Б) філософія г.В.Ф. Гегеля (об’єктивний ідеалізм, протиріччя методу та системи)

Об’єктивний ідеалізм Гегеля - це філософська система, яка вважає, що в основі всього існуючого лежить абсолютний дух, який проявляє себе через історичний процес розвитку ідеї. Гегель стверджував, що ідея є саморозвиваючимся поняттям, яке перебуває в діалектичному русі від тези до антитези і до синтезу. Цей рух включає три стадії: буття, сутність і поняття. Буття - це найпростіша форма існування, яка має свою протилежність у небутті. Сутність - це вищий рівень буття, який виявляє свою природу через відношення з іншими сутностями. Поняття - це найвища форма існування, яка є самосвідомою та самовизначеною. Поняття реалізує себе через природу, дух і абсолютний дух. Природа - це зовнішня об’єктивна форма поняття, яка підлягає законам механіки, фізики і органічного життя. Дух - це внутрішня суб’єктивна форма поняття, яка проявляє себе через свободу, мораль, право, мистецтво, релігію і філософію. Абсолютний дух - це повне об’єднання поняття з природою і духом, яке досягається через філософське пізнання абсолютної ідеї.

Протиріччя методу та системи в філософії Гегеля полягає в тому, що його система намагається дійти до абсолютного знання дійсності і потребує завершення розвитку, тоді як його метод, діалектика, наголошує на постійному русі, взаємозв’язку і розвитку¹.

Діалектика є центральним пунктом гегелівської філософії². Вона розглядає явища у їхньому спільному взаємозв’язку та розвитку². Протиріччя є рухомим принципом усякого розвитку².

З одного боку, Гегель намагався побудувати всеосяжну систему знань, яка б дозволила досягти абсолютного знання¹. З іншого боку, його діалектичний метод визнає, що все постійно змінюється і розвивається через протиріччя³.

Отже, основне протиріччя гегелівської філософії - це протиріччя між консервативною ідеалістичною системою і революційним діалектичним методом⁴.

2. Ірраціоналістична філософія хіх ст.: с. Кіркегор, а. Шопенгауер, ф. Ніцше.

Ірраціоналістична філософія ХІХ ст. - це напрямок у західноєвропейській філософії, який виступав проти пануючого раціоналізму та метафізики, і наголошував на значенні волі, почуттів, інтуїції, життєвого досвіду та індивідуальності людини. Серед найвидатніших представників цього напрямку можна назвати С. К’єркегора, А. Шопенгауера та Ф. Ніцше.

С. К’єркегор (1813-1855) був датським філософом і письменником, який критикував абстрактну та систематичну філософію Гегеля, і запропонував концепцію “філософії життя”, яка виходить з конкретної людини та її вибору. Він розробив поняття “екзистенціальної дилеми”, яке означає, що людина стикається з необхідністю прийняти рішення про своє життя без об’єктивних критеріїв або гарантій. Він виділив три стадії життя: естетичну, етичну та релігійну, яким відповідають різні способи буття: насолодження, обов’язок та віра. Вони також характеризуються різними типами ставлення до себе, до свободи та до Бога.

А. Шопенгауер (1788-1860) був німецьким філософом, який розвинув ідеалістичну метафізику Канта і додав до неї елементи буддизму та індуїзму. Він стверджував, що світ як воля і уявлення - це основна теза його філософської системи. Воля - це сліпий, нерозумний і безмежний порив до життя, який є суттю всього існуючого. Уявлення - це форма, за допомогою якої воля проявляє себе у свідомості людини та у феноменальному світі. Воля є причиною всього страждання та нещастя, бо вона породжує безліч бажань, яким неможливо задовольнити. Шопенгауер запропонував чотири способи подолання волевиявлення: естетика, етика, аскетизм та співчуття.

Ф. Ніцше (1844-1900) був німецьким філософом, поетом і критиком культури, який прагнув перевернути всі традиційні цінності та ідеали західної цивілізації. Він оголосив “смерть Бога” та “смерть метафізики”, і запропонував концепцію “переоцінки всіх цінностей”. Він критикував християнство, моралізм, науку, демократію, соціалізм, націоналізм та інші сучасні ідеології як прояви “рабської моралі”, яка прагне знищити життя та волю. Він прославляв “аристократичну мораль”, яка вихваляє силу, творчість, індивідуальність та самоствердження. Він вважав, що людство перебуває в стані “нилізму”, коли жодна цінність не має сенсу. Виходом з цього стану є поява “надлюдини” - нового типу людини, яка здатна створити свої власні цінності та жити за законом своєї волі.