курсовая План
.docxМиколаївський державний гуманітарний університет
ім. Петра Могили
комплексу «Києво-Могилянська академія»
Кафедра політичних наук
Курсова робота
Тема: «Проблема прав особистості у ЗМІ»
Втконала:
студентка 331 групи
Мацканюк О.М.
Науковий керівник:
старший викладач
Колесніченко Н.М.
Миколаїв 2012
План:
Вступ…………………………………………………………………………….. 3
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження……………………………………....4
-
Поняття та категорії дослідження………………………………4
-
Законодавча база дослідження. …………………………. 9
Розділ 2. Права людини і громадянина в Україні: стан та проблеми, роль ЗМІ у їх захисті………………………………………………………………………. 14
2.1. Зміст прав і свобод людини в Україні……………………………. 14
2.2. Роль ЗМІ у захисті прав людини в Україні………………………. 19
Висновок………………………………………………………………………… 24
Список використаної літератури……………………………………………… 25
Вступ.
Ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення і прийдешнє. На сьогоднішній день перед суспільством уже не стоїть колись гостра дилема - держава для людини чи людина для держави. Однозначно, головним завданням будь-якого адміністративно-політичного цивілізованого утворення є забезпечення гарантій життя, добробуту, охорони здоров’я громадян, здорового і придатного для життя довкілля. Держава зобов’язана забезпечити здоровим і працездатним громадянам можливості і умови плідно працювати, створити матеріальні та духовні багатства, а тим, хто потребує її допомоги, надати таку допомогу в повному обсязі. Права людини в сучасному світі - це не просто актуальна тема для дискусій, це проблема, вирішення якої стоїть у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережило жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, не може бути організованого, цивілізованого життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Людина, громадянин, індивід – має бути найважливішою цінністю будь-якого суспільства. Лише за такою формулою можливе його подальше процвітання та безтурботне співіснування із навколишнім світом. На протязі багатьох століть власного існування, вирішити проблему захисту найголовніших прав особи, намагався й український народ. Та, на жаль, доля розпорядилася так, що українці повсякчас були змушені у жорстокій боротьбі відстоювати право на життя та свободу – основні людські постулати. А коли з’являлася хоч якась надія на створення власної державності, тоді у головних документах проголошувалася рівноправність усіх перед законом та забезпечувався соціальний захист громадян. Правда, здійснити все це на практиці, так як і здобути собі незалежність, український народ зміг тільки наприкінці ХХ ст. Тільки після розпаду останньої в світі колоніальної імперії, якою був СРСР, і під гнітом якої і перебувала майже 70 років Україна, ми отримали можливість розбудовувати власну правову державу. Але у своєму прагненні молода українська держава зіткнулася зі стіною елементарного страху її громадян перед отриманою свободою.Варто, все ж таки, зазначити, що у нинішньому світі, наскільки б не було великим бажання повністю забезпечити усі права і свободи індивіда - такі спроби залишаються мрією.Найцивілізованіша і найдемократичніша правова держава неспроможна ідеально дотримуватися усіх без винятку прав людини. Адже, як абсолютна моральність не поєднувана із самим життям, так і абсолютне дотримання прав особи в їх повному обсязі несумісні з існуванням самого людського суспільства.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження.
-
Поняття та категорії дослідження.
(междустрочечный интервал)
-
(обзоци) Світова практика демократичного державотворення переконує в тому, що право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і пере-конань є одним з наріжних каменів розбудови демократичної, правової дер-жави і громадянського суспільства. Без свободи слова немає демократії.У резолюції 59 (1) Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що “свобода інформа-ції є основним правом людини і критерієм усіх інших своб-од.”Конституція України (ст.34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Це важливе конституційне положення повністю відповідає з ст.19 Загальної декларації прав людини та ст.10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.Питання юридич-ної регламентації ЗМІ в Україні на сьогодні є надзвичайно актуальним. Це пояснюється насамперед відсутністю впродовж багатьох десятиліть правової бази щодо діяльності вітчизняної преси. [1;c.287]Як складова авторитарного режиму, журналісти за часів колишнього СРСР у своїй діяльності спирались на партійні постанови та вказівки, а не правові документи, як це прийнято в усіх цивілізованих країнах світу. Лише з проголошенням демократії та гласності після 1986 p., з прийняттям у 1990 р. у колишньому СРСР Закону "Про пресу та інші засоби масової інформації" поступово почали розв'язуватися норма-тивні проблеми функціонування журналістики.Важливого значення вони набули в Україні після прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення її незалежності. Правова регламентація в нашій державі, яка почалася з 1990 p., надала правову основу для подальшої діяльності ЗМІ України. Важливі положення щодо цього були закріплені в Основному законі нашої держави — Конституції України, прийнятій па V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Так, у ст. 15 цього документа зазначається, що суспільне життя в нашій державі ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. [2: c.187-189]Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.