11 Слайд

Розрахунок гостроти зору виробляють за формулою Снеллена: Visus = d/D, де: d – відстань, з якого випробуваним правильно прочитана останній рядок, а D – відстань, з якого цей рядок бачить нормальне око (воно проставлено в кожному ряду зліва від оптотипів) . Праворуч від кожного рядка під літерою «V» зазначена гострота зору, яку демонструє даний випробуваний, якщо це останній рядок, який він бачить.     Приклад: обстежуваний з відстані 5 м читає тільки перший ряд знаків у таблиці, а око, що нормально бачить, розрізняє знаки цього ряду з 50 м, значить Visus = 5/50 = 0,1.     Якщо з відстані 5 м пацієнт читає одинадцятий рядок таблиці, Visus=1,5, якщо читає дванадцятий рядок, то Visus=2,0 (двом одиницям). Така гострота зору часто реєструється у людей, які живуть у безкрайніх просторах Півночі чи степових районах. Описано випадок гостроти зору, що дорівнює 60,0 одиницям. Власник такого зору неозброєним оком розрізняв супутники Юпітера.

При гостроті зору нижче 0,1 обстежуваний повинен наближатися до таблиці досі, коли він побачить перший рядок.

Якщо гострота зору нижче 0,01, випробуваному демонструють оптотипи, розроблені Б.Л. Поляком, у вигляді штрихових тестів або кілець Ландольта, призначених для демонстрації на різній відстані, або розсунуті пальці руки (бажано на темному тлі). Товщина пальців руки відповідає ширині штрихів оптотипів першого рядка таблиці. Якщо гострота зору нижче 0,01, але обстежуваний рахує пальці (або оптотипи) з відривом 10 см (або 20, 30 см), тоді гострота зору дорівнює «рахунку пальців з відривом 10 см (чи 20, 30 см)». Якщо хворий не здатний рахувати пальці, але визначає рух руки біля обличчя, гострота зору реєструється як «рух руки біля обличчя».

Мінімальною гостротою зору є світловідчуття (Vis = 1/∞) з правильною (proectia lucis certa) або неправильною (proectia lucis incerta) світлопроекцією. Світлопроекцію визначають шляхом спрямування в око з різних боків променя світла від офтальмоскопа. Світлопроекція вважається правильною, якщо пацієнт правильно відповідає, з якого боку направлено світло. За відсутності світловідчуття гострота зору дорівнює нулю (Vis = 0). В цьому випадку око вважається сліпим.

Клац- Клац

Слайд 12

Існує і об'єктивний (не залежить від показань пацієнта) спосіб визначення гостроти зору, заснований на оптокінетичному ністагмі. За допомогою спеціальних апаратів обстежуваному демонструють об'єкти, що рухаються, у вигляді смуг або шахівниці. Найменша величина об'єкта, що викликала мимовільний ністагм (побачений лікарем), і відповідає гостроті зору ока, що досліджується.     У новонародженого можна судити про наявність зору щодо прямої та співдружньої реакцій зіниць на світ. При раптовому яскравому освітленні дитина щурит повіки, з'являється рухова реакція. З другого тижня новонароджений реагує на появу в полі зору яскравих предметів поворотом очей і може стежити за їх рухом. У 1-2 місяці дитина досить довго фіксує рухається предмет обома очима. Незряча дитина реагує лише на звуки та запахи.     Протягом життя гострота зору змінюється, досягаючи свого максимуму до 5-15 років, та був поступово знижується після 50-60 років. Неповна гострота зору може бути обумовлена ​​наявністю аномалій рефракції, помутнінь заломлюючих прозорих структур ока, появою захворювань сітківки та зорового нерва, провідних шляхів та зорових центрів.

Слайд 13 Кольоросприйняття

Слайд 14

 Колірний зір – здатність ока до сприйняття кольорів на основі чутливості до різних діапазонів випромінювання видимого спектру. Це функція колбочкового апарату сітківки.

