Самостійна 5 ОВ
.docxБегерського В І
УЕ-21
Самостійна 5
Тема 5. Організація технічної підготовки виробництва
Завдання 1. Опрацювати літературу за темою самостійної роботи і на підставі її вивчення охарактеризувати сутність авторських свідоцтв та патентів.
Пате́нтна документа́ція — сукупність первинних та вторинних документів, які містять відомості про суть технічних або технологічних рішень, заявлених для патентування або визнаних патентоспроможними, а також відомості, що мають юридичне значення й визначають права авторів та власників патентів.
До патентної документації належать, у першу чергу, описи винаходів, промислових зразків, торгових марок, корисних моделей.
Найпоширенішою є категоризація патентів за об'єктами промислової власності, на які вони видаються. За цією категоризацією виділяють такі види патентів:
-
Патент на винахід
-
Патент на корисну модель
-
Патент на промисловий зразок
Залежно від змісту документа або характеру відомостей про винаходи, промислові зразки та інші об'єкти промислової власності розрізняють:
-
патентно-правову;
-
патентно-технічну;
-
патентно-економічну документацію.
Також розрізняють первинну та вторинну документацію. До первинної інформації належать: описи винаходів до опублікованих заявок і патентів; офіційні патентні бюлетені, які видаються патентними відомствами; покажчики до патентних бюлетенів; реферативний журнал «Винаходи країн світу» і збірники патентів. До вторинної інформації належать анотації, реферати та описи інших об'єктів промислової власності.
Опис винаходу (ОВ) до патентів й авторських свідоцтв — основний вид патентного документа. Він є невід'ємним додатком до охоронного документа.
Опис винаходу складається з чотирьох основних частин:
Бібліографічна частина — включає назву країни або патентного відомства, герб країни, найменування документа, номер охоронного документа, індекси МКІ, НКІ й УДК, дати (подачі заявки й публікації в патентному бюлетені, видачі авторського свідоцтва або патенту тощо), а також прізвище автора(-ів), заявника й назву винаходу;
«Формула винаходу», де стисло наводяться основні ознаки винаходу та його сутність;
Текст винаходу — наводиться в тому випадку, коли не подається формула винаходу, розкривається новизна та суть описуваного технічного рішення;
Креслення, схеми. Ця частина ілюструє й підтверджує винахід.
А́вторське свідо́цтво — документ, що засвідчує юридичне право автора. Найбільшого розповсюдження набуло у СРСР.
Автори, які працюють на підприємствах, у науково-дослідних установах та інших організаціях, подавали заявки на одержання авторського свідоцтва, як правило, через підприємство чи організацію, де вони працюють. У випадках, коли робота здійснена в порядку виконання службового завдання, керівники підприємств і організацій оформляли заявки на видачу авторського свідоцтва на ім'я підприємства (організації) із зазначенням автора (авторів). Якщо винахід є результатом колективної творчості і при цьому неможливо встановити авторство окремих осіб, авторське свідоцтво видавалося на ім'я того підприємства (організації), де працює автор. За автором зберігалися повні особисті й майнові права, а також пільги (право авторства, право на присвоєння імені автора, права на першочергове здобуття посад наукових працівників за своїм фахом тощо).
В Україні авторське свідоцтво, видавав Комітет у справах винаходів та відкриттів при Кабінеті Міністрів України.
Нині авторське свідоцтво замінене патентом на винахід та корисну модель.
Завдання 2. На підставі опрацьованої літератури розкрити сутність та особливості конструкторської та технологічної підготовки.
Створення нових видів продукції здійснюється в процесі підготовки виробництва, що відбувається поза рамками виробничого процесу. Завдання підготовки виробництва полягає у тому, щоб забезпечити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.
Підготовка виробництва – процес безпосереднього застосування праці колективу працівників з метою розробки і організації випуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів. Процес підготовки виробництва – особливий вид діяльності, що поєднує вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням на матеріальний об’єкт – нову техніку.
