6. Конгломератна організаційна структура управління

Конгломератна структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. Конгломерат зазвичай складається із штаб-квартири, що здійснює загальне керівництво, й багатьох оперативно самостійних філій, які юридично зареєстровані. Штаб-квартира розробляє загальнокорпоративну стратегію, веде спільну бухгалтерію, здійснює фінансове планування і контроль, надає допомогу філіям, але не втручається в їхнє оперативне управління й дозволяє мати ту організаційну структуру, яка є для них найефективнішою. В організації з Н-формою персонал корпорації, зазвичай, прогнозує діяльність кожного з підприємств; організація також розподіляє загальні ресурси по компаніях, ухвалює рішення стосовно купівлі та продажу підприємств.

Така структура дуже популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої.

Переваги:

Ø високий рівень децентралізації влади;

Ø можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв’язків;

Ø наявність мінімальної залежності між фірмами, що входять до складу конгломерату.

Недоліки:

Ø проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи;

Ø автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання.

7. Аналіз організаційної структури управління підприємства ПрАт «юма» і реалізація заходів щодо її вдосконалення.

ПрАТ «ЮМА» (Приватне Акціонерне Товариство) – виробник харчових

продуктів зі штаб квартирою у місті Харків. ПрАТ «ЮМА»  виробляє молочні продукти, а саме: молоко, сметану та йогурти.

У досліджуваному мною підприємстві існує лінійна організаційна структура, яка грунтується на принципі єдності розподілу доручень, згідно з чим право віддавати розпорядження має тільки вищестояща інстанція. Дотримання цього принципу має забезпечувати єдність управління.

Така організаційна структура утворюється в результаті побудови апарату управління з взаимоподчиненность органів у вигляді ієрархічної градації, тобто кожен підлеглий має одного керівника, а керівник має кілька підлеглих. Два керівники не можуть безпосередньо зв'язуватися один з одним, вони повинні це зробити через найближчу вищестоящу інстанцію. Таку структуру часто називають однолінійної.

Перевагами такої структури є те, що у підприємств проста побудова, однозначне обмеження завдань, компетенції, відповідальності, жорстке керівництво органами управління, оперативність і точність управлінських рішень  Але також мають місце і негативні сторони, такі як:  1) скрутні зв'язку між інстанціями  2) концентрація влади в керуючій верхівці  3) сильна завантаження середніх рівнів управління 

Необхідно розуміти, що організаційна структура - це не застигла форма. Оскільки організаційні структури застосовуються на планах, то суттєві зміни в планах можуть викликати відповідні зміни в структурі. В діючих організаціях до процесу зміни організаційної структури слід ставитися як до реорганізації, так як цей процес, як і всі функції організації, нескінченний.

На сьогоднішній день організації, що успішно функціонують регулярно оцінюють міру адекватності своїх організаційних структур, і змінюють їх так, як цього вимагають зовнішні умови. Вимоги зовнішнього середовища, в свою чергу, визначаються в ході планування і контролю. Кожен з варіантів організаційної структури придатний тільки для певних ситуацій і досягнення відповідних цілей.

Рис 1. Організаційна структура управління ПрАТ «ЮМА»  Керівник

Заготівельне та обслуговуюче виробництво

Складально-збутове виробництво

Обробне виробництво: Механічний 1, Механічний 2, Мехнічний 3.

Починаючи від керівника підприємства і до найнижчої ступені ієрархії проводиться єдина лінія управління, що має кілька проміжних ступеней. Планування робіт і контроль за їх виконанням здійснюються по вертикалі від керівника до виробничих підрозділів, що виконують управлінські функції.

Застосування такої організаційної структури управління доцільне для невеликих підприємств. Вона дає змогу створювати чіткі і наочні відносини між вищими інстанціями та підлеглими на підприємствах, однак застосування цієї системи призводить до значних навантажень для окремих проміжних інстанцій.