Слайд 15     Можна умовно виділити три групи кольорів залежно від довжини хвилі випромінювання: довгохвильові – червоний та помаранчевий, середньохвильові – жовтий та зелений, короткохвильові – блакитний, синій, фіолетовий. Все різноманіття колірних відтінків (кілька десятків тисяч) можна отримати при змішуванні трьох основних кольорів – червоного, зеленого, синього. Всі ці відтінки здатні розрізнити око людини. Ця властивість ока має велике значення у житті людини. Колірні сигнали широко використовують на транспорті, промисловості та інших галузях народного господарства. Правильне сприйняття кольору необхідне у всіх медичних спеціальностях, нині навіть рентгенодіагностика стала як чорно-білої, а й кольоровою.

Слайд 16

Відповідно до трикомпонентної теорії Юнга-Ломоносова-Гельмгольца, існує три типи колб. Кожному їх властивий певний пігмент, вибірково стимульований певним монохроматичним випромінюванням. Сині колби мають максимум спектральної чутливості в діапазоні 430-468 нм, у зелених колб максимум поглинання знаходиться на рівні 530 нм, а у червоних - 560 нм.     У той же час відчуття кольору є результатом впливу світла на всі три типи колб. Випромінювання будь-якої довжини хвилі збуджує всі колбочки сітківки, але різною мірою (рис. 4.3). При однаковому подразненні всіх трьох груп колб виникає відчуття білого кольору. Існують вроджені та набуті розлади колірного зору. Близько 8% чоловіків мають вроджені дефекти сприйняття кольору. У жінок ця патологія трапляється значно рідше (близько 0,5%). Набуті зміни сприйняття кольору відзначаються при захворюваннях сітківки, зорового нерва і центральної нервової системи.

Слайд 17

У класифікації вроджених розладів колірного зору Кріса-Нагеля червоний колір вважається першим, і позначають його «протос» (грец. protos – перший), потім йдуть зелений – «дейтерос» (грец. deuteros – другий) та синій – «тритос» (греч. .tritos - третій). Людина з нормальним сприйняттям кольору - нормальний трихромат.     Аномальне сприйняття одного з трьох кольорів позначають відповідно як прот-, дейтер- та тританомалію. Прот- і дейтераномалії поділяють на три типи: тип С - незначне зниження сприйняття кольору, тип В - більш глибоке порушення і тип А - на межі втрати сприйняття червоного або зеленого кольору.     Повне несприйняття одного з трьох кольорів робить людину дихроматом і позначається відповідно як прот-, дейтерілі тританопія (грецьк. an – негативна частка, ops, opos – зір). Людей, які мають таку патологію, називають прот-, дейтер- та тританопами. Несприйняття однієї з основних кольорів, наприклад червоного, змінює сприйняття інших кольорів, позаяк у складі відсутня частка червоного.     Вкрай рідко зустрічаються монохромати, що сприймають лише один із трьох основних кольорів. Ще рідше, при грубій патології колбочкового апарату, відзначається ахромазія - чорно-біле сприйняття світу. Вроджені порушення сприйняття кольору зазвичай не супроводжуються іншими змінами ока, і власники цієї аномалії дізнаються про неї випадково при медичному обстеженні. Таке обстеження є обов'язковим для водіїв усіх видів транспорту, людей, що працюють з рухомими механізмами, і при ряді професій, коли потрібне правильне розрізнення кольорів.

Слайд 18

  Оцінка кольороздатної здатності ока. Дослідження проводять на спеціальних приладах – аномалоскопах або за допомогою поліхроматичних таблиць. Загальноприйнятим вважається метод, запропонований Рабкін Є.Б., заснований на використанні основних властивостей кольору.     Колір характеризується трьома якостями:     колірним тоном, який є основною ознакою кольору і залежить від довжини світлової хвилі;     • насиченістю, що визначається часткою основного тону серед домішок іншого кольору;     • яскравістю, або світлою, яка проявляється ступенем близькості до білого кольору (ступінь розведення білим кольором).     Діагностичні таблиці побудовані за принципом рівняння кружечків різного кольору за яскравістю та насиченістю. З їхньою допомогою позначені геометричні фігури та цифри («пастки»), які бачать і читають кольороаномали. У той же час вони не помічають цифри або фігурки, виведені кружечками одного кольору. Отже, це і є колір, який не сприймає обстежуваний. Під час дослідження пацієнт має сидіти спиною до вікна. Лікар тримає таблицю лише на рівні його очей з відривом 0,5-1 м 