Нова техніка – це результат науково-технічних досягнень, що сприяє під час її виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил, і задоволенню потреб суспільства в продукції вищої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги.
Процес підготовки виробництва за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифікувати окремі процеси підготовки виробництва можна за видами і характером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об’єкта управління.
За видом робіт (за видом трудової діяльності) процеси підготовки виробництва поділяються на дослідні, конструкторські, технологічні, виробничі та економічні.
За характером робіт виокремлюють процеси підготовки виробництва:
- основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкцій, технологічних процесів, форм і методів організації виробництва, економічні розрахунки та обґрунтування);
- експериментальні виробничі (виготовлення і випробування макетів, дослідних зразків і серій машин).
За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки виробництва поділяються на:
- операції – первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і складається з низки послідовних дій;
- роботи – сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій щодо виконання визначеної частини процесу;
- стадії – сукупність низки робіт, пов’язаних єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретного завдання підготовки виробництва;
- фази – комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов’язана з переходом об’єкта робіт у новий якісний стан.
Технічна підготовка виробництва на промисловому підприємстві включає комплекс послідовно пов’язаних наукових, проектно-конструкторських, технологічних, організаційно-економічних та інших заходів, направлених на створення і впровадження у виробництво нових видів виробів, технологічних процесів і вдосконалення раніше освоєних конструкцій та технологій.
Процес підготовки нового виду обладнання, виробу, нових технологічних процесів або вдосконалення старих виробів та існуючих технологій здійснюється в науково-дослідних інститутах, проектно-конструкторських організаціях галузі з наступним продовженням робіт на підприємствах або об’єднаннях при безпосередній участі заводських органів управління науково-технічним процесом.
Тому необхідно розрізняти зовнішньо- та внутрішньозаводську технічну підготовку виробництва. Зовнішньозаводська включає етапи наукового дослідження нових моделей або перевірки його результатів з розробки або вдосконалення технологічних процесів у лабораторних умовах. У подальшому вся ця документація передається безпосередньо на підприємство. З цього моменту починається внутрішньозаводська технічна підготовка виробництва, яка включає організацію робіт з випуску нових виробів, покращення конструкцій існуючих, з впровадження нових і вдосконалення діючих технологічних процесів.
Основними органами технічної підготовки виробництва на підприємстві є відділи головного конструктора, головного технолога, головного металурга, центрально-заводська лабораторія, бюро планування технічної підготовки виробництва.
Роботи з економічного обґрунтування освоєння нових і вдосконалення існуючих конструкцій машин виконують економічні служби підприємства.
Технічна підготовка виробництва здійснюється відповідно до плану розвитку підприємства. При створенні нових типів машин або їх вдосконалення широке застосування знаходять методи прогнозування розвитку науки і техніки. Прогноз різних варіантів технічного розвитку виробництва підприємства є основою для розробки перспективного плану.
Основними задачами технічної підготовки виробництва є:
- забезпечення конструкторської і технологічної підготовки нових конкурентоспроможних виробів і вдосконалення існуючих видів виробів, а також вдосконалення і проектування нових технологічних процесів;
- своєчасне забезпечення окремих підрозділів відповідними кресленнями та технологічною документацією.
Конструкторська підготовка на промислових підприємствах, як правило, поділяється на конструювання нового обладнання (або вдосконалення існуючих конструкцій), нових видів виробів або їх покращення. При конструюванні нового обладнання або вдосконаленні його конструкції основними етапами є: складання технічного завдання з проектування машини, ескізне проектування; виконання технічного проекту, складання робочих креслень.
Технічне завдання (ТЗ) містить основні вхідні дані для проектування. На основі вивчення досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і техніки в ТЗ вказується основний принцип роботи нової машини, конструктивні особливості, а також вид енергії, яка використовується, орієнтовний габарит і можлива вага, приводиться зіставлення основних укрупнених параметрів проектованої машини по відношенню до кращих зарубіжних і вітчизняних машин цього типу. За затвердженим технічним завданням розробляється ескізний проект, який повинен дати відповідь на питання про правильність технічної пропозиції, прийнятої на проектування.
