3. Вироблення єдиного антимонопольного законодавства; використання
системи прискорених амортизаційних відрахувань, що власне кажучи є
безпроцентними позиками на придбання новітньої техніки; пільгове
оподатковування витрат на НДОКР; заохочення дрібного наукомісткого бізнесу; пряме фінансування підприємств для заохочення нововведень в областях новітніх технологій; стимулювання співробітництва університетської науки і компаній, що роблять наукомістку продукцію, - от далеко не повний перелік атрибутів інноваційної політики, що проводиться в країнах європейського співтовариства, і відкриваючих власне кажучи рівні можливості для національних підприємств країн-членів ЄС у сфері інноваційного бізнесу.
Державна інноваційна політика в промислово розвинутих країнах спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і є, мабуть, сполучною ланкою між сферою "чистої" (академічної) науки і задачами виробництва. У цілому роль держави в області підтримки інновацій можна звести, ніяк не претендуючи на повноту перерахування, до наступного моментів: держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладної, і підготовці наукових і інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей); у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення, переважно у формі контрактів, на проведення НДДКР забезпечують початковий попит на більшість нововведень, що потім знаходять широке застосування в економіці країни; фіскальні та інші елементи державного регулювання формують стимулюючий вплив зовнішнього середовища, що обумовлюють ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих фірм; держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію в області НДДКР промислових корпорацій і
університетів. В даний час економісти по ступені активності утручання держави в економіку виділяють три групи країн: у першій узяла гору концепція необхідності активного утручання держави в керування економікою (Японія і Франція); друга характеризується переважним упором на ринкові відносини (США, Великобританія); третя дотримує "проміжного" варіанта в економічної, у тому числі і інноваційній, політиці: державне регулювання сполучається з низьким ступенем централізації державного апарата, використовуються непрямі методи впливу при розвитій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу.
Законодавчі норми. Вони дуже різноманітні і стосуються багатьох областей
впливу на інноваційну політику. Наприклад, що діє в США вже близько 200 років патентне право законодавчо закріплює права винахідників на їхні відкриття -інтелектуальну власність, що припускає монополію автора на науково-технічне рішення. Ця обставина дозволяє винахіднику, подібно землевласнику, одержувати, по визначенню В.Л.Сажина, "інноваційну ренту" тобто плату за користування його винаходом. Таке положення, у кінцевому рахунку, позитивно позначається на активності наукової праці в країні.
Антитрестовське законодавство дозволяє підтримувати необхідну твердість
конкурентної боротьби - важливого фактора стимулювання інноваційної активності.
Ця обставина в визначеній мері обумовлює спрямованість торгово-валютної
політики, орієнтованої на захист інтересів національного капіталу в області
реалізації нововведень усередині країни. Так, в квітні 1987 р. під тиском Асоціації електронної промисловості США адміністрація Р.Рейгана ввела стовідсотковий податок на деякі види японської електроніки, увезеної на американський ринок, що було викликано підвищенням імпорту електронних виробів з Японії над американським експортом відповідних товарів на 16,9%.
Створення соціальної інфраструктури, що включає формування єдиної
інформаційної системи усередині країни. Це тим більш важливо, якщо
враховувати ключову, сполучну роль інформації в процесі реалізації інноваційного циклу, що складається з окремо відокремлених етапів: дослідження, розробки, підготовкою до виробництва, виробництво, збут. Обмін інформацією між етапами цього циклу грає, без перебільшення, таку ж роль, як і струм крові в організмі людини.
При всім різноманітті форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів у всіх промислово розвитих країнах просліджується, однак, щось загальне, що дозволяє виділити інноваційну політику як специфічний елемент системи державного регулювання. Так, відзначається погодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики взагалі; це виявляється у використанні єдиних економічних інструментів державного впливу, що відповідають обраному економічному курсу. Характерною властивістю інноваційної політики є також широта впливу: воно націлюється на пропозицію інноваційних ідей, ініціює початковий попит на результати інноваційних процесів, сприяє залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів і
інформаційних ресурсів, створює сприятливий для інновацій економічний і
політичний клімат. Нарешті, загальна риса інноваційної політики - облік
особливостей інноваційного процесу: його циклічності, розчленованості на етапи, ймовірного характеру, високого ступеня ризику і т.д.
Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних
моделях, використовуваних різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється й у сфері інновацій. Унаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, - тих, у яких країна може добитися лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційної політики.
Американська модель відрізняється найбільш повною автономією
підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом
виділення особливої області, в останній час це військова технологія, куди держававкладає кошти і тим самим забезпечує її технологічний пріоритет. Так, у 1981-85 р. у США планувалося виділення 1500 млрд. долл. на розвиток військово- промислового комплексу. Результати і побічні продукти військових інновацій стають важливим джерелом інновацій цивільних. Схожу модель використовує і Англія. За останні 5-7 років частка витрат на воєнні дослідження в загальних витратах на НДДКР зросла тут з 20-25 до 50%. Японська модель також припускає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій технологій виготовлення роботів. Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, що повинні бути досягнуті, і стимулюється їхній розвиток для того, щоб потім переводити на нові технології все народне господарство.
З посиленням міжнародних інтеграційних процесів і виробленням погодженої економічної політики, властивої загальному економічному простору країн, зокрема членів ЄС, з'являється нова можливість: розробка єдиної інноваційної політики на рівні держав-членів співтовариства.
В СНД необхідно прагнути до розвитку міжнародної структури нововведень і
системи передачі технологій, до створення відповідних консультаційних служб, патентної системи, міжнародних технічних стандартів, посиленню інтеграції в інноваційних процесах.