Отже, на підприємстві є керівник, якому підпорядковується заготівельне та обслуговуюче виробництво, обробне виробництво та складально-збутове виробництво. Керівник безпосередньо керує і надає відділам чіткі розпорядження. В свою чергу заготівельне та обслуговуюче виробництво займається сировиною для виробництва, обслуговуванням виробництва, забезпеченням швидкого та зручного виробництва. Обробне виробництво займається переробкою сировини та виготовленню продукції для наступної її реалізації.

Складально-збутове виробництво займається збереженням виготовленної продукції та її збуту .

Значною перевагою є простота управління на цьому невеликому підприємстві. Звичайно, необхідна висока підготовка керівника. Йому необхідно не тільки приймати рішення, а й бути відповідальним за кінцеві результати виробництва. Обробне виробництво поділяється на механічні відділи, які безпосередньо виготовляють продукцію. Підприємство є невеликим і саме тому було обрано лінійну структуру управління. Лінійна структура управління є логічно побудованою і формально визначеною, але разом з тим і менш гнучкою.

Цілі і завдання маркетингового відділу ПрАТ «ЮМА»:   · Розробка рекомендацій щодо вибору найбільш вигідних ринків відповідно до ресурсами і можливостями фірми;

· Аналіз ринкової ситуації;

· Планування діяльності по збору інформації про діючі покупців;

· Вивчення тенденції зростання ринку і прогнозування обсягів продажів у залежності від зовнішнього середовища товарів підприємства;

· Рекомендація ринкової стратегії, включаючи вибір каналів товароруху, збуту і методів продажу, практична діяльність з аналізу правильності прийнятих рішень,

· Розробка іміджу підприємства, планування заходів щодо його впровадження та координація необхідних дій;

Звичайно, ця стуктура має певні переваги та недоліки. Переваги: 1) Прозірні й прості зв'язки між підрозділами (один канал зв'язків)

2) Єдність і чіткість розпоряджень Чітка відповідальність керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу Оперативність у прийнятті рішень

3) Отримання виконавцями розпоряджень і завдань, пов'язаних між собою і забезпечених ресурсами Недоліки:

1) Високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання та досвід з усіх функцій управління й сфер діяльності, що водночас обмежує його можливості ефективно управляти організацією

2)Перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів із підлеглими, вищими та суміжними організаціями

3) Відсутність спеціалістів з окремих функцій управління та планування Невідповідність вимогам сучасного виробництва

ВИСНОВКИ:

У даній роботі проведено аналіз існуючих основних типів організаційних структур управління та вивчені їх особливості існування та функціонування. У ході роботи були зроблені наступні висновки: 1) Організаційна структура управління підприємством - це цілісна система елементів, зв'язків і відносин між ними, спеціально розроблена таким чином, щоб працюючі в її рамках люди могли найбільш ефективно досягти поставленої перед ними мети.

2) Найбільш простим видом організаційної структури управління є лінійна організаційна структура, у якій існують тільки лінійні зв'язки.

3) Організаційна структура відображає вибрані місію підприємства, ключові цілі, стратегію розвитку. Структура є носієм управлінських функцій, будується з урахуванням принципів і методів управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрійчук В. Г. Економіка підприємств агропромислового комплексу : підручник /. В. Г. Андрійчук. – К. : КНЕУ, 2013.

2. Господарський кодекс України Верховна Рада України; Кодекс від 16.01.2003 № 436-IV

3. Гриньову В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Підручник. — К.: Знання, 2009.

4. . Березін І.С. Маркетинг і дослідження ринків М.: Російська Ділова Література, 1999.-416с. /

5. 2. Багієв Г.Л., Тарасевич В.М. Маркетинг. Учеб.2-е видання: М изд-во «Економіка», 2001р - 61с.

6. 3. Голубков Є.П. Маркетингові дослідження: теорія, методологія і практика. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - М.: Изд-во «Финпресс», 2000. - 19с.

20