- •Виникнення та основні етапи розвитку політичної економії
- •Предмет, функції, методи політичної економії
- •Процес праці та його основні елементи
- •Чинники виробництва та їх взаємодія
- •Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники
- •Економічні потреби суспільства та їх структура. Корисність продукту: Закон зростаючих потреб
- •Економічні інтереси: поняття, види та їх взаємодія
- •Сутність і основні структурні елементи економічної системи
- •Типи економічних систем та критерії їх класифікації.
- •Формаційний та цивілізаційний підходи до класифікації економічних систем
- •Товар і його властивості. Теорії вартості та їх різновиди
- •Виникнення, суть і функції грошей
- •Грошова система та її елементи. Основні типи грошових систем
- •Заробітна плата: сутність, форми та системи заробітної плати
- •Інвестиційна діяльність. Види та джерела формування інвестицій
- •Структура та фактори суспільного виробництва
- •Натуральне господарство та його основні риси
- •Товарне виробництво: суть, умови виникнення та основні форми
- •Сутність капіталу, його матеріально-речовий зміст та соціально-економічна форма
- •Стадії кругообігу і функціональні форми промислового капіталу
- •Суть витрат виробництва. Класифікація витрат виробництва
- •Прибуток підприємства, його суть, функції та види
- •Поняття ринку, його характерні риси та функції
- •Структура та види ринків
- •Основний капітал, його фізичний та моральний знос
- •Ринковий механізм та його основні елементи: попит, пропозиція, ринкова ціна та конкуренція
- •Монополія, види та вплив на ринкову систему
- •Конкуренція сутність особливості
- •Моделі ринкової економіки
- •Ринкова інфраструктура та її основні елементи
Процес праці та його основні елементи
Праця відіграє винятково важливу роль у розвитку людського суспільства. Завдяки праці накопичено потенціал продуктивних сил, суспільні багатства, сформовано сучасну цивілізацію. Прогрес людства неможливий без праці.
Праця була і залишається найважливішим фактором життєдіяльності людини.
За своїм конкретним змістом праця є активним процесом діяльності людини, спрямованої на виробництво суспільно корисних, споживчих продуктів: матеріальних або духовних. Отже, технічний прояв праці у виробництві відображає її зміст, під яким розуміється сукупність трудових функцій працівників. Зміст праці визначає її відмінності не лише за трудовими функціями, а й за видами: фізична, розумова, управлінська і виконавча, проста і складна та інші види. Зміст праці виражається також змістовністю: ступенем складності, різноманітністю функцій, насиченістю, інтелектуальністю. Фактором змісту є продуктивні сили, що розвиваються в результаті науково-технічної революції.
З технічної точки зору — процес праці є свідомою, доцільною діяльністю людей, за допомогою якої вони видозмінюють сили природи, пристосовуючи їх до задоволення своїх потреб. Результатом трудової діяльності може бути виробництво споживчих товарів і послуг або засобів, необхідних для їх виробництва. Ним можуть бути також виробництво енергії, засобів інформації, ідеологічних продуктів, а також дії управлінських і організаційних технологій. При цьому необхідність і спрямованість трудової діяльності задаються людині суспільством, тому за своєю природою вона є суспільно необхідною і визнаною. У процесі праці робоча сила може функціонувати за наявності таких трьох компонентів: предметів праці, засобів праці і людей як суб'єктів праці.
Основними елементами праці є: сама праця, засоби праці, предмети праці. Праця є процесом функціонування робочої сили.
Предметом праці є речовина природи, на яку людина впливає цілеспрямовано за допомогою засобів праці. Предмети праці утворюють матеріальну основу продукту і підрозділяються на основні і допоміжні матеріали. До предметів праці відноситься все те, що добувається, обробляється, формується, тобто матеріальні ресурси, наукові знання і т.д. В умовах науково-технічного прогресу створюються нові, відсутні в природі матеріали із заздалегідь заданими властивостями.
До засобів праці відносяться знаряддя праці і робоче місце, за наявності і за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворюючи них у необхідний для споживання продукт.
Саме розвиток засобів і предметів праці визначив три історичні епохи:
— доіндустріальну, що тривала тисячоліття. Характерним для цієї епохи є ручне виробництво.