(слайд 19 і 20 див таблиці)

Слайд 21 Світлосприйняття

Слайд 22

Світловідчуття – це здатність ока до сприйняття світла та розрізнення ступенів його яскравості

 Без світловідчуття що неспроможні реалізуватися інші функції ока людини. Коли людина втрачає зір, ця функція зникає в останню чергу.     Світлосприйняття (чутливість ока до світла) знаходиться в прямій залежності від стану сітківки та концентрації в ній світлочутливої ​​речовини, від особливостей будови та стану зорово-нервового апарату.

Функціональна здатність сітківки нерівноцінна на всьому її протязі. Найбільш висока вона в області жовтої плями і особливо в центральній ямці. Тут сітківка представлена ​​тільки нейроепітелієм і складається виключно з високодиференційованих колб. На решті сітківки переважають менш диференційовані фоторецептори - палички, і що далі від центру проектується зображення предмета, тим менш чітко воно сприймається.     Денне (фотопічне) зір (від грец. photos - світло і opsis - зір) здійснюється колбочковим апаратом ока при великій інтенсивності освітлення. Воно характеризується високою гостротою зору та гарним сприйняттям кольору.     Сутінковий (мезопічний) зір (від грец. mesos – середній, проміжний) здійснюється паличковим апаратом ока при слабкому ступені освітленості (0,1-0,3 лк). Воно характеризується зниженням гостроти зору та колірного сприйняття.     Нічний (скотопічний) зір (від грец. skotos – темрява) також здійснюється паличками при дуже низькій пороговій та надпороговій освітленості. Нічний зір – ахроматичний. Прислів'я каже, що "вночі всі кішки сірки".

Слайд 23

Абсолютна світлочутливість ока визначається порогом подразнення, тобто. порогом (початком) збудження рецепторів у процесі сприйняття світла. Фоторецептори сітківки ока людини збуджуються вже за наявності 1 кванта світла, але відчуття світла виникає лише за наявності 5-8 квантів світла. Розрізняльна світлочутливість визначається порогом розрізнення, тобто. тим порогом, коли око сприймає окремо дві крапки, що світяться, при мінімальній різниці їх яскравості. Важливо відзначити, як і поріг роздратування, і поріг розрізнення обернено пропорційні ступеня висвітлення, тобто. що менше сприймається оком мінімум світла чи вловлювана різниця у його яскравості, то вище світлова чутливість.     Коли око потрапляє в умови зростання яскравості світла, він адаптується до більшого потоку світла (світлова адаптація), при переході в темне приміщення налаштовується на менше освітлення (темнова адаптація). Чутливість фоторецепторів сітківки особливо інтенсивно знижується в перші секунди і досягає нормальних значень до кінця 1 хвилини.     Дослідження світлової чутливості засноване на феномені Пуркіньє, який полягає в тому, що в умовах зниженої освітленості відбувається переміщення максимуму яскравості кольорів від червоної частини спектра до синьо-фіолетової. Вдень червоний мак і синій волошка здаються однаково яскравими, а в сутінках мак стає майже чорним, а волошка сприймається як світло-сіра пляма.     Проба Кравкова-Пуркіньє проводиться у затемненій кімнаті. Пацієнту показують квадрат із чорного картону розміром 20×20 см, на якому вміщено 4 квадратики розміром 3×3 см із блакитного, жовтого, червоного та зеленого паперу. Об'єкт знаходиться на відстані 40-50 см від ока пацієнта. У нормі через 30-40 с обстежуваний розрізняє жовтий, потім блакитний квадрати. При порушенні світловідчуття замість жовтого квадрата пацієнт бачить світлу пляму, а блакитний квадрат взагалі не виявляє.

