Лекція 8. Громадянське суспільство

8.1. Поняття громадянського суспільства. Громадянське суспіль­ство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, по­в'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство у політології, як правило, розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, вису­вання вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між приватною сферою та державою і об'єднує величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Є. Бистрицький вважає, що громадянське суспільство - "це сукупність окремих, незалежних особистостей (кожна з яких має свої власні потреби, приватний інтерес), у якій виокремлюються групи громадян на різноманіт­них засадах єднання, створюючи відповідні самоврядні угрупування". Осередки громадянського суспільства створюються для захисту приват­них інтересів громадян, які пов'язані виключно необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями .

Найбільш суттєвими рисами характеристики громадянського сус­пільства за Н. Черниш є:

• наявність добре розвинутої соціальної структури (тобто сукупність різноманітних соціальних груп, прошарків, верств населення);

• витворена відповідна система представництва інтересів різних груп населення (тобто політичні партії, рухи, громадські організації);

• сформовані і ефективно діють органи влади різного рангу, утворюю­ чи державу, в якій все більшого розповсюдження отримає місцеве само­ врядування.

До цього додамо, що громадянське суспільство характеризує багатоманіття соціальних ініціатив, збереження відповідних традицій, цінування громадянських прав вище за державні закони, ринкові відносини, розви­нена громадянська політична культура тощо.

Теорія громадянського суспільства грунтується на Ідеї автономності

Та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному вияву їх ініціатив, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, запобігають появі та розвитку політичних конфліктів.

Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою грома­дянина як самостійного суб'єкта, що усвідомлює себе індивідуальним чле­ном суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Зміст поняття "громадянське суспільство " включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно-мо­ральні, релігійні, національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, куль­турних та інших громадських інтересів, які перебувають поза безпосе­редньою діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індиві­дами.

Демократичність політичного режиму визначається не в останню чергу тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави. Ідея громадянсь­кого суспільства дозволяє провести межу між політичним, офіційним та приватним життям громадян,

Суттєвою ознакою громадянського суспільства є плюралізм, різнома­ніття інтересів і пріоритетів, які виражають інтереси найрізноманітніших верств населення. Інститутами громадянського суспільства є виробничі спілки, добровільні громадські організації та об 'єднання, у т. ч. й полі­тичні партії, які:

• є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів;

• захищають інтереси певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів;

зменшують деструктивну силу протистояння інтересів, впорядкову­ють енергію людей, вводячи в організоване русло протести, вимоги, акції непокори;

оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умо-¹ Функціонування демократичної влади;

виступають гарантом непорушності особистісних прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою у їх можливому протистоянні з державою (Див.: Вибори-98: партії й електорат у передвиборчий період. - Львів, 1998.-С.67).

Підґрунтям і ознаками громадянського суспільства, на думку Р. Пав­ленка та С. Рябова, є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності, відкритою комунікацією, структурованістю суспільства, багатопартійність, недирективно сформована громадська думка і, найго­ловніше, вільна особистісність з розвинутим почуттям громадянськості і власної гідності.

Політологічна сутність концепції громадянського суспільства полягає у визнанні того, що якісна структуризація суспільства (розрізнення верств за сут­тєвими ознаками їхнього буття) є засадою суспільно-політичної стабільності.

Розвиток громадянського суспільства як сфери деетатизованого при­ватного й диференційованого життя людей є важливим напрямком демок­ратичної модернізації суспільства, умовою соціальної стабільності та на­ціональної безпеки. Суттєвими ознаками такого розвитку є роздержавлен­ня приватного життя громадян, відокремлення його від казарменного офі­ціозу державної бюрократії, цінування багатоманітності форм його вияву.

Наріжним каменем ліберальної ідеології громадянського суспільства є визнання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати осо­бисту свободу й власність, здобуту власною ж працею людей; вона повин­на діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори. Характер взаємодії держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпе­ки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює утворення правової держави, є основою стабіль­ного демократичного політичного режиму й авторитетної влади.

8.2. Історичні уявлення про громадянське суспільство. Понят­тя "громадянське суспільство " сягає своїм корінням античних часів (ідея "поліса" Платана, "societas civilis" Ціцерона). Але мислителі тих часів під громадянським суспільством, по-суті, розуміли політичну державу, яка поєднувала у собі такі найважливіші сфери суспільства, як сім'я; релі­гія, освіта, культура та ін.

Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть мислителі Нового часу користувалися словами "громадянське суспільство" і "дер­жава" як синонімами. Але перехід" від Середньовіччя до Нового часу озна­менувався відокремленням громадянського суспільства від держави. Епо­ха Відродження сформувала переконання у тому, що надмірно розширена сфера впливу держави стримує творчий, вільний розвиток особи і заважає її вільному волевиявленню. Ідею протистояння держави і громадянського суспільства розвивали у своїх працях Т. Спенс, X. Ходжскін, Т. Пейн,

Проте існувала група дослідників (/. Бентам, Л. фон Штейн, Г. Ге-гель та ін.), які обґрунтовували необхідність більш жорсткого державного регулювання і контролю, звертаючи увагу на надмірну свободу грома­дянського суспільства, що є джерелом конфліктів.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства на­лежить Г. Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію в діа-лективному русі від сім'ї до держави'в складному процесі історичної трансформації від Середньовіччя до Нового часу. На думку Гегеля, гро­мадянське суспільство - це комплекс приватних осіб, класів, груп, інсти­тутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які прямо не зале­жать від політичної держави. Громадянське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність людей і виникає одночасно з буржуазним ладом. У трактуванні Гегеля, громадянське суспільство по­стає як опосередкована працею система потреб, яка грунтується на сис­темі приватної власності і всезагальній приватній рівності.

