і седативного ефекту:

350