Слайд 24

   Точніше визначення світлочутливості виробляють на напівавтоматичному адаптометрі. Дослідження виконують у темряві, його тривалість 50-60 хв. Спочатку пацієнт максимально адаптується до світла. Його просять 10 хвилин дивитися на освітлений екран, а потім світло вимикають. На апараті з'являється слабо освітлений тест-об'єкт, яскравість якого поступово збільшується. Коли обстежуваний розрізняє тест-об'єкт, він натискає кнопку. На бланку реєструючого пристрою ставиться позначка. Яскравість тест-об'єкта змінюють спочатку через 2-3 хв, а потім з інтервалом 5 хв. Після 60 хв дослідження закінчують. Поєднавши всі позначки на реєстраційному бланку, дослідник отримує криву світлової чутливості обстежуваного.

Слайд 25

Найчастішим розладом сутінкового зору є гемералопія (від грец. Hemera - вдень, aloos - сліпий, ops - око). У народі цей стан отримав назву «куряча сліпота» за образом і подобою зору денних птахів, що не бачать у темряві.     Функціональна гемералопія виникає при гіповітаміноз А і клінічно проявляється розвитком ксеротичних бляшок на кон'юнктиві у лімба, ксерозом рогівки і навіть кератомаляцією з перфорацією рогівки (див. розділ 10). Це захворювання на початковій стадії добре піддається лікуванню вітамінами А та групи В. Іноді гемералопія має характер вродженого сімейно-спадкового захворювання неясної етіології, при якому зміни на очному дні відсутні.     Гемералопія може бути симптомом різних органічних захворювань судинної оболонки, сітківки та зорового нерва (глаукома, неврити зорового нерва та пігментні дегенерації сітківки).

Слайд 26 Периферичний зір

Периферичний зір (бічний, сумарний, образний зір) - це здатність ока сприймати об'єкти, які знаходяться на сторонах від прямого погляду. Воно допомагає людині бачити в сутінкову і темну пору доби, орієнтуватися в навколишньому світі, вільно пересуватися в просторі. Якщо периферичний зір відсутній, то навіть за високої гостроти центрального зору людина стає інвалідом, оскільки вузький трубковий центральний зір не дозволяє реалізувати будь-які професійні навички.     Периферичний зір – це функція паличкового та колбочкового апарату всієї оптично діяльної сітківки, за винятком центрального відділу (області жовтої плями).

Слайд 27     Поле зору – це видиме оком місце при фіксованому погляді. Його оцінюють за допомогою периметрії. Дослідження проводять монокулярно, окремо на білий та інші кольори: червоний (К), зелений (З), синій (З), жовтий (Ж). Голову пацієнта встановлюють на підставці таким чином, щоб досліджуване око знаходилося в центрі дуги (напівсфери) периметра, а друге око було закрите пов'язкою. Протягом усього дослідження пацієнт повинен фіксувати мітку у центрі приладу. Потрібна адаптація до умов проведення дослідження протягом 5-10 хв.     Об'єкт відповідного кольору переміщують від периферії до центру вручну або автоматично в залежності від пристрою приладу по всіх меридіанах. Кордони поля зору реєструються на спеціальному бланку-графіці (окремо для правого та лівого ока), де позначені для порівняння межі нормального поля зору.

