3. Гіпертексти як заперечення лінеарності традиційної літератури. Ознаки гіпертексту в романі Милорада Павича «Хозарський словник».

Засадничим правилом митця-постмодерніста є створення не метатексту, тобто тексту цілісного та оригінального, а інтертекстуального твору. За словами Умберто Еко, сутністю постмодернізму є «іронія, метамовна гра, переказ у квадраті». Попри всі звинувачення на адресу мистецтва постмодернізму мусимо зазначити, що постмодернізм не є останнім етапом, після якого настає смерть мистецтва, а лише черговою сходинкою у його розвитку.

Постмодернізм відображає загальний абсурд життя , розрив соціальних і духовних зв’язків, втрату моральних орієнтирів у суспільстві. Дисгармонія і деструкція -такі основні ознаки постмодерного художнього світу. Цей світ є жахливим і химерним , вражаючим своєю заплутаністю й невизначеністю, глибиною кризи і безвиході. Тому не випадково в постмодерних творах стали знаковими такі просторові координати, як лабіринт, прірва, стіна.

Твіру літературі постмодернізму є досить умовним текстом, мегатекстом. І все в цьому умовному світі підпорядковується законам певної естетичної гри. Ігрове начало притаманне всім творам постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої твору не живуть, а грають в життя. І митець наче б то не пише, а грає в літературу, грає з читачем.

Майже всі твори Милорада Павича – це гіпертексти, які легко прекладаються в електронну форму. Так, до оповідань “Скляний равлик” і “Дамаскин” подається підзаголовок “Оповідання для комп’ютера та циркуля”; “Вічність і один день” – це п’єса-меню, де читачеві пропонується самому вибрати блюда і скласти своє меню тексту (нагадаємо, що “меню”- це термін не лише “ресторанний”, а й комп’ютерний); роман-кросворд “Краєвид, намальованиий чаєм” має вказівки автора: “Як читати цей текст по горизонталі” і “Як читати цей текст по вертикалі.” Ці вказівки допомагають виділити блоки: за темами, за образами, за ходом подій, за любовними історіями тощо. Таке виділення блоків може змінити кінець чи початок роману і долі героїв. Роман закінчується по-різному, залежно від того, чоловік чи жінка його читає: в жіночій версії головна героїня залишається живою, в чоловічій – її вбивають.

“Хозарський словник”, про який мова ще попереду, також існує в електронній версії, і його також можна читати в індивідуально вибраному напрямку.

Павич зазначає: “З моїх романів можна вийти не через один вихід, а через декілька, які знаходяться на великій відстані один від одного”. Можливо, саме така комп’ютерна проза і допоможе повернути до літератури покоління підлітків, які виросли не на друкованій літературі, а на електронній інформації.

Таким чином, “Хозарський словник” є класичним прикладом гіпертексту. Найідеальніший гіпертекст усіх часів, який існував здавна, – це звичайний словник. Адже цілісний текст із класичним зачином, основною частиною, фіналом може просто загинути від купюр, перетасовки штампів, читання не спочатку тощо. Словом, те, що для класичного гіпертексту є умовою життя, для класичного тексту може виявитися причиною смерті.

4. Стиль «плетіння словес» у романі Павича «Хозарський словник» - імітація надлишкового та квітчастого стилю візантийської літератури

Полюбляє необарокові метафори: пишні й «надлишкові». Так само пишно, аж до надлишковості, прикрашена, скажімо, барокова Андріївська церква на дніпрових схилах, зате ж і враження вона залишає на все життя: красивішого храму в Києві я не знаю. Письменник ще й приправляє ці метафори карколомними, шокуючими раціональне мислення читача алогізмами, квазісимволістичними симулякрами. Подібні художні засоби інтенсивно вжиті у багатьох творах письменника, зокрема —у знаменитому «Хозарському словникові».

Особливо полюбляє письменникрозгорнуті метафори.Причому, звична, десь навіть банальна внутрішня структура метафори найпоширенішої моделі«якщо А, то Б»у Павича теж набуває несподіваної свіжості, оригінальності, бо саме світобачення, світовідчуття цього письменника є якимось несподіваним, як пишуть японці, викликає в читачах щось подібне до хімічної реакції.

Та всі ці симулякри, метафори, алогізми і т.д. являють собою, сказати б, перлинки або бісер,«який не тримається сам по собі, але, розсипаний без системи, може перетворитися на яскраву купу брязкалець. Для того, щоби краса цих перлин або бісеру була явлена уповні, його треба розумно розташувати і акуратно нашити, апплікувати на певній основі, що Павич блискуче й робить. А роль основи виконує «візитівка» візантійської літератури —стиль «плетення словес»,який прийшов до Київської Русі із батьківщини Павича Сербії, а також Болгарії.