— індустріальну, що продовжувалась століття (друга половина XIX і перша половина XX століття).
— постіндустріальну (друга половина XX і XXI століття).
Слід враховувати, що трудовий процес є не механічним поєднанням трьох його основних компонентів: предметів праці, її засобів і умов, а органічна єдність, основним елементом якої є суб'єкт трудової діяльності, носій і власник робочої сили — сама людина і її трудова діяльність. Людині як суб'єкту праці властиві індивідуально-психологічні і фізіологічні особливості, рівень знань, індивідуальна кваліфікація, уміння, навички та ін. Однією із умов праці має бути її техніко-технологічне оснащення: енергооснащеність, технічна оснащеність, техніка безпеки та ін. У сукупності зазначені фактори утворюють індивідуальну продуктивну силу праці, що визначає її ефективність і продуктивність.
Одним із істотних наслідків праці і формою прояву є затрата нервової і мускульної енергії людини, у результаті створюються споживчі вартості, на відновлення яких працюючому необхідні вільний час і матеріальні ресурси.
Діяльність людини спрямована, таким чином, на створення прогресивних машин, механізмів, нових матеріалів із заданими властивостями, засобів передачі і збереження інформації, творів мистецтва і літератури, удосконалення наукових відкриттів. В міру розвитку продуктивних сил змінюється і саме людське суспільство, спосіб життя людей. Тому сучасне виробництво впливає на навколишнє природне середовище. У виробничі процеси втягуються не тільки традиційні природні ресурси (ґрунт, вода, ліси, корисні копалини), а й атмосфера, світовий океан, космос.
Нестримне зростання прогресивних інформаційних технологій, комп'ютеризація робочих місць і обладнання сприяє переходу від екстенсивних методів до інтенсивних. Інтенсифікація виробництва приводить до зростання обсягів виробництва і якісного поліпшення продукції за рахунок підвищення ступеня використання засобів виробництва (знарядь праці і матеріалів, потенціалу робочої сили).
Технологічні особливості прояву конкретної праці виражаються його змістом.
Зі сказаного вище випливає, що праця — явище багатогранне, тому застосовуються різні схеми її класифікації. Основні з них такі:
1. В залежності від виду діяльності:
а) творча праця:
— переважно інтелектуальна (науково-дослідницька, конструкторська, праця письменника, викладача та ін.);
— переважно фізична (робота скульптора, живописця);
б) керівна праця:
— переважно інтелектуальна (підприємницька праця, праця в лінійному управлінні підприємством, ділянкою, менеджери);
— переважно фізична (ремісник, комірник та ін.);
в) виконавча праця:
— переважно інтелектуальна (діловодство, консультант, референт та ін.);
— переважно фізична (робітники різної кваліфікації, підсобні робітники).
2. В залежності від рівня освіти:
а) праця, що вимагає тривалої підготовки;
б) праця, що не потребує значної підготовки;
в) праця, що не потребує підготовки.
3. В залежності від ступеня механізації:
а) ручна;
б) машинно-ручна;
в) механізована і автоматизована;
г) апаратурна.
4. В залежності від умов праці:
а) підземна;
б) на шахтній поверхні;
в) в нормальних умовах;
г) в шкідливих умовах;
д) в гарячих цехах;
5. За психофізіологічними показниками:
а) регламентована;
б) нерегламентована;
в) монотонна;
г) приваблива(неприваблива) та ін.
Економічна наука, розглядаючи процес суспільного розвитку, виділяє в ньому періоди не тільки за рівнем розвитку продуктивних сил (характеру знарядь праці), а й за формою їх застосування (характеру відносин людей у процесі створення матеріальних благ і послуг). Праця має двоїсту природу, на що справедливо звернув увагу К. Маркс. Це виражається єдністю простого процесу праці і суспільно-визначеної його форми, тобто єдністю матеріально-речовинного змісту і суспільного соціально-економічного характеру.
Характер праці відображає ступінь розвитку виробничих відносин і розкриває процес взаємодії людини і суспільства.