Слайд 28     При визначенні меж поля зору білий колір зазвичай використовують круглу мітку діаметром 3 мм. За низького зору можна збільшити яскравість освітлення мітки або використовувати мітку більшого діаметра. Периметрію на різні кольори проводять із міткою 5 мм. У зв'язку з тим, що периферична частина поля зору є ахроматичною, кольорова мітка спочатку сприймається як біла або сіра різної яскравості, і лише при вході в хроматичну зону поля зору вона набуває відповідного забарвлення (синє, зелене, червоне). Саме в цей час обстежуваний повинен реєструвати об'єкт, що світиться. Найбільш широкі межі має поле зору на синій та жовтий кольори, трохи менше поле на червоний колір та найвужче – на зелений (рис. 4.10

 Нормальні межі поля зору на білий колір такі: догори 45-55°, догори назовні 65°, назовні 90°, донизу 60-70°, донизу досередини 45°, досередини 55°, догори досередини 50°. Зміни меж поля зору можуть відбуватися при різних ураженнях сітківки, хоріоїди та зорових шляхів, при патології головного мозку.     Якщо проводиться комп'ютерна периметрія, то пацієнта в руках знаходиться кнопка, натисканням якої він відзначає появу вогника. Програма змінює швидкість появи точок, їх розмір та яскравість. Крапки з'являються у довільному порядку та з різних сторін. Після завершення тесту процедура повторюється іншого ока. Для усунення деяких помилок можна використовувати програму вторинного контролю. Комп'ютер обробляє отримані дані та друкує результат. Після цього лікар-офтальмолог отримує роздрук карти, на якій вказані межі полів зору в градусах.

Слайд 29 Бінокулярне сприйняття

Слайд 30

Бінокулярний зір (від лат. bi – два, осulus – око) – здатність людини бачити будь-яке зображення одночасно двома очима як єдиний стереоскопічний образ завдяки фізіологічному механізму фузії (злиття) двох картинок у кірковому відділі зорового аналізатора.

Якщо у дитини бінокулярний зір не сформувався і він бачить лише правим або лише лівим оком, то такий зір називається монокулярним. Воно дозволяє отримати уявлення лише про висоту, ширину та форму предмета без оцінки взаєморозташування предметів у просторі по глибині. При монокулярному зорі людина пристосовується і орієнтується у просторі, використовуючи свій досвід та допоміжні навички: знання величини знайомих предметів, їхнє взаєморозташування та віддаленість, явище паралаксу – зміщення предметів, розташованих на різній відстані один одного при русі очей та голови. Мають значення тіні від предметів, ступінь їхньої освітленості, лінійна перспектива. При такому зорі найважче орієнтуватися серед близьких предметів, наприклад, важко потрапити кінцем нитки у вушко голки, налити воду в склянку і т.д. Відсутність бінокулярного зору обмежує професійну придатність людини. Однак пристосувальні можливості монокулярного зору при достатньому тренуванні певних навичок дозволяють людям освоювати деякі точні професії.

Слайд 31

Поперемінний зір то правим, то лівим оком називається монокулярним альтернуючим. Зір двома очима без злиття в один зоровий образ називають одночасним. Відсутність бінокулярного зору при двох відкритих очах призводить до розвитку косоокості (див. розділ 23).     Для виникнення єдиного образу предмета необхідно, щоб отримані на сітківках обох очей зображення відповідали один одному за величиною та формою та потрапляли на ідентичні ділянки сітчастих оболонок. Кожна точка поверхні однієї сітківки має в іншій сітківці свою точку, що кореспондує. Дві картинки, що сприймаються двома очима, поєднуються і зливаються в єдиний зоровий образ лише у разі попадання зображень на так звані ідентичні, або кореспондуючі точки сітківок, до яких відносять центральні ямки сітківок обох очей, а також точки сітківки, розташовані симетрично по відношенню. Ямкам

Слайд 32

 У разі проектування зображення об'єкта на несиметричні або звані диспаратні точки сітківок обох очей виникає двоїння зображення – диплопія.     Два очі людини розташовані в одній фронтальній і горизонтальній площині на деякій відстані один від одного, тому в кожному з них формуються не цілком однакові зображення одного й того ж предмета, враховуючи деякі відмінності в кутах зорової фіксації предмета. Внаслідок цього неминуче виникає незначне двоїння, зване фізіологічним.     Фізіологічне двоїння нейтралізується у центральному відділі зорового аналізатора і трансформується на третю грань просторового виміру – глибину зорового образу. Фізіологічне двоїння – це найважливіший компонент нормального бінокулярного зору. Воно забезпечує нормальну роботу механізму конвергенції та дивергенції очей.

