24. Україна в роки Другої світової

Німецькі імперіалісти вбачали в Україні вигідний плацдарм для проведення агресивної східно азіатської політики.

Україна мала великі трудові та природні ресурси, та захопити її будо не важко.

План "Барбаросса" + Бліцкриг, по захопленню укр.земель.

«Новий порядок», встановлений нацистами, відзначався винятковою жорстокістю.

Окупанти закатували близько 5 млн мирного населення та військовополонених. До Німеччини на примусові роботи було відправлено близько 2,5 млн юнаків та дівчат.

Звільнення України від загарбників відбувалося в 1943-1944 рр. Важливе значення для звільнення українських земель мала битва за Дніпро. 6 листопада 1943 р. військами 1-го Українського фронту під командуванням Ватутіна було звільнено Київ. У грудні почався загальний наступ радянських військ на Правобережжі

Важливу роль у розгромі окупантів на загарбаних українських територіях відігравав рух Опору.

У лісовій та лісостеповій зонах Сумщини та Чернігівщини діяли сотні партизан.

УПА. УПА воювала як проти гітлерівських загарбників, так і проти Червоної армії, прагнучи створити незалежну Українську державу.

На початку жовтня 1944 р. було визволено територію України в кордонах 1939 р., а наприкінці жовтня - й Закарпаття.

У лавах Червоної армії воювали понад 6 млн українців, з них З млн - загинули. Загалом від 8 до 9 млн громадян України віддали своє життя в цій війні.

25. Окупаційний режим в Україні у 1941–1944 роках. Течії антифашистського руху опору в Україні та його внесок у перемогу. За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:· Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.· Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.· Підрив біологічної сили слов'янських народів.· Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.· Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 pp. отримала назву «Холокост» (від давньогрецького holo-caustosis — знищення вогнем, жертвопринесення).Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, у Дробицькому Яру в Харкові— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками, Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування.

№ 26 Згодом після зняття М. С. Хрущова у 1965 р. була здійснена спроба запровадження господарської реформи, перш за все вдосконалення управління виробництвом. Раднаргоспи були ліквідовані, натомість створювались понад 40 міністерств і відомств. Передбачалося посилення економічних методів управління промисловістю, розширення прав підприємств, перехід їх на госпрозрахунок, посилення-економічного стимулювання. Але в умовах надцентралізацїї виробництва здійснення цієї реформи ставало проблематичним. Хоча збільшилася зарплата робітників і службовців у всіх галузях, зростало житлове будівництво, кількість проблем не зменшувалась, а збільшувалась. Основним гас лом брежнєвського керівництва стала стабільність, ще фактично означало незмінність, застій. У 60—80-х роках політичний курс радянського керівництва відрізнявся різко вираженим консерватизмом. Будь-який опозиційний рух нещадно придушувався. Проте неосталіністи не могли повернутися і до відкритого і масового терору. Криза радянської системи виявлялася в зростанні науково-технічної відсталості країни порівняно з передовими західними країнами, уповільненні темпів економічного розвитку, низькій якості більшості вітчизняних промислових товарів, нездатності колгоспно-радгоспної системи забезпечити країну продовольством відповідно до потреб і життєвих норм, явній безгосподарності. Потенційні можливості командно-адміністративної системи вичерпалися, вона стала нечутливою до науково-технічного прогресу. Темпи занепаду економіки України все зростали. Якщо у 1961-1965 pp. середньорічний приріст валового суспільного продукту в УРСР становив 6,9%, то у 1981-1985 pp. — 3,5%.

“УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ” КОРОТКО Десталінізація — процес ліквідації наслідків сталінізму, започаткований після смерті Й. Сталіна. “Україна в умовах десталінізації” коротко Характерні ознаки десталінізації:

• відхід від жорсткої тоталітарної сталінської системи; – спроби реформувати систему у відносній демократизації та гуманізації політичного життя;

• реабілітація жертв сталінських репресій; – спроби реформувати консервативну модель державної економіки; – часткове розширення контактів із зовнішнім світом ( співпраця з США) – сплеск розвитку українського мистецтва та літератури «шістдесятників»;

• поява дисидентів.

Етапи десталінізації:

• Перший етап (березень 1953 р. — лютий 1956 р.)

• Другий етап (1956—1961)

• Третій етап (осінь 1961 — осінь 1964 рр.) проявився в: демонтажу пам’ятників Й. Сталіну, перейменуванні установ, підприємств, вулиць та населених пунктів, названих на честь вождя (Сталінську область перейменовано в Донецьку, а місто Сталіно – в Донецьк); про поступову реабілітацію Й. Сталіна, про позитивну його роль в історії компартії та радянської держави стали заявляти в офіційних виступах, а постанови за часів «ждановщини» були розцінені як «правильні у принципі».

З усуненням М. Хрущова від влади (жовтень, 1964 р.) десталінізацію було остаточно згорнуто.

№27 Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року. Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичнійарені як самостійних держав.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги — Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України».Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України. Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю.