3. Депортація в Криму кримських татар та інших народів.

Причини: Згідно з офіційною радянською версією, «виселення» було пов'язане з «масовим дезертирством» 20 тисяч кримських татар на початку Другої світової війни, а також з нібито їхнім «тотальним колабораціонізмом» під час нацистської окупації півострова. Однак реальна кількість дезертирів серед кримських татар була порівнянна з кількістю перебіжчиків інших національностей. До того ж, колективне покарання було заборонене ст. 50 чинної тоді Гаазької конвенції 1907 р. «Про закони і звичаї сухопутної війни». На думку багатьох істориків, Радянський Союз готувався до війни з Туреччиною за протоки Босфор і Дарданелли й «зачищав» у 1943-1944 роках Кавказ і Крим як тилові райони від можливо нелояльного населення.

Хронологія: 11 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного Комітету Оборони №5859сс про організацію депортації кримських татар. Основна фаза спецоперації розпочалася ще до світанку 18 травня й завершилася до вечора 20 травня. Тих кримських татар, які залишилися, виселили під час подальшої депортації вірменів, болгар і греків 27-28 червня 1944 р. Тих нечисленних, хто повернувся з місць спецпоселень, повторно виганяли за межі півострова до кінця 60-х рр.

Перебіг: Депортація здійснювалася силами військ НКВС. На збори давали в середньому до 15 хвилин. Офіційно всій сім'ї дозволялося брати з собою до 500 кг речей і продуктів, але в реальності все обмежувалося ручною поклажею (а іноді й без неї). Виселенців звозили вантажівками до залізничних станцій, де поміщали в товарні вагони або відразу, або 1-2 дні потому. Час ешелонів у дорозі – 2-3 тижні. Майно кримських татар, що залишилося на півострові, пізніше описували і здебільшого передавали переселенцям з Росії та України.

Жертви: Згідно з різними офіційними оцінками, у місцях спецпоселень померли від 20 до 25% всіх кримських татар. За неофіційною інформацією (самоперепис кримськотатарського національного руху), ця кількість досягла 46%. Уцілілі до 1956 року вважалися засланими навічно й не мали права залишати місце проживання під загрозою 20-річної каторги. 1967 року звинувачення в масовому колабораціонізмі з кримських татар зняли, але повернутися на півострів їм не дозволили. Масова репатріація почалася лише 1989 року.

Статус Криму: 1945 року Кримську Автономну Радянську Соціалістичну республіку понизили в статусі до Кримської області. До 1948 року перейменували приблизно 90% кримськотатарських топонімів. 1954 року Кримську область передали зі складу РРФСР до складу УРСР.

Кримські німці До початку війни на території Криму проживали понад 51 тис. німців. Директива Ставки Верховного головнокомандування від 14 серпня 1941 р. наказувала 51-й армії «очистити негайно територію півострова від місцевих жителів-німців та інших антирадянських елементів». Постановою Ради про евакуацію №СЕ-75с від 15 серпня 1941 р. уряду Кримської АРСР пропонувалося здійснити їх «евакуацію». Під час головної фази депортації 18-22 серпня 1941 р. виселення зазнали 59 744 особи. До кінця року були депортовані ще 2233 особи. Невелика кількість німців була виселена в березні 1942 р. з Керченського півострова і ще кілька сотень ‒ разом із депортованими вірменами, болгарами і греками в червні 1944 р. Кримські італійці До моменту нацистського вторгнення в СРСР на Керченському півострові проживали приблизно 1 тис. італійців. Розпорядження про їхнє вигнання поки не виявлене. Перша хвиля депортації мала місце 28-30 січня 1942 року ‒ було виселено 438 осіб, під час другої ‒ 8-10 лютого ‒ ще 70. Останні вцілілі італійці були виселені разом із депортованими вірменами, болгарами і греками в червні 1944 р. Кримські вірмени До початку війни в Криму проживало понад 13 тис. вірмен. Їх депортація передбачалася також Постановою Державного Комітету оборони №5984сс від 2 червня 1944 р. Примусове виселення проводилося 27-28 червня того ж року, депортації зазнали 9621 вірменин. У результаті додаткових виселень загалом вигнали 9 821 особу. Кримські болгари До початку війни в Криму проживали понад 15 тис. болгар. Їх депортація передбачалася також Постановою Державного Комітету оборони №5984сс від 2 червня 1944 р. Примусове виселення проводилося 27-28 червня того ж року, депортації зазнали 12 422 болгарина. В результаті додаткових виселень загалом вигнали 12 628 осіб. Кримські греки До початку війни в Криму проживали понад 20 тис. греків. Їх депортація передбачалася також Постановою Державного Комітету Оборони №5984сс від 2 червня 1944 р. Примусове виселення проводилося 27-28 червня того ж року, депортації зазнали 15 040 греків. У результаті додаткових виселень загалом вигнали 16 006 осіб.

4. «Українське питання» на міжнародному конгресі у 1945 році.

Рішення конференції, що стосувалися України: Кордони УРСР

Україна також була зацікавлена в Ялтинській конференції оскільки на ній вирішувалися два дуже важливих питання для України, а саме щодо кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки. Продовження дискусії з «польського питання», започаткованої в Тегерані, охоплювало проблему Польщі в широкому контексті перспектив утворення тимчасового уряду національної єдності, майбутнього ладу, переселення, територіальних змін. Природно, одним з головних питанням цієї дискусії стало визначення майбутніх кордонів Польщі. Безумовно, для СРСР головним було встановлення східного кордону Польщі. Позиція США і Британії ґрунтувалася на тезі про передання Львова до рук Варшави, проте Сталін рішуче не погодився з цим, посилаючись на запропоновану англійцями 1920 р. «лінію Керзона». Отже, сторони вирішили, що «східний кордон Польщі проходитиме вздовж «лінії Керзона» з відхиленням від неї в деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі». Це було досягнення й України, попри те, що частина земель, населених українцями, залишалася під польською владою. Вперше за довгі роки Західна Україна об’єдналась з Наддніпрянською Україною.

Жваву дискусію в Ялті викликала підготовка до проведення установчої конференції щодо створення ООН. СРСР зажадав, щоб разом з ним у повноправні члени ООН були залучені хоча б деякі республіки Радянського Союзу. Це мотивувалося тим, що Британія мала в ООН кілька голосів завдяки своїм домініонам (Канаді, Австралії, Південній Африці, Новій Зеландії). СРСР запропонував три кандидатури на роль членства в ООН – Литву, Білорусь, Україну. У зв’язку з тим, що США було проти протягування протеже у таку структуру як ООН, а Велика Британія пішла на поступки, бо сподівалася на таку ж відповідь СРСР у питанні з Індією, учасники конференції прийняли компромісну формулу, яка передбачала участь лише двох союзних республік – України та Білорусі

Наслідки рішень:

Так звана «Декларація про визволену Європу» як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації «допомоги» визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної та Центральної Європи й спричинило «холодну війну».

Багата література про Ялтинську конференцію засвідчує, що Сталін та його дорадники максимально використали воєнні успіхи СРСР і завершили окупацію Центральної та Східної Європи, позаяк цьому сприяла поступливість президента Рузвельта. Радянські історики й досі оцінюють Ялтинську конференцію як найбільший успіх радянської дипломатії й особисто Сталіна. З українського погляду, Ялтинська конференція мала найважливіше значення, адже було визнано принцип етнічного кордону між Польщею й Україною. Вона на довгий час визначила долю Центрально-Східної Європи й зміцнила роль СРСР у світовій політиці.