11 Серпня 1914 р.

«Карпато-Руський визвольний комітет» закликав населення Галичини виступити на підтримку Російської імперії. Після зайняття Львова російськими військами комітет передав свої повноваження «Російській Народній Раді» під головуванням В. Дудикевича. Діяльність москвофілів привела до репресій австро-угорських військових властей проти мирного українського населення, арештів і масових розстрілів запідозрених у сприянні російській армії.

1 серпня 1914 р.

Початок Першої світової війни (1914–1918 рр.).

2 серпня 1914 р.

У Львові засновано Головну Українську Раду (ГУР). Саме цей орган мав на час війни представляти і захищати інтереси українського народу, який перебував у складі Австро-Угорщини.

4 серпня 1914 р.

У Львові утворений Союз Визволення України (СВУ). 5 жовтня 1914 р. СВУ висловила гасло побудови самостійної української держави у вигляді монархії (гетьманату) з конституційним устроєм під егідою Габсбургів, тобто під протекторатом Німеччини.

23 серпня – вересень 1914 р.

Тривала Галицька битва. Галичина і Буковина опинилися під окупацією Російської імперії. На захоплених територіях російська сторона утворила Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським.

5 травня 1915 р.

Була створена Загальна українська рада (ЗУР). Організація виступала за розмежування Галичини на Західну із центром у Кракові та Східну із центром у Львові за національним принципом; об'єднання всіх українських земель у межах Австро-Угорщини в єдиний коронний край із правами територіальної та культурно-національної автономії.

22 травня – початок червня 1916 р.

Брусиловський прорив. В його результаті російським військам вдалося знову захопити Східну Галичину (без м. Львова), Північну Буковину та частину Західної Волині. У червні 1917 р. відбувся новий наступ російських сил на львівському напрямку. Проте він закінчився провалом. Росія втратила Галичину та Буковину. Після цього війна набула позиційного характеру.

4 березня 1917 р.

Створення Української Центральної Ради (УЦР), що мала виконувати функції координатора українського руху.

10 червня 1917 р.

Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України.

3 липня 1917 р.

Проголошено ІІ Універсал. УЦР визнавалась крайовим органом Тимчасового уряду, вона зобов’язувалась не проголошувати автономію України до скликання Всеросійських Установчих Зборів, затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом, а формування українських військових частин мало відбуватись під контролем російського командування.

4 серпня 1917 р.

Тимчасовий уряд затвердив документ під назвою «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні». У документі йшлося вже не про автономію, а про «місцеве самоврядування». До того ж влада Генерального секретаріату поширювалася лише на 5 губерній – Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську. Харківська, Катеринославська, Херсонська губернії і Таврія залишалися під юрисдикцією Тимчасового уряду. УЦР фактично позбавлялася законодавчих прав.