На основі ескізного проекту ведеться технічне проектування. У технічному проекті уточнюється креслення загального вигляду і вузлів. Детально розробляють кінематичну і електричну схеми машини, розраховують техніко-економічні показники: проектну вартість, капітальні витрати, економічну ефективність. При складанні робочих креслень на деталі, вузли, механізми, вироби з складальними і монтажними схемами розробляється також вся необхідна документація для виготовлення і експлуатації нового обладнання.
У серійному і масовому виробництві в робочі креслення вносять доповнення, одержані при випробуваннях дослідно-промислового екземпляру. Всі креслення виконуються відповідно до прийнятих стандартами. Стандарт – стійкий зразок або документ, який закріпляє передові досягнення науки і техніки. За даним зразком може бути виготовлено обладнання та інша продукція.
Найважливішою особливістю сучасної організації конструкторської підготовки виробництва є широке використання стандартизації, що дає змогу уникнути необґрунтованого різноманіття в якості, типах і конструкціях виробів, у формах і розмірах деталей та заготовок, у профілях і марках матеріалів, у технологічних процесах, організаційних методах. Стандартизація є одним з ефективних засобів прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва і зростання продуктивності праці конструкторів.
Конструкторська уніфікація – це комплекс заходів, що забезпечують усунення необґрунтованого різноманіття виробів одного призначення, різнотипності їхніх складових і деталей, приведення до можливої однаковості способів їх виготовлення, складання та випробування. Уніфікація є базою агрегатування, тобто створення виробів шляхом їхнього компонування з обмеженої кількості уніфікованих елементів і конструкційної наступності. Уніфікація доповнює стандартизацію – це свого роду конструкторська стандартизація.
Стандартизація обмежує число різновидів у конструкціях, розмірах, формах, різноманітних якісних характеристиках різних об’єктів. Без широкої стандартизації не можливий перехід до потокового і автоматизованого виробництва. Заводська стандартизація значно спрощує, здешевлює і прискорює технологічну підготовку і є важливою передумовою стандартизації технологічного оснащення.
У масштабах окремих підприємств або галузей проводяться додатково до стандартизації заходи з нормалізації виробів, які не охоплені стандартами. Нормалізація дозволяє широко застосовувати метод створення конструкції виробу з окремих деталей, вузлів, механізмів або агрегатів. При цьому трудомісткість виготовлення виробів скорочується у декілька разів.
Агрегатування – це форма уніфікації, що полягає у створенні рядів уніфікованих вузлів і агрегатів, які використовують для створення різноманітних виробів. Агрегатування дає змогу створювати збірно-розбірне устаткування, що складається з взаємозамінних нормалізованих елементів, за необхідності воно може бути розібране, а агрегати, що входять у нього, використані в нових виробах для створення іншого устаткування. При цьому в десятки разів скорочується кількість типів і розмірів основних елементів конструкції устаткування.
Методами стандартизації і нормалізації здійснюється уніфікація, під якою розуміється встановлення конструктивної тотожності за формою і розмірами різних об’єктів, які випускаються різними підприємствами. Це дозволяє проводити повну взаємозаміну однакових вузлів, механізмів і деталей при виготовленні і експлуатації виробів.
У результаті стандартизації, нормалізації і конструктивної уніфікації підвищуються техніко-економічні показники діяльності підприємства: зростання продуктивності праці, зниження собівартості і трудомісткості продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення обсягу незавершеного виробництва, покращення якісних параметрів виробу.
У практиці конструкторських робіт до виробничо-технологічних показників відносять: трудомісткість, матеріаломісткість та їх структури, коефіцієнт використання матеріалу, ступінь конструктивної уніфікації.
До економічних показників якості машин відносять: капіталовкладення у виробництво машин; собівартість її виготовлення, капіталовкладення підприємств – споживачів у машину, собівартість одиниці продукції або роботи, яка виконується машиною на підприємствах-споживачах.