7. Поняття фонологічної системи

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови.

Для того щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему — підбирати слова, які різняться між собою однією фонемою. Саме таким чином можна встановити систему фонем будь-якої мови, а зіставивши її з системою фонем іншої мови (інших мов), можна виявити національно-мовну специфіку фонологічних систем порівнюваних мов.

Звуки стають фонемами, коли вони в опозиції до інших звуків, тобто розрізняють значення морфем чи слів. Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція — опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має. Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>. Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні. Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються. Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів і варіацій фонем та їх сполучуваності (комбінаторики).

Слід зазначити, що в мовознавстві існують різні фонологічні школи, в трактуванні фонем яких є деякі відмінності.

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Загальнолюдських фонем не існує. Фонема – одна з характерних ознак самобутності мови. Оскільки фонема – член фонологічної системи певної мови, то зміст кожної фонеми визначається її положенням, місцем у системі.

Для того, щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім інших. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему – підібрати слова, які різняться між собою, однією фонемою.

Саме таким чином можна встановити систему фонем будь-якої мови, а зіставивщи її з системою фонем іншої мови(інших мов), можна виявити національно-мовну специфіку фонологічних систем порівнюваних мов.

Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем:

- ознаки за участю голосу і шуму(дзвінкість/глухість)

- ознаки за місцем творення(губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо)

- ознаки за способом творення(проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність)

- твердість/м’якість

- короткість/довгота

- назальність/неназальність

- відкритість/закритість голосних

Інтегральні ознаки фонеми – ознаки фонеми, які не розрізняють значень слів чи морфем. Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, якому фонема втілюється.

Опозиції бувають одномірні й багатомірні. В одномірних опозиція фонем спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються. У багатомірних опозиціях спільні ознаки двох фонем /б/ і /д/ зімкненість, дзвінкість і твердість повторюються й у фонемі /г/

За характером(змістом) протиставлення опозиції бувають:

- привативні – це такі опозиції, в яких один член має якусь ознаку, а інший її не має

- градуальні(ступінчасті) – характеризуюються різним ступенем однієї й тієї ж ознаки

- еквіполентні – це такі опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні