2.Історія досліджень твору
Історія «Велесової книги», її вивчення і введення знань про неї до наукового обігу позначена цілим рядом об’єктивних і суб’єктивних перипетій. Своєрідна боротьба довкола проблеми автентичності твору відбувалася за радянських часів і продовжується нині — від демонстративного замовчування, недовіри, навіть ігнорування, а згодом — активної критики, звинувачення в підробці і, врешті, до… намагання відібрати цю пам’ятку в українців, назвавши її російською та штучно перенісши місце написання з українського Полісся до земель Великого Новгорода.
«Велесова книга» — це єдина українська літописна пам’ятка, написана на дерев’яних дощечках. Дощечки за розміром нагадують глиняні таблички бібліотеки асирійського правителя Ашурбанапала — 22 сантиметри завширшки, 38 сантиметрів завдовжки і до одного сантиметра завтовшки. Верхні ліві краї дерев’яних «сторінок» мали круглі отвори для з’єднання їх шкіряними ремінцями в окремі блоки-томи (принагідно згадаймо, що колись китайці також писали свої книги на подібних дощечках, тільки зроблених з бамбуку).
Текст на дереві писався (а точніше, випалювався) гострим предметом на зразок сучасного шила, а потім покривався спеціальним розчином, що унеможливлювало псування шашелем (такий самий спосіб використовувався для написання текстів і в стародавньому Римі). Упоперек кожної дощечки були проведені паралельні заглиблення-лінійки, відповідно до яких літери вирівнювалися верхніми частинами. Текст на дошках-сторінках писано з обох боків, а поля на деяких з них було проілюстровано малюнками: зображення різноманітних тварин — бика, вівці, собаки, а також сонця. Тут, очевидно, йдеться про символічне виділення місяців року.
Створення книги датують 70-ми роками ІХ століття. Опис подій пов’язаний з приходом на наші землі Аскольда і Діра, а також Рюрика, який завершує хронологічний ряд твору.
Перші публікації фрагментів «Велесової книги» з’являються протягом 1957-1959 років у емігрантському російськомовному журналі «Жар-птиця» (Сан-Франциско). Ця публікація викликає інтерес до загадкового твору. Копії його потрапляють до Британського національного музею в Лондоні, де стають об’єктом дослідження чудового знавця слов’янських мов професора В.Шаяна — тодішнього керівника Європейського відділення Української вільної Академії наук. В Австралії дослідження пам’ятки провадить професор Сергій Парамонов (Лісний). У такий спосіб інформація про книгу, віднайдену в Україні, поширюється у всьому західному світі.
У 1966 році С. Лісний публікує в Канаді результати своєї багаторічної праці «Влесова книга» — языческая летопись доолеговой Руси«. Протягом 1968-1972 років в українському видавництві «Млин» (засновник — М. Скрипник) у Голландії, з’являються машинописні варіанти тексту «Велесової книги» в повному варіанті з передмовою і упорядкуванням В. Шаяна. Санфранциське видання, що містило 45 тисяч знаків, було доповнене розшифрованими текстами ще 16 дощечок, скопійованих Миролюбовим, що склало додаткових 30 тисяч знаків.
І в канадському і в голандському виданнях цей літопис друкується під назвою «Влес книга», хоча перші публікації говорили лише про «дощечки Ізенбека». Така зміна засвідчує серйозний підхід до тексту. Адже нова назва книги не є випадковою. Велес (Волос) серед давньоукраїнських язичницьких племен вважався богом достатку, худоби, торгівлі, його ім’я часто згадується на дерев’яних сторінках книги. З літописних джерел ми знаємо, що кияни в давнину, укладаючи угоди з греками, найчастіше присягалися Перуном та Велесом. Пізніше у ранньохристиянській свідомості українців Велес поєднався зі святим Власієм.
Проте зовсім інакше відреагувала на цю пам’ятку офіційна радянська наука. У 1959 році палеограф Л. Жуковська на доручення професора В. Виноградова виносить «Велесовій книзі» однозначний вирок: підробка ХІХ століття. «Доказів» підробки справді назбирано багато, але водночас проігноровано всі аргументи «за». На зміст цього висновку, безумовно, вплинули ідеологічні фактори: активізація вивчення давньоукраїнської пам’ятки ворожою радянській владі українською діаспорою не могла не насторожувати Москву. До того ж, сама поява «Велесової книги» в радянській філологічній та історичній науці змушувала до принципового переосмислення усталених концепцій і теорій, що вибудовувалися протягом усіх підрадянських років довкола так званої «спільної колиски» та «спільного стовбура» виникнення і розвитку трьох братніх східно-слов’янських народів.