До показників характеру праці відносять:
а) форму власності;
б) ставлення працівників до роботи;
в) відносини розподілу виробничих продуктів і послуг;
г) ступінь соціальних відмінностей у процесі праці.
В умовах ринкового виробництва суспільний характер праці опосередковується через обмін. І в цій якості виявляється абстрактний характер праці, що створює вартість, обумовлену кількістю суспільно необхідного часу праці. Звідси очевидно, що різні види праці і їх продукти можуть бути якісно різними, але кількісно порівнянними, тому що в їх основі може бути певна кількість затрат суспільної праці, вимірювана суспільно необхідним часом. Така праця створює вартість, величина якої визначається середніми витратами часу, при середній кваліфікації працюючих і середній інтенсивності їхньої праці. Питання суспільно необхідної праці, як і форми суспільних відносин, вивчає економічна теорія.
Соціально-економічний характер праці відображає форму її громадської організації і являє собою сукупність відносин між учасниками трудового процесу при певному способі виробництва.
Основним фактором, що визначає характер праці у певній суспільній формації, є форма власності на засоби виробництва. Похідним від цього фактором є форма розподілу і споживання продуктів праці.
Відносини розподілу, як і вся система виробничих відносин, залежать від відносин власності. Власники робочої сили у виробничому процесі одержують доход у залежності від того, яку роботу вони виконують і як вони це роблять, тобто основним критерієм розподілу є праця. Доход власників засобів виробництва визначається розміром власності й умовами її реалізації. Тому в основі розподілу в ринковій економіці лежить розподіл за працею і капіталом.
Зміна і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві поєднана з такими важелями економічного регулювання ними, як потреби, інтереси, мотиви і стимули до праці.
Перехід до ринкових відносин багато змінив у пріоритетності інтересів і стимулів до праці. Особисті інтереси стали головними в реалізації інтересів колективів і суспільства.
Визнання первинності особистих інтересів стало найважливішою умовою визнання значимості проблем мотивації трудової діяльності, стимулювання праці, а також необхідності підвищення статусу працівника в системі соціально-трудових відносин. Завданням суспільства є забезпечення узгодженості інтересів різних соціальних груп, суспільних, колективних і особистих інтересів, подолання протиріч між ними. Суспільні інтереси полягають у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, охороні навколишнього середовища, підвищенні рівня добробуту людей.
У ринкових умовах виробництва всі ці елементи організації суспільної праці приводяться в дію за допомогою товарної форми виробництва й обміну. Так, наприклад, залучення робочої сили до праці, оплата праці та інші елементи організації суспільної праці проявляються через купівлю-продаж специфічного товару — робочої сили. Робоча сила так само, як і будь-який інший товар, має споживчу вартість і вартість; через вартість робочої сили реалізується закон мотивації й оплати праці.
Всі елементи організації суспільної праці (у масштабі держави) мають свій показник — продуктивність суспільно-визначеної праці, тобто оціненого через ринок праці. Затрачена, але не оцінена ринком праця не має громадського визнання і потреби. Таким чином організація суспільної праці зайнята регулюванням не будь-якої праці, а лише тієї, що отримала оцінку на ринку товарів.
Організація праці на підприємстві являє собою розподіл загального обсягу робіт і встановлення необхідних пропорцій у чисельності виконавців, розміщення працівників і досягнення узгодженості в їх діях, за якої продуктивно використовується техніка, матеріальні і трудові ресурси.
Організація праці на підприємстві включає такі елементи:
а) форми організації праці;
б) організація і планування робочих місць;
в) обслуговування робочих місць;
г) багатоверстатне обслуговування;
д) прийоми і методи праці;
є) режими праці і відпочинку;
ж) методи оцінки ефективності заходів наукової організації праці.
Розподіл праці має межі:
— економічні (враховуються витрати робочого часу);
— технологічні (враховується час виконання операцій, прийомів та ін.);
— фізіологічні (враховується інтенсивність праці);
— соціальні (враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.).
У промисловості відомі такі види розподілу праці:
— за характером виконуваних робіт (основна діяльність, обслуговування виробництва, управління):
— за функціональними ознаками (за професіями, спеціальностями);
— за рівнем кваліфікації і складності робіт