Фінанси_Посібник

вартість нагромаджених у країні матеріальних та культурних цінностей: основних засобів, матеріальних ресурсів, золотовалютних і фінансових резервів, а також природних ресурсів.

Наступним етапом є процес вторинного розподілу – сплата податків і зборів фізичними особами і суб’єктами господарювання до бюджетної системи. Громадяни сплачують податок на доходи фізичних осіб. Суб’єкт господарювання, що реалізував виготовлену продукцію і отримав виручку, спочатку повинен перерахувати до бюджету визначені законодавством непрямі податки, зокрема ПДВ і акцизний податок, а з суми коштів, що залишилась, відшкодувати матеріальні затрати, понесені в процесі виробництва, а саме оплату праці робітників, вартість засобів виробництва, амортизаційні відрахування тощо. Сума, що залишається, є його прибутком. Сплативши всі інші податки та збори з цієї суми суб’єкт господарювання отримує чистий прибуток, який залишається у його розпорядженні.

3. Фондоутворюючий характер фінансових відносин.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. В процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається утворення фондів фінансових ресурсів за цільовим призначенням як на макрорівні (на рівні держави), так і на мікрорівні (тобто на рівні суб’єкта господарювання за рахунок чистого прибутку).

Таким чином, основне призначення фінансів полягає у тому, щоб шляхом створення фондів та контролю їх за витрачанням забезпечити потреби держави і суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах для виконання державою її функцій та задоволення потреб господарської діяльності.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначені насамперед для розвитку економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Таким чином, фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється формування та використання фондів грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, пов'язаних з процесом виробництва та здійсненням державою своїх функцій.

Фінанси відображають грошові відносини:

1)між державою і підприємствами;

2)між державою і громадянами;

3)між підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами;

4)між окремими ланками фінансової та бюджетної системи;

5)між окремими підприємствами;

6)фінансові відносини на самому підприємстві, які пов’язані зі створенням і використанням грошових доходів та фондів.

Розглядаючи сутність фінансів, можна виділити певні складові цих відносин:

– створення і використання централізованих фондів держави;

– розподіл і перерозподіл ресурсів шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

– створення і перерозподіл фондів суб’єктів господарювання.

11

Фінанси у загальному їх трактуванні (на макрорівні) означають застосування різноманітних прийомів та методів розподілу та перерозподілу сукупного суспільного продукту на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів.

Фінанси у вузькому їх значенні (на мікрорівні) – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального прибутку підприємств, фірм, корпорацій, іншими словами – збільшення загальної вартості капіталу, вкладеного у справу при мінімальному ризику.

За матеріальним змістом, фінанси – це фонди грошових коштів цільового призначення, які є матеріальними носіями фінансових відносин і у сукупності представляють фінансові ресурси країни.

Фінансові ресурси – це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання у певний проміжок часу.

Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, оскільки формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, внесків, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Як бачимо, фінанси – це складна багатогранна система, яка охоплює фінансову політику держави на макрота мікрорівнях.

Можна виділити три головних напрями фінансового впливу на процес

суспільного розвитку:

1)фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2)фінансове регулювання;

3)фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів [7].

Фінансове забезпечення розширеного відтворення – це фінансування

потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів, яке здійснюється у таких формах:

–бюджетне фінансування у вигляді надання коштів з бюджету на безповоротних засадах (асигнування з бюджету, дотації, субсидії, субвенції);

–кредитування – надання коштів на принципах повернення платності, строковості забезпеченості;

–самофінансування – фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

–оренда (лізинг) – передача права користування майном суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

–інвестування – процес вкладання грошей в певні об'єкти у розрахунку отримання додаткового доходу.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів до бюджетів та державних цільових фондів для задоволення державних потреб.

У складі фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності виділяють:

–бюджетні стимули, які поділяються на податкові (доходні) і видаткові, що матеріалізують фінансове заохочення та спрямовані на своєчасне і повне

12

надходження коштів до централізованого фонду держави, найбільш економне та ефективне використання бюджетних асигнувань,

–ефективне інвестування фінансових ресурсів;

–фінансові пільги і санкції.

Більшість зарубіжних та окремі вітчизняні наукові дослідження розглядають фінанси з практичної точки зору: на макроекономічному рівні з фіскальної позиції, а на мікроекономічному – з орієнтацією на власність і володіння ресурсами.

Типова орієнтація фінансів підприємств у зарубіжних авторів на власність та володіння ресурсами відображена у книзі «Фінанси» Е. Нікбахта і А. Гроппеллі. Тут фінанси розглядають як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу» [5]. На наш погляд, таке трактування фінансів не визначає природи та сутності категорії, а ототожнює їх з фінансовим механізмом.

Фінанси на макроекономічному рівні визначив французький ученийфінансист Поль Марі Годме: «Державні фінанси – це суспільне багатство у формі грошей і кредиту, яке перебуває в розпорядженні органів держави» [8].

Більш точне визначення фінансів дали Е. Боді та Р. К. Мертон: «Фінанси

– це наука про те, яким чином люди керують витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу» [1]. Отже, згадані дослідники, не розкриваючи сутності фінансів, обмежуються їх зовнішніми ознаками.

Більшість вітчизняних економістів погоджується з трактуванням фінансів на макрота мікроекономічному рівнях як економічної категорії, що відображає сукупність економічних відносин, зумовлених розподілом і перерозподілом фінансових ресурсів (табл. 1.1).

Таким чином, усі наведені визначення економічної сутності поняття «фінанси» можна об'єднати за такими групами:

а) фінанси – це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів:

б) фінанси – це економічні грошові відносини, що виникають у результаті формування, розподілу й використання ВВП та спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства;

в) фінанси – це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства;

14

г) фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Загалом наведені визначення фінансів недостатньо повно характеризують їхню сутність, зокрема фінанси як «грошові відносини» відображають усі відносини, пов'язані з використанням вартості та її форм, а тому їх сукупність поглинає економічний бік виробництва. Водночас фінанси охоплюють лише частину всієї сукупності грошових відносин: ту, що пов'язана з формуванням і використанням ВВП. Вихідною базою для функціонування фінансів є вартість у грошовій формі, вартість у товарній формі не є безпосереднім носієм фінансових відносин. Тому у визначенні сутності фінансів необхідна орієнтація на грошовий обіг. Інші визначення акцентують увагу лише на економічних відносинах або на матеріальному змісті фінансів.

Категорія «фінанси» належить до сфери політичної економії. Тому її визначення повинно включати економічні відносини як родову приналежність до категорій політичної економії.

Сутність категорії «фінанси» має глибинний зміст, що виявляється через функціонування за їх зовнішніми рисами та властивостями. Визначальною, сутнісною формою фінансів вважаємо потоки грошових коштів, які утворюються у процесі формування, розподілу та використання ВВП і реалізуються із застосуванням бюджетного механізму. Фінанси відображають потоки грошових коштів, зумовлені розподілом і перерозподілом ВВП та спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Таким чином, визначення суті фінансів повинно включати такі складові:

теоретичну основу сутності – економічні відносини, що виникають у результаті розподілу й перерозподілу ВВП;

зовнішнє виявлення сутності у формі матеріально-речовинного змісту

–потоки грошових коштів, зумовлені розподілом і перерозподілом ВВП;

спрямування потоків грошових коштів на соціально-економічний розвиток суспільства та його суб'єктів.

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук.

Ш. Бланкарт у підручнику «Державні фінанси в умовах демократії», досліджуючи макроекономічний рівень, дає визначення не фінансів, а фінансової науки, характеризуючи її як «економічний аналіз державної діяльності». Але аналіз – це процес, тоді як будь-яка наука являє собою систему знань про певний предмет [6].

Об’єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами.

Предметом фінансової науки є специфічна сфера суспільних економічних відносин з приводу формування і розподілу централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Завданням вивчення навчальної дисципліни «Фінанси» є узагальнення сутнісних ознак фінансових відносин, формування цілісної системи знань про сутність і функції фінансів, механізм їх функціонування і впливу на стан

15

економіки, склад і структуру фінансової системи, засади формування і функціонування окремих сфер і ланок фінансової системи. Тільки на основі таких усебічних і ґрунтовних знань фінансової теорії можливе в подальшому успішне вивчення окремих сфер і ланок фінансової системи та форм і методів фінансової діяльності.

1.2 Функції фінансів

Сутність фінансів, як і будь-якої економічної категорії, виявляється у виконуваних ними функціях. Сутність і функції фінансів нерозривно пов'язані між собою. Сутність відбиває зміст і форми виявлення фінансів.

Функції – це конкретні спрямування дієвості фінансів, у яких виявляється їх сутність.

Об'єктивна характеристика функцій фінансів відіграє важливу роль в організації фінансової діяльності. Водночас питання про функції фінансів – одне з найбільш дискусійних і до кінця не вирішених у теорії фінансів: порізному трактуються окремі функції та їх кількість.

Більшість українських фінансистів поділяють думку, що фінанси на макроекономічному рівні виконують дві функції: розподільчу та контрольну. За допомогою розподільчої функції відбувається розподіл створеного ВВП, а контрольна функція виявляється у спроможності фінансів здійснювати контроль за правильністю і своєчасністю проведення розподілу.

Але обмеження ролі фінансів лише розподільчою і контрольною функціями недостатньо характеризує їхню активну позицію у процесі розширеного відтворення.

Розподільча функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу за вирахуванням тієї його частини, що йде на поповнення національного багатства, між різними суб'єктами господарювання та напрямками цільового використання.