Марксисти вважали, що політична держава віддзеркалює політичний інтерес, а громадянське суспільство - приватний інтерес. Вони зводили структуру громадянського суспільства до сфери праці, виробництва та об­міну. К. Маркс наголошував, що громадянське суспільство - не однома­нітне утворення, а багаторівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю одних іншим. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським суспільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

В українській політичній думці початку XX ст. значну увагу пробле­мам громадянського суспільства приділив В. Липинський. Він розглядав його як людей певної території, які не живуть за рахунок виконання дер­жавних функцій, не взмозі безпосередньо здійснити свої "хотіння", засто­совувати силу фізичного примусу. Громадянське суспільство неоднорідне. В основі вертикального поділу є праця та спосіб виробництва продукції: клас промисловий (власник, фабриканти, інженери, робітники), клас хліборобський (поміщики, селяни, сільські робітники), клас фінансовий і купецький, клас інтелігенції. Крім вертикального поділу, на думку В. Ли-пинського, є поділ горизонтальний. У кожному класі є організатори і організовані, котрі утворюють стани. Таке поділене на класи і стани гро­мадянське суспільство перебуває у перманентній внутрішній боротьбі, є неврівноважене. В. Липинський переконаний, що відносини між грома­дянським суспільством і державою визначає закон, який обмежує права сильніших правом слабших і навпаки. Коли держава поневолює грома­дянське суспільство, тоді "нищиться" закон, бо право сильніших не обме­жене правом слабших. Що ж до закону, то він існує лише при гармонійно­му співвідношенні громадянського суспільства і держави.

8.3. "Масове суспільство" як альтернатива громадянському суспільству. Сутність тоталітарного масового суспільства полягає у порушенні ізольованості "внугрішньосуспільних" груп, у тотальному залученні населення до масових рухів "підтримки вождів", владників. Характерною рисою такого суспільства є "людина маси". "Маса - це сукупність осіб без спеціальної кваліфікації. Маса - це рядова людина". X. Ортега-і-Гасет у праці "Бунт мас" (1930) визначає масову людину як таку, що не відрізняється від інших, а є повторенням загально­го типу. Маси - це посередня людина, якій характерно жити без зусиль, без намагань виправляти чи удосконалювати себе. В епоху панування мас до­мінує насильство, яке стає нормою життя і призводить до посилення ролі держави, підкорення їй всього життя, втручання її у всі сфери, поглинання всієї суспільної спонтанної ініціативи державною владою, тобто знищення громадянського суспільства.

У масовому суспільстві кожна людина є лише "гвинтиком", "ато­мом", а це сприяє зростанню авторитарних і тоталітарних політичних ре­жимів. Адміністративно-командні системи характеризуються зміною "го­ризонтальних" соціальних зв'язків у суспільстві "вертикальними", ство­ренням атмосфери матеріальної та духовної залежності індивіда від дер­жави, ліквідацією об'єднань громадян, створених самими громадянами. У масовому суспільстві індивіди пов'язані одне із одним лише за допомогою ставлення кожного з них до держави, але вони не співвідносяться між со­бою у межах незалежних від держави груп. Саме відсутність референтних груп призводить до соціальної ізоляції людини й подальшої її гіпертрофо-ваної відданості нав'язуваним державою символам і лідерам.

Основними рисами масового суспільства є:

• широка атомізація (втрата природної спільності людей у межах жит­ тєздатних референтних груп);

• готовність до засвоєння нових ідеологій (пошук втраченої стабіль­ ності та "простих" відповідей на складні питання);

• тоталітаризм (тотальне домінування псевдоєдності - "вертикальної" єдності з державою, а не "горизонтальної" --з індивідами, що мають схожі інтереси).

Німецько-американський політолог X. Арендт вважає, що в масовому суспільстві терор стає головним стрижнем політичної діяльності, він зна­ходить своє завершення у тоталітаризмі. Саме на базі атомізації та утво­рення маси утворюється безкласове тоталітарне суспільство.

За висловом французького дослідника 77. Лефорта, у масовому суспільстві "цілий народ мов одна людина". У ньому існують ті соціальні сили, які здатні подолати чи істотно зменшити атомізацію, тотальний контроль, але з огляду на невелику кількість та роззосередження вони не можуть ефективно впливати на ці процеси.

8.4. Особливості формування громадянського суспільства в Україні. В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Необхідно зазначити, що в якійсь мірі громадянське суспільство існувало у нашій державі і за радянських часів, але у тоталітарному суспільстві сфе­ра приватного життя людей підпорядковувалася державі, скорочувалася до масштабів "кухонного" вільнодумства.

В Україні сформовані органи влади різного рівня, але громадянське суспільство характеризує не лише наявність "владної піраміди", але й ефективність її функціонування, чого на практиці у нашій державі не спо­стерігається. Чисельні міністерства, відомства, комітети, підкомітети, комісії і т. д. поки що демонструють неспроможність вивести країну із сис­темної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейських держав за рівнем недовіри населення владним структурам.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії не достатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою і громадянами. Чимало партій - особливо під час виборчих кампаній - намагаються показати себе представниками інтересів не пев­них соціальних груп, а усього народу, що є популістським недалекогляд­ним кроком.

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансфор­мації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, по­ляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займають поло­ження нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначе­ності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, роз­шарування суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови право­вої держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, партії, здатні репрезентувати групові інтереси.