Фінанси_Посібник
.pdfподаток. Непрямі податки виступали у формі мита та податків на торгівлю. Після Другої світової війни значний розвиток одержали місцеві фінанси,
позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Важливою сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій,
еволюційний розвиток яких обумовив набуття важливого значення питань фінансового менеджменту.
Якщо в докапіталістичних формаціях кредит носив характер операцій розділу держави з лихварями, то в капіталістичних – виступає як банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові – безкоштовно і без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і зростанню кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, у свою чергу, дозволяє формувати фінансові ресурси в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема через фінансовий ринок.
Сьогодні повсюди, незалежно від політичного та економічного устрою держави, фінанси вступили в нову стадію розвитку (четвертий етап). Це обумовлено великою кількістю ланцюгів фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На даній стадії фінанси стають одним з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам в розвиненій формі властиві такі закономірності:
одержують розвиток всі ланки фінансів;
фінанси є одним з найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;
більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;
податки використовуються як метод впливу на розвиток матеріального виробництва;
підвищується значення прибуткового податку з населення як наймасовішого податку;
різко зростає роль державного кредиту;
відбуваються крупні зміни в бюджетному устрої, бюджетному
процесі;
існує тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;
з'являються принципово нові форми у фінансових відносинах: міждержавний бюджет, єдині принципи побудови деяких податків і т. і.
Історичний огляд еволюції фінансів України доводить, що її фінансова система пройшла через усі перелічені етапи розвитку.
Перші паростки фінансових відносин виникли в Україні за часів Київської Русі та Галицько-Волинського Князівства (IX–XIII ст.). Основними потребами стародавніх слов’янських політичних союзів було утримання князя, військові заходи, державне управління та суд як найголовніша складова
41
останнього. Певна частина коштів казни витрачалась на підтримку дипломатичних зв’язків. Задовольняння цих потреб здійснювалося, головним чином, шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Сам князь жив,
переважно, на доходи від свого власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибництво, скотарство, торгівля та землеробство, і до якого було приурочено цілу систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати княжих коней, косити княжі луки, пахати княжі поля тощо).
Головним джерелом доходів князівської скарбниці виступали примусові побори. Данина – первісно військова контрибуція, що сплачувалася підкореними племенами, – із часом набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов’язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, за якими князь відправлявся особисто (полюд’є), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них приєдналися добровільні дарунки населення – дари, поклони, почесть. Невдовзі ці збори приймають, повністю чи частково, грошову форму [127].
Татарська навала стала наслідком накладення на слов’янські князівства на користь татар данини («ординський вихід»), для визначення розміру якої здійснювався періодичний перепис населення. Ця данина представляла собою прямий грошовий податок, що збирався наприкінці XIII століття по полугривні «з сохи», в якій «числиться два мужі робітники». Саме відтоді соха як певна економічна одиниця (значення якої значно змінювалось із часом), зробилась основною мірою для розподілу прямих зборів.
Татарська данина відіграла важливу роль у слов’янському державному житті. Данина, що виникла первісно як наслідок підкорення переможцю, привчила населення до сплати прямого податку та привела до поняття «тягла» як податного обов’язку населення.
Збір татарської данини із часом перейшов у руки московського князя. Знищення татарського ярма нічого в даному відношенні не змінило: населення продовжувало платити данину, але тепер, надходячи у великокнязівську казну, вона вже там і залишалась. З виникненням нових потреб уряд скористався податною організацією, що склалася, для вилучення з населення нових коштів.
Загалом основними джерелами поповнення князівської казни можна вважати:
надходження від торгівлі (одна з самих надійних і безперебійних статей князівських доходів);
податкові платежі (данина, подать, митні збори);
доходи від органів судочинства;
доходи від надання позик.
Отже, Київська Русь мала досить розгалужену схему поповнення казни, яка відображала існуючий соціально-економічний уклад.
Стабільність держави забезпечувалась економічними, військовими та зовнішньополітичними чинниками, які базувались передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників призвело до зменшення доходів, а згодом до занепаду держави.
