21)Фонетичне членування мовленэвого потоку

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями.До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза.Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовийнаголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки

вона б спотворила зміст. І хоча членування на фрази допускає варіативність, однак ця варіативність має певні обмеження, продиктовані змістом. Фраза розпадається на такти.Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом. У мовознавстві такт ще називають фонетичним словом, оскільки службові слова, як правило, не мають наглосу і примикають до повнозначного слова з наголосом; не-

рідко і повнозначне слово втрачає наголос, передаючи його попередньому чи наступному слову.Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності.Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.Хоча склади у словах легко визначають навіть ті мовці, які не обізнані з елементарними лінгвістичними поняттями, однак у науці донині немає загальноприйнятої'дефініції складу. Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

22)Склад. Наголос ,його типи .Інтонація

Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а ли-ше в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка. Склад.Хоча склади у словах легко визначають навіть ті мовці, які не обізнані з елементарними лінгвістичними поняттями, однак у науці донині немає загальноприйнятої' дефініції складу. Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

ЕСПІРАТОРНА ТЕОРІЯ (ЕСПІРАТОРНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ). ЗГІДНО З нею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. ТЕОРІЯ МУСКУЛЬНОЇ НАПРУГИ. Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — це час-

тина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).СОНОРНА ТЕОРІЯ. Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію.Вершина — момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль — наростання звучності до вершини, а фіналь — затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад — частина такту,яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті,закриті, прикриті і неприкриті склади.Відкритий склад закінчується голосним (ма-ти), закритий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий — з голосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, можна виділити такі типи складів:1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al],

ear [із] "вухо", are [а:] "є";2) закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [hast]

"капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд";3) відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del]"день", know [nou] "знати", far [fa:] "далеко".4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. Is [iz] "є", ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука".

У різних мовах структура складів не збігається. Як уже зазначалося, складотворчим звуком, як прави-

ло, є голосний. Якщо складотворчим є один голосний, то його називають монофтонгом (від гр. monos "один" і phthongos "звук"). Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами (гр. Polys "численний", polyphthongos "багатоголосний"). Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги. ДИФТОНГ (гр. diphthongos "двоголосний") — два голос-

них, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх фонетична цілісність. Слід зауважити, що останнім часом дифтонг і трифтонг стали трактувати не як поєднання двох чи трьох звуків, а

як один голосний звук, який складається з двох чи трьох елементів, що утворюють один склад. Крім фонетичних одиниць (фраз, тактів, складів і звуків), у мовленні використовуються фонетичні засоби. На лінійний ланцюжок звуків нашаровуються інші фонетичні явища — наголос та інтонація, які називають просодичними засобами (від гр. prosodia "наголос").Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним, музикальним і кількісним.Динамічний (силовий, експіраторний ) наголос — виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним),тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будьякий склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської та інших мов.

Наголос на першому складі притаманний чеській, словацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чеченській, монгольській, дравідським мовам, на другому — лезгинській, на передостанньому — польській, гірській марійській, більшості індонезійських мов, на останньому —

французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюркським мовам. Деякі слова можуть мати два наголоси — головний і побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні слова: п'ятиповерховий, Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією (від лат. reductio "повернення, відновлення"), тобто з ослабленням і скороченням звучання ненаголошених складів. Кількісний, або довготний, квантитативний (від лат. quantitas "кількість"), наголос — виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голоснихУ чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова).Переважає в індонезійській мові за наявності в ній динамічного і музикального наголосів. земь, йз лесу, за спину; польськ. nie daj siq.

ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі.Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, \ зустрів давнього друга. Що ви читали \ сьогодні вранці? Фразовий наголос — посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції.Логічний НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до мене (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Ліки приймати до їди, чи після?ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС (ВІД гр. emphatikos "виразний") —емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!Як бачимо, за позитивних емоцій розтягуються голосні, за негативних — приголосні.

Інтонація Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'язане з інтонацією. Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю") — рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз,темпу і тембру мовлення. МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ (від гр. melodikos "мелодійний, пісенний") — зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).ІНТЕНСИВНІСТЬ (фр. intensif від лат. intensio "напру-

ження") — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

ПАУЗА (ВІД лат. pausa "припинення") — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту.Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра —артистка в Києві. У першому реченні акцентується натому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві.ТЕМП МОВЛЕННЯ (італ. tempo від лат. tempus "час") —швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує щенизку інших функцій.ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване,веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука.Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджувальну функцію: показує, що речення ще не закінчене.