Закони українського складоподілу.
У сучасному українському літературному мовленні складоподіл підпорядкований тенденції наростаючої звучності в межах складу, що зумовлює дію відкритого складу. У зв’язку з цим українські склади повинні закінчуватися голосними, вони, як найгучніші, утворюють вершину складу. Милозвучність нашої мови вимагає усунення груп приголосних у межах одного складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу спадала, а наступного- зростала або повторювала гучність попереднього, тобто гучність ніби пульсує: «біль-шою-меншою» — «меншою-більшою» або однаковою силою звучання. Правила переносу слів із рядка в рядок.
Найголовніше правило переносу слів – з одного рядка на інший слова переносяться здебільшого по складах. Проте слід уточнити деякі нюанси.
1. Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не пай-ок; сльо-за.
2. Не розриваються при переносі африкати [д͡ж], [д͡з ]: си-джу, бджо-ла, від-дзер-ка-ли-ти.
3. При співпаданні однакових звуків на межі кореня і суфікса, що позначається на письмі подвоєнням літер, одна з них залишається в попередньому рядку, інша переноситься в наступний: зай-мен-ник, бу-ден-ний. Подовжені приголосні перед «я» мають два способи переносу: знан-ня і зна-ння. Обидва варіанти є правильними.
4. У складних словах не розриваються при переносі однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня.
5. Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка.
6. Не відривається один приголосний від кореня.
5. Наголос і його види
Наголос — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Носієм його виступає голосний звук. Наголос, розрізняють словесний, фразовий, логічний і емфатичний наголос. СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним, музикальним і кількісним. Динамічний (силовий, експіраторний ) наголос — виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської та інших мов. Вільний (нефіксовании) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну(мука — мука, замок — замок) і форморозрізнювальну(вікна — вікна, виходити — виходити) функції. Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією тобто з ослабленням і скороченням звучання ненаголошених складів. Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основноготону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Кількісний, або довготний, квантитативний наголос — виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних. У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова).
Переважає в індонезійській мові за наявності в ній динамічного і музикального наголосів. ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі. Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, \ зустрів давнього друга. Що ви читали \ сьогодні вранці? Фразовий наголос — посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції. Логічний НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до мене (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Ліки приймати до їди, чи після?
ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС — емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!
Слова, які втративши наголос, приєднуються до наступних слів, називають проклітиками, а явище – проклізою (in the yard, to the office). Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичні ціле, називають енклітиками, а явище - енклізою.