42
Без розвиненої економіки і міцного державного управління ГалицькоВолинське князівство та Київська Русь стали підвладні більш сильним державам – Польщі та Литві. Часи Польсько-Литовської доби (XIV–XVI ст.) характеризуються поступовим витрачанням атрибутів української державності
– мови, традицій, державної символіки, законодавчої, судової і податкової системи.
Відновлення державності та фінансового устрою України відбулося під час Козацької доби (XV–XVІІI ст.). Запорізька Січ мала чіткий адміністративний устрій, власну податну систему, формувала відповідну фінансову систему.
Основними джерелами доходів Січі були кошові регалії і домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна плата та інші доходи.
Крім чіткого розмежування доходів, скарб Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема:
утримання та спорядження Запорізького війська
утримання церковних установ;
поточне утримання кошевого господарства;
видача кредитів;
виплати членам війська та допомога козакам;
видатки на користь Російської Імперії;
задоволення претензій від інших держав;
резервні кошти [112].
Таким чином, Запорізька Січ мала завершену систему надходжень та витрачання коштів скарбу.
З кінця XVІІI до початку XІХ ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що обумовило чіткий розподіл верств населення. Але у цей час Україна являла собою розмежовану територію, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської та Австро-Угорської імперій. Панування інших імперій негативно відзначилось на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя Україні, гальмувало й розвиток фінансової системи країни.
Перебування України у складі Радянського Союзу (1922–1991 рр.) дало змогу наростити її економічний, промисловий, сільськогосподарський, військовий потенціал, але одночасно була знищена державна самостійність країни. Відповідно й розвиток фінансової та кредитно-грошової системи відбувався за законами адміністративно-командної економіки.
Сьогодні Україна є незалежною суверенною державою, за державним устроєм – парламентсько-президентською республікою. За роки незалежності в Україні сформувалися стійкі тенденції формування ефективних ринкових відносин, зміцненню бюджетної системи, відбувається відповідне реформування податкової системи.
Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України можна впевнено стверджувати, що вона дійшла саме того етапу еволюції, який
43
характеризується наявність великої кількості ланцюгів фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.
ПРАКТИКУМ
План семінарського заняття
1.Генезис категорії фінансів
2.Передумови та фактори історичного формування фінансів.
3.Етапи еволюції фінансів.
4.Еволюція фінансів України.
Теми рефератів
1.Історична роль фінансів в економічному розвитку суспільства.
2.Основні закономірності розвитку фінансів в Україні.
3.Визначення сутності фінансів з точки зору філології та історії фінансової думки.
4.Державні фінанси зарубіжних країн ХХ століття.
5.Економічні умови виникнення й розвитку податкових систем.
6.Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України.
7.Історичні аспекти оподаткування селянства в Україні.
8.Історія зародження національного страхового ринку.
9.Періодизація та етапи розвитку фінансової науки.
10.Роль фінансів у розвитку українського національного ринку.
11.Сучасне фінансове положення України.
12.Фінанси як економічна категорія: передумови і етапи виникнення, історичний розвиток категорії.
Контрольні запитання
1.Які існують ознаки фінансів як специфічної вартісної категорії?
2.Назвіть основні джерела формування фінансових ресурсів.
3.Розкрийте історичний розвиток терміну financia?
4.Якими факторами було обумовлено формування категорії «фінанси»?
5.Перелічите головні історичні передумови виділення терміну «фінанси».
6.Чи можна стверджувати, що фінанси – це відносини, яки не виходять за рамки розподільчого процесу? Доведіть своє ствердження.
7.Якими причинами обумовлено відмінність фінансів різних суспільноекономічних формацій?
44
8.Як вплинув перехід суспільства до товарно-грошових відносин на розвиток фінансів як економічної категорії?
9.Надайте характеристику кожному з етапів розвитку фінансів.
10.Назвіть сукупність головних ознак фінансів на сучасному етапі розвитку.
11.Назвіть основні джерела доходів для покриття нужд держави, яки склалися історично.
12.Якими властивостями характеризуються фінанси в сучасних умовах?
13.Розкрийте основні етапи розвитку фінансів України.
Завдання 1
Знайдіть хибні твердження серед запропонованих:
1.Фінанси є історичною категорією, зміст якої суттєво змінюється із зміною загальних умов суспільного ладу.
2.Фінанси історично відіграють роль загального еквівалента і вимірюють витрати праці виробників.
3.Матеріальною основою існування та функціонування грошей є
фінанси.
4.Фінанси – це відносини, яки не виходять за рамки розподільчого
процесу.
5.Розвиток суспільних відносин обумовив витіснення натуральних відносин грошовими.
6.Формування і використання грошових фондів держави є специфічним суспільним призначенням фінансів.
7.Фінанси та рівень їх розвитку не залежать від характеру відносин розподілу національного доходу держави.
8.В умовах панування натуральних відносин фінанси як система грошових відносин вже набули загального характеру.
9.Будь-яка держава завжди має широке коло джерел формування фондів, необхідних для реалізації своїх функцій.
10.Функціонування фінансів сприяє створенню і зростанню кредитних
ресурсів.
Тести
1. Термін «finis» використовувався у грошових відносинах, що виникали між державою та населенням, і трактувався як:
1)умова кредитної угоди;
2)завершення грошового платежу;
3)документ про сплату мита.
45
2.Формування економічного терміну financia відбулося:
1) у X ст..;
2) у XII ст.;
3) у XV ст.
3.До однієї з найважливіших історичних передумов формування категорії фінансів у середньовіччі можна віднести:
1) виникнення поняття загальнодержавного фонду грошових коштів; 2) розвиток дипломатичних зв’язків між Західною Європою та країнами
Близького Сходу; 3) інтенсивний розвиток сільського господарства та промисловості.
4.Фінанси можуть існувати тільки за наявності:
1)мануфактурного виробництва;
2)державного управління;
3)кредитно-лихварських відносин.
5.Який з перелічених факторів не відноситься до тих, що обумовлюють генезис категорії фінансів:
1) суспільний розподіл праці;
2) розвиток товарно-грошових відносин;
3) розвиток грошового господарства, чітке формування та використання основних функцій грошей;
4) відсутність незалежних суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність;
5) забезпечення державою системи законодавчих та правових норм;
6) формування загальнодержавного фонду грошових коштів – бюджету.
6.Нерозвинена форма фінансів характеризується:
1)інтенсивним розвитком грошових відносин;
2)невиробничим характером фінансів;
3)великою кількістю ланцюгів фінансової системи;
4)наявністю розвинутого страхового ринку.
7.Первісному суспільному строю було характерним:
1) наявність постійного державного апарату;
2) відсутність системи формування державних доходів та витрат;
3) виконання грошами усіх своїх функцій.
8.Основними джерелами доходів рабовласницьких держав були:
1) контрибуції;
2) військова здобич;
3) натуральні податі;
4) особисті повинності;
46
5)усі відповіді є вірними;
6)вірних відповідей нема.
9.Яке з перелічених тверджень не належить до закономірностей історичного розвитку фінансових відносин в рабовласницькому і феодальному суспільствах:
1)фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності
держави;
2)фінанси стали органічно пов'язаними із доходами і витратами держави;
3)фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави;
4)податки, збори, позики, а також грошові витрати держави носили врегульований характер;
5)більша частка витрат мала непродуктивний характер.
10. Головним джерелом мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети та перерозподілу національного доходу на етапі розвитку розвинутої форми фінансів є:
1)державний кредит;
2)особисті повинності;
3)податки;
4)державні інвестиції;
5)доходи від операцій на фінансовому ринку.
Література
1.Берлин С.И. Теория финансов: Учебное пособие. – М.: Изд-во
„Приор”, 2000. – 256 с.
2.Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навч. посіб. – К.: Знання-
Прес, 2006. – 607 с.
3.Финансы: Учебник для вузов / Под ред. Л.А. Дробозиной. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uchebnikonline.com/soderzhanie/textbook_137.html
4.Тысячелетняя история финансов // Управление финансами.
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// www.Мanagement.com.ua // finance
5.Этапы развития мировых финансов. [Електронний ресурс] – Режим доступу: – http://www.worldeconomy.ru
6.Юхименко П.І. Теорія фінансів : підручник / П.І. Юхименко, В.М. Федосов, Л.Л. Лазебник ; за ред. В.М. Федосова, СІ. Юрія. - К. : Центр навч. л-
ри, 2010. - 576 с.
47
Тема 3
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ
3.1. Історичні аспекти розвитку світової фінансової науки
Фінансова наука як соціальне явище відносно молода. Її виникнення відбулося у середині ХV ст., коли в економіці країн Західної Європи відбувся ряд значних якісних зрушень, обумовлених зміною типу економічної системи. ХV-ХVII століття в Західній Європі – це епоха первісного нагромадження капіталу і бурхливого розвитку міжнародної торгівлі.
Наукові дослідження вчених цієї епохи носили суто практичний характер. Вчені-меркантилісти (їхня назва від італ. mercante – купець) ототожнювали багатство з грошима і головним завданням бачили залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Найвідомішими представниками меркантилістів були італійці Ф. Петрарка, Д. Караф, Ф. Гвіччардіні, Дж. Ботеро, Н. Макіавеллі.
УХVII ст. значний внесок у розвиток фінансової науки внесли англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Набагато випередили свою епоху економічні ідеї шотландця Джона Ло (1671-1729), автора книги “Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима”. Головною ідеєю його теорії було те, що гроші є вирішальним фактором економічного процвітання держави. Гроші мають бути не металевими, а кредитними і створюватись банками для потреб економіки.
УХVIII ст. німецький вчений Іоганн Юсті в роботі «Система фінансового господарства» вперше системно викладає основні положення фінансової науки. Питання фінансів досліджували також вчені Л. фон Секондорф, І. Зоннельфельд.
Родоначальником класичної школи політичної економії вважається Вільям Петті, який, у 1662 оприлюднив свою головну працю “Трактат про податки і збори”, де здійснив дослідження проблем оподаткування та фінансів.
Наприкінці XVIII ст. відбувається становлення класичної школи політичної економії. Відомими її представниками були Ф. Кене, А.Р.-Ж. Тюрго, О. Мірабо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, С. Мілль. Основним постулатом класичної школи є здатність ринкової економіки до саморегулювання, а завданням держави є забезпечення економічно сприятливих умов для накопичення капіталу. Представники цієї школи приділяли питанням фінансів багато уваги, але не виділяли їх з політекономії, не вважаючи їх самостійною наукою.
Найвідоміший представник класичної школи Адам Сміт (1723-1790) в фундаментальній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка вийшла у 1776 року, узагальнив та систематизував накопичені до
48
нього економічні знання та здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки. Із сфери фінансів він дослідив категорію капіталу, розробив теорію податків, стосовно якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста. А.Сміт сформулював “чотири основних правила оподаткування”: пропорційність, визначеність, зручність, необтяжливість. А. Сміт вважав, що для досягнення вищого ступеня добробуту «потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, все інше зробить природний хід речей».
Найобдарованішим і найвідомішим учнем А.Сміта був Давид Рікардо (1772-1823), який в своїй головній праці «Початки політичної економії і податкового обкладання» (1817) розвинув та доповнив ідеї свого вчителя. Виходячи з трудової теорії вартості, Д. Рікардо вважав, що всі податки у любому випадку впливають або на капітал, або на дохід. Він дійшов висновку, що податки – це „велике зло”. Зі збільшенням оподаткування або урядових витрат знижується споживання населення, що відбивається врешті-решт на виробництві. Основною метою уряду, на думку Д. Рікардо, повинно бути заохочення щодо накопичення капіталу, а всі податки повинні сплачуватися з прибутку капіталіста. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість послідовників та прихильників і були відображені в законодавствах багатьох країн.
У першій половині ХІХ ст. відбувається промисловий переворот, розвивається надалі ринкова економіка. Це обумовлює розквіт фінансової науки. Найвідомішими вченими ХІХ ст., що досліджували питання фінансів, є німецькі вчені Ойген Бем-Баверк (досліджував капітал і відсоток, його ідеї покладені в основу фінансової операції – дисконтування), Карл Генріх Рау, (видав в 1826-1832 рр. перший підручник з фінансів «Основні начала фінансової науки»), шведський вчений Кнут Віксель. Серед праць К.Вікселя слід відзначити «Вартість, капітал і рента» (1893), «Дослідження в області теорії суспільних фінансів» (1896), «Відсоток і ціни» (1898), «Лекції з національної економіки» (1901-1906). Він спробував проаналізувати роль грошового фактора у функціонуванні ринкової економіки.
Характерною рисою західної фінансової науки ХІХ-ХХ століть стала її спрямованість на дослідження сутності та закономірності розвитку державних фінансів.
На формування державної економічної, зокрема, фінансової, політики капіталістичних країн протягом 40-70-х років ХХ століття суттєво вплинула теорія англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946).
Фінансова концепція Дж. Кейнса ґрунтується на його загальноекономічних ідеях, головна з яких – це нездатність капіталістичної економіки до саморегулювання, тому перед державою ставиться завдання збалансування економіки в умовах нестабільного розвитку. Дж. Кейнс запропонував вирішувати це завдання шляхом регулювання попиту. Завдяки цьому він ввів у науковий обіг термін «ефективний попит», тобто попит, який виражає рівновагу між споживанням та виробництвом, доходом та зайнятістю. Ґрунтуючись на ідеях необхідності досягнення «ефективного попиту», теорія фінансів стала розглядатися як основна складова теорії зайнятості і доходів, а
49
фінансова політика – як невід’ємна частина економічної політики. Згодом кейнсіанство стало одним із провідних напрямів економічної науки ХХ ст. і сучасності.
Головною працею Джона Мейнарда Кейнса, яка здійснила переворот в економічній науці того часу, стала книга "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).
У центр своєї теоретичної системи Дж. М. Кейнс поставив теорію ефективного попиту. Критерієм зростання ефективного попиту є збільшення інвестицій порівняно з заощадженнями. Тому однією з найважливіших задач економічної політики держави є забезпечення обсягу інвестицій, необхідних для повної зайнятості.
Найбільш дійовим інструментом державного регулювання економіки учений вважав бюджетну політику. На його думку ріст державних витрат (державні інвестиції і поточні державні витрати) за рахунок податків та позик зможуть простимулювати підприємницьку діяльність і забезпечити збільшення національного доходу, а також ліквідацію безробіття.
Кредитно-грошовій політиці в механізмі реалізації державного регулювання економіки Дж. М. Кейнс відводив другорядну роль. ЇЇ головна мета – впливати на норму відсотка, щоб з її допомогою стимулювати приватні інвестиції.
За Кейнсом важливим інструментом впливу на стан сукупного попиту і складових його елементів може стати також валютний курс. Кейнсіанські ідеї та рекомендації були частково враховані під час формуванні Бреттон-Вудсської валютної системи, яка протягом трьох десятиліть після Другої світової війни закріпилася у практиці міжнародних розрахунків.
Таким чином, в рамках концепції державного регулювання економіки Дж. Кейнс розробив принципово нову теорію фінансів. Фінансова теорія кейнсіанства була втілена в державну фінансову політику більшості ведучих західних країн, починаючи з 40-х років і аж до початку 70-х років ХХ ст.
У50-60-х р.р. ХХ ст. послідовники Кейнса продовжували розвивати його ідеї. Згодом цей напрямок економічної думки отримав назву неокейнсіанство.
Уроботах неокейнсіанців важлива роль в організації державного втручання в економіку відводиться бюджету та бюджетній політиці. Відомими вченими, що стояли на позиціях неокейнсіанства є Е. Хансен, Р. Харрод, У. Хеллер, Г. Кролл, Ф. Неймарк. Всесвітнє визнання отримали концепція множинності економічних циклів та теорії інвестиційних коливань, теорія економічного зростання.
Найвідомішим вченим, що стояв на позиціях неокейнсіанства є американський вчений Елвін Хансен (1887–1975) – автор концепцій
множинності економічних циклів та теорії інвестиційних коливань.
Завдяки Е.Хансену кейнсіанство отримало широке поширення в США і в світі. Викладенню основних проблем кейнсіанської теорії присвячена низка виданих ним праць: "Повне відновлення чи стагнація?" (1938), "Податкова політика та економічні цикли" (1941), "Грошова теорія та фінансова політика" (1949).
Е. Хансен був видатним теоретиком економічного регулювання рузвельт-
50