Відповідно до свободи масової інформації ці конституцій-ні норми означають насамперед безпосередню дію в Україні ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, а також ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Для правомірного втручання держави у сферу свободи вираження думок, по-перше, повинна бути законодавча база. По-друге, основою для втручання можуть бути лише ті підстави, які перераховані в п. 2 ст. 10. Зокрема, йдеться про обмеження свободи вираження думок, що може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіде-нтційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.По-третє, — і це найголовніше — втручання повинне бути відповідним до пот-реб саме демократичного, а не авторитарного чи тоталітарного суспіль-ствва.Розвиває ці положення ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, у якій наголошено, що кожна людини має право па свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держа-ви і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств. [3: c.124]
-
Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, присвя-чених діяльності мас-медіа і спрямованих на розширення гласності та поі-нформованості суспільства. За визнанням міжнародних експертів, українське законодавство в галузі інформації дає можливість реалізувати право людини на свободу думки і слова, хоча, звичайно, потребує певних коректив, змін і доповнень. Права людини — це невідчужувані права, які кожна особа отримує з народження і має лише тому, що вона є людиною. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.В кожному демократичному суспільстві права людини є універсальними, невід'ємними і основними, та охоплюють громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. Права людини і права громадянина — близькі поняття, в ідеалі повинні збігатися, оскільки здійснення прав людини визначається головним чином забезпеченістю з боку держави. [4.]Громадянство — основний канал, через який відбувається здійснення прав люди-ни.Суб’єктами інформаційних відносин (громадянами, юридичними особами, державою) створено розгалужену мережу інформації. Аналіз стану преси, радіомовлення і телебачення свідчить про те, що негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього нашої країни. Функціонування засобів масової інформації України в напрямі процесів демократизації, гласності, плюралізму, реформування економіки та політичної системи нашої держави в цілому визначається не лише національним законодавством, галузевими підзаконними актами і документами, а й міжнародними правовими нормами. [5:c.122-124] За часів тоталітарної держави українська громадськість була недостатньо обізнана із загальновизнаними міжнародними документами та актами з прав людини, демократичних свобод, дій держави щодо їх забезпечення та захисту. Нові інформаційні технології з їх комунікацією без кордонів розширюють межі свободи слова. "Транснаціоналізація великих медіа — компаній ускладнює проблеми деяких режимів, які намагаються приховати від свого населення "протилежні погляди", змішуючи різні культурні, політичні та журналістські моделі. Хоча в багатьох країнах новим медіа і вдалося відіграти роль опонента офіційної лінії, процес глобалізації не завжди приводив до утвердження універсальних цінностей (права людини, свободи слова, терпимість), на що так сподівалися їх найпалкіші прихильники. В деяких випадках це "медіа — втручання" викликало навіть різку реакцію з боку авторитарних або захищаючих свою ідентичність країн". Свобода преси є не антиподом, а однією з найважливіших гарантій інформа-ційної безпеки, оскільки: по-перше, вона забезпечує доступ громадян до повної, всебічної та достовірної інформації; по-друге, захищає громадську та індивідуальну свідомість від впливу пропаганди та інших форм маніпулю-вання; по-третє, стимулює накопичення, оновлення і передачу інформації всередині соціальної системи. У цьому сенсі інформаційна безпека повинна розглядатися як сполучна ланка між політикою забезпечення національної безпеки та політикою розвитку інформаційної інфраструктури вільного сус-пільства.[6:c.270]На сучасному етапі розвитку демократичних відносин спостеріга-ється величезна кількість визначень свободи преси, що накопичилися за оста-нні три століття, проте елемент самостійності, незалежності преси прогля-дається майже в будь-якій концепції, з яких би позицій вона не викладалась. Відповідно до ліберальної доктрини, що спирається на філософію природно-го права, преса насамперед не повинна перебувати в залежності від держави. Так, Дж. Мільтон писав: "Дайте мені свободу знати, свободу виражати свої думки, а найголовніше — свободу судити за своєю совістю... І нехай всі вітри розносять безперешкодно всілякі вчення по землі: якщо істина вийшла на боротьбу, було б несправедливо шляхом цензури та заборон ставити перешкоди її силі". Крім громадської думки, немає іншого судді, який би міг "провести демаркаційну лінію, що відокремлює помилку від істини". У концепції Дж. -С. Мілля не лише держава, а й громадська думка не повинні мати влади над пресою: "недостатньо лише одного захисту проти тиранії влад: необхідний захист проти тиранії панівних думок". [7:c.87] У програмній заяві, з якою виступили акціонери приватної міської газети "Pare Region Echo" в Александра (штат Міннесота, США), зазначалося, що "необхідно визнати, що справді чудова газета повинна бути чимось більш значущим ніж персональна або загальна совість тих, хто її редагує, у тому сенсі, що її слова належать комусь більш мудрому, розсудливому, справедливому, чесному, щирому, на відміну від тих морально скалічених людей, завданням яких є написання тих слів... Справді чудова газета повинна залишатися вільною від сильців будь-яких особливих групових інтересів". Радянська доктрина розглядала питання щодо свободи преси виключно з "класових позицій". Так, Конституція СРСР 1977 р. демагогічно гарантувала свободу преси поряд зі свободою слова, зборів, мітингів, вуличних демонстрацій — "відповідно до інтересів народу і з мстою зміцнення і розвитку соціалістичного ладу" (ст. 50). Оскільки призначення цієї декларації обмежувалося потребами пропагандистського ритуалу, її юридичний зміст не визначався. Зовсім не конкретизувалися й конституційні гарантії свободи преси, серед яких називалися "широке розповсюдження інформації і можливість використання преси, телебачення і радіо". Зрозуміло, викладені таким чином гарантії жодного правового змісту не мали. Проте в кримінальному законодавстві завжди містилися норми, які за бажанням можна було застосувати як "захисні заходи" проти використання задекларованої "свободи" в якихось інших інтересах та цілях, ніж це було дозволено.Основним законом.Відповідальність преси, по-перше, є її функцією, що пов'язано з принципом, який "полягає в заохоченні й підтримці формування "громадськості", яка є найбільш суттєвим аспектом громадської сфери". Якщо засіб масової інформації не є незалежним, підвладний державі або приватному інтересу, то про жодну відповідальність цього ЗМІ не може бути й мови, оскільки йому не забезпечена свобода самовизначення — необхідна умова будь-якої відповідальності. [8:c.142]Залежні, підвладні ЗМІ не створюють простору для становлення та виявлення громадської думки, вони є лише інструментом її фальсифікації, а отже, підриву конституційного ладу, який передбачає необхідність правити відповідно до громадської думки, яка склалася в суспільстві, а не навпаки. Причому, чим вищий ступінь залежності засобу масової інформації, тим серйозніша потреба суспільства у прозорості механізмів цієї залежності й тим значнішою повинна бути відповідальність тих, хто ззовні маніпулює редакційною політикою. По-друге, категорія відповідальності преси є достатньо складною системою відносин між ЗМІ та суспільством, аудиторією та професійною спільнотою. [9.]У цій площині необхідно розрізняти відповідальність засобу масової інформації:а) перед суспільством — вона реалізується в межах наявних законів, які покликані захищати інтереси особистості, громадського суспільства і держави в інформаційній сфері; б) перед своєю аудиторією — тут відбувається трансформація громадян від "громадськості" до "аудиторії", яка є не пасивним споживачем продукції ЗМІ, а учасником формування редакційної політики за допомогою ринкових механізмів попиту та пропонування інформації, думок і реклами; в) перед професійною спілкою — щодо дотримання загальних правил поведінки та професійної етики. Відповідно до розглянутих вище чинників свободи преси можна зазначити, що свобода засобів масової інформації є основним принципом правового регулювання організації та діяльності ЗМІ.[10:c.663]
Висновок : (висновок подивитись) Права людини одна з основних цінностей сучасної світової цивілізації - поняття складне і багатогранне. Йому важко дати одне єдине визначення та однозначне тлумачення, бо ця категорія не тільки юридична, а й філософська, політична, моральна. Права людини з'являються у людини в момент народження не тільки як невід'ємні умови існування, яких вимагає природа людини для його виживання, і суттєві можливості розвитку, але і як засіб і мета життя, незалежно від того, усвідомлюються або немає. Загрозу і небезпека прав людини в даний час в світі несуть: війни, насильство, голод, злидні, несправедливий розподіл багатства (у світі і в кожній країні) агресивний націоналізм, нетерпимість, расизм, релігійний фанатизм і фундаменталізм, антисемітизм. Скільки б не існувало людство, перед майбутніми поколіннями завдання захисту прав людини, безсумнівно різні за змістом і розмахом, будуть стояти завжди.
1.2. Законодавча база дослідження.
В якості обзору законодавчої бази тут наведений перелік законодавчих актів України:Насамперед Конституція Украни, її 2 розділ, який стосується прав та свобод громадян України;Закони України: Закони України “Про інформа-цію” (1992 р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.), “Про інформаційні агентства” (1995 р.), “Про телебачення і радіо-мовлення” (1993 р.), “Про внесення змін і доповнень до положень законодав-чих актів України, що стосуються захисту честі і гідності та ділової репутації громадян і організацій” (1993 р.), “Про власність” (1992 р.), “Про рекламу” (1997 р.), “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (1998 р.), “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (1998 р.) та ін. створюють широке правове поле, визнача-ють механізми реалізації конституційного права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на інформацію. Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України. [11:c.540]Конституція України фіксує такі громадські, політичні, економічні, соціальні, культурні права і свободи людини і громадянина: право на життя (ст. 27); недоторканність особи (ст. 29), її житла (ст. 30), таємниця листування, телефонно-телеграфні переговори (ст. 31); право на повагу гідності людини (ст. 28); свободу віросповідання і світогляду (ст. 35); на вільне пересування, вибір місця проживання і заняття (ст. 33);права на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь в управлінні державними справами (ст. 36-38); на збори, мітинги, походи, демонстрