1.3 Імуностимулятори та імуномодулятори

Імуностимулятори відносять до неспецифічної ланки імунотерапії вірусних хвороб. Дуже важко дати точне пояснення поняттю ―імуномодулятори, оскільки імуномодулюючі властивості можуть мати сполуки різних класів, в тому числі і класичні антивірусні хіміопрепарати (наприклад арбідол). До імуномодуляторів відносять також цитокіни, індуктори інтерферонів, вітаміни та інші. Імуномодулюючі препарати можуть діяти на всі ланки імунітету. Всі імуномодулятори можна поділити на три класи:

1. Ендогенні імуномодулятори та медіатори імунної відповіді, або цитокіни. Сюди належать ІФН, інтерлейкіни, колонієстимулюючий фактор, фактор некрозу пухлин та ін.

2. Екзогенні інгібітори природнього походження. Це можуть бути різні компоненти мікроорганізмів, бактеріальні вакцини, продігіозан та багато інших.

3. Екзогенні імуномодулятори синтетичного походження. Це чи не найбільш численна група імуномодуляторів. Сюди відносять поліфосфати, полікарбоксилати, левамізол та багато інших.

Слід відмітити, що багато імуномодуляторів природнього походження, що застосовуються в клінічній практиці, хімічно повністю або частково не охарактеризовані. Хімічна формула інших препаратів відома (аміксин, полудан, диуцифон).

Проте біохімічний механізм впливу на імунну систему майже всіх імуномодуляторів залишається невідомим або вивченим лише поверхнево. В таблиці наведені основні препарати-імуномодулятори. Імуномодулятори можуть застосовуватись як для лікування імунодефіцитних станів, викликних різними вірусними інфекціями, так і для попередження виникнення інфекцій у людей з вродженими імунодефіцитами.

Проте застосування імуномодуляторів має свої недоліки:

• Для більшості імуномодуляторів не визначені оптимальні дози та час застосування в різних фазах інфекційного процесу;

• Як показано на лабораторних тваринах, неспецифічний імуномодулюючий вплив препаратів даної групи є дозозалежним, в той час як в клінічній практиці імуномодулятори застосовуються в універсальних дозах, без попереднього вивчення кількості та функціонального резерву імунних клітин-мішеней.

• Імуномодулятори не можуть бути застосовані для лікування пацієнтів, що мають генетичне обмеження імунної відповіді, оскільки воно не може бути подолане слабким неспецифічним сигналом.

Імуномодулятори, що застосовуються в клінічній практиці

Інтерферони – це білки, які синтезуються еукаріотичними клітинами у відповідь на різні індуктори, що в свою чергу викликає біохімічні зміни, які приводять до виникнення вірус-резистентного стану клітин даного виду. В залежності від виду клітини-продуцента ІФН спочатку поділяли на лейкоцитарний (-інтерферон), фібробластний (-інтерферон) та імунний (- інтерферон).

Терапевтичне застосуваня інтерферонів

Слід окремо зупинитись на можливих побічних реакціях при застосуванні інтерферонів, оскільки вони характерні для всіх препаратів даного типу. Як правило, побічні ефекти спостерігаються при індивідуальній чутливості, передозуванні та тривалому застосуванні. Найчастіше при застосуванні ІФН зустрічається так званий ―грипподібний синдром‖, який спричиняє негативний вплив на серцево-судинну систему, нирки та ЦНС. Антипроліферативний ефект може обертатись негативною дією на кровотворні органи, слизові оболонки шлунково-кишкового тракту та внутрішніх органів.