Схему розподільчої функції фінансів наведено на рис. 1.2.

Кожен вид фінансового розподілу обслуговується різними ланками фінансової системи: внутрішньогосподарський – фінансами підприємств, міжгалузевий та міжтериторіальний – державним бюджетом, цільовими державними фондами.

Учасниками (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути держава, суб’єкти господарювання і громадяни країни.

Проявом розподільчої функції фінансів є первинний і вторинний розподіл НД, а також перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет.

Первинний розподіл НД виникає при створенні так званих основних, або первинних доходів, які формуються серед учасників матеріального виробництв. Їх сума дорівнює національному доходу.

16

Первинні доходи в свою чергу поділяються на дві групи:

–перша – заробітна плата найманих працівників, доходи селян, зайнятих

усфері матеріального виробництва;

–друга – формування прибутку підприємств сфери матеріального виробництва та його розподіл.

Слід зазначити, що первинний розподіл НД не утворює суспільних грошових фондів для забезпечення економічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснення соціального захисту населення. Створення таких суспільних державних грошових фондів досягається шляхом вторинного розподілу національного доходу.

Вторинний розподіл полягає не тільки у створенні, а й у використанні як централізованих так і децентралізованих фондів фінансових ресурсів. Централізовані фонди включають бюджети і фонди цільового призначення, які забезпечують державу грошовими коштами для виконання нею своїх функцій, та децентралізовані – фонди суб’єктів господарювання, що забезпечують функціонування підприємств.

В результаті перерозподілу НД здійснюється використання централізованих фондів, у вигляді бюджетного фінансування фізичних та юридичних осіб, та утворюються вторинні доходи. Це доходи, що одержані в галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіті, медичному обслуговуванні, науці, правоохоронній системі, обороні та інших.

Перерозподіл здійснюється між:

1)сферами економіки (матеріальною і нематеріальною);

2)рівнями державного управління (державний, територіальний, місцевий);

3)рівнями управління економікою (міжтериторіальний, міжгалузевий, внутрішньогосподарський);

4)окремими верствами населення.

Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів, який може відбуватися як у фондовій, так і у нефондовій формах задля контролю з боку суспільства за виробництвом та розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов дотримання фінансової дисципліни.

Контрольна функція фінансів спрямована на виконання таких завдань:

–визначення оптимальних пропорцій у розподілі фінансових ресурсів;

–мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування економічного та соціального розвитку;

–своєчасність виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом;

–повнота та своєчасність надходження фінансових ресурсів у розпорядження різних суб’єктів господарювання;

–ефективність цільового розподілу та використання фінансових ресурсів. Реалізація контрольної функції фінансів здійснюється за допомогою

фінансової інформації, що міститься у фінансових показниках які розраховуються на основі статистичної, бухгалтерської та оперативної звітності. Таким чином, фінансові показники, завдяки дії контрольної функції фінансів, сигналізують про кількісні параметри розподілу фінансових ресурсів.

18

На наш погляд, спектр функцій фінансів є значно ширшим, і до зазначених вище можна додати ще ряд функцій, які виконують фінанси, а саме:

мобілізація фінансових ресурсів;

регулююча функція;

індикативна функція;

стабілізація умов для соціально-економічних відносин (рис. 1.3).

Функція мобілізації фінансових ресурсів є достатньо близькою до

розподільчої функції. Вона полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму, суб’єкти діяльності залучають кошти з метою формування державного та місцевих бюджетів, позабюджетних доходів, створення грошових фондів підприємств, а також доходів населення.

Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах – це утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансові ресурси складаються з внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (операційна, фінансова діяльність, від інвестиційної діяльності та надзвичайні події); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії, облігацій та ін. видів цінних паперів, а також кредитних інвестицій); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів впливає на фінансову стійкість підприємств і навпаки, висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємств, підвищує фінансовий ризик.

Що стосується мобілізації фінансових ресурсів на рівні місцевих бюджетів і державного бюджету, то вони формуються на основі податків та зборів, кредитних інвестицій, емісії цінних паперів, неподаткових надходжень, державного мита та інших джерел.

Джерелом доходів населення в усіх фінансових сферах є заробітна плата, позики, компенсації, соціальні виплати та інші джерела фінансових ресурсів населення.

Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і потреб населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Регулююча функція фінансів тісно пов’язана із втручанням держави за допомогою фінансів у процес відтворення. На мікроекономічному рівні регулююча функція стимулює діяльність підприємств шляхом створення певних фондів, призначених для поліпшення якості виробничих процесів, збільшення їх обсягів, підвищення матеріального стану робітників. На державному рівні (макрорівні) для досягнення тих же результатів ця функція використовує державні витрати, податки, державний кредит.

Індикативна функція фінансів проявляється у відображенні рівня розвитку виробничих сил, мікрота макроекономічні процесів держави.

19