Слайд 33

У новонародженого відсутні узгоджені рухи очних яблук, тому бінокулярного зору немає. У віці 6-8 тижнів у дітей з'являється здатність фіксувати об'єкт обома очима, а у 3-4-місячного – стійка бінокулярна фіксація. Приблизно 5-6 місяців формується безпосередньо фузійний рефлекс. Формування повноцінного бінокулярного зору закінчується до 7-12 років.     Основною якісною характеристикою бінокулярного зору є глибинне стереоскопічне бачення предмета, що дозволяє визначити його місце у просторі, бачити рельєфно, глибинно та об'ємно. Образи зовнішнього світу сприймаються тривимірними (висота, ширина та глибина).     При бінокулярному зорі розширюється загальне поле зору і підвищується гострота зору (на 0,1-0,2 і більше). Для формування бінокулярного зору потрібна сума певних умов, причому порушення будь-якої з цих умов може спричинити розлад бінокулярного зору.     Необхідні умови для формування нормального (стійкого) бінокулярного зору:     • Нормальна функціональна здатність сітківки, провідних шляхів та вищих зорових центрів.     • Достатня гострота зору обох очей (не менше 0,4), за якої формується чітке зображення предметів на сітківці.     • Розміщення двох очей в одній фронтальній та горизонтальній площині. При зміщенні одного ока під час травми, а також у разі розвитку запального або пухлинного процесу в орбіті порушується симетричність поєднання полів зору, виникає двоїння предметів.     • Рівні величини зображень в обох очах - ізейконія. Слід зазначити, що при нерівності величин зображень (анізейконія) 1,5-2,5% виникають неприємні суб'єктивні відчуття в очах (астенопічні явища), а при анізейконії 4-5% і більше бінокулярне зір практично неможливий. Різні за величиною зображення виникають при анізометропії – різної рефракції двох очей.     • Вільна рухливість обох очних яблук. 

35 слайд Визначення бінокулярного зору без використання спеціальних приладів

36 слайд     Перший спосіб полягає в натисканні пальцем на очне яблуко в області повік, коли око відкрите, злегка зміщуючи око вгору або вниз, щоб вийти з лінії загальної площини. При цьому з'являється двоїння, якщо пацієнт має бінокулярний зір. Це пояснюється тим, що при зміщенні одного ока зображення фіксованого предмета у двох відкритих очах опиниться на несиметричних точках сітківки.     Другий спосіб – досвід із двома олівцями. Лікар тримає один олівець вертикально у витягнутій руці. Пацієнт із двома відкритими очима тримає олівець теж вертикально і при швидкому русі легко потрапляє кінчиком свого олівця в кінець олівця лікаря, якщо він має бінокулярний зір. Якщо бінокулярного зору немає, він промахнеться.      37 слайд

Третій спосіб – проба з «діркою в долоні». Одним оком пацієнт дивиться в далечінь через згорнуту з паперу трубочку, а перед другим оком поміщає свою долоню на рівні кінця трубочки. За наявності бінокулярного зору відбувається накладання зображень, і пацієнт бачить у долоні отвір, а ньому предмети, видимі другим оком крізь «дірку в долоні».     Четвертий метод - проба з настановним рухом. Пацієнт спочатку фіксує обома очима предмет на близькій відстані. У цей час одне око закривають долонею, виключаючи його з погляду. Не маючи точки фіксації, око відхиляється у той чи інший бік. Через кілька секунд очі відкривають, і він здійснює настановний рух, повертаючись на вихідну позицію. Це свідчить про наявність пацієнта бінокулярного зору. Тест повторюють на парному оці

 Для більш точного визначення характеру зору (монокулярне, одночасне, нестійке та стійке бінокулярне) у клінічній практиці широко використовують апаратні методи дослідження стереоскопічного зору, зокрема у дитячій практиці при діагностиці та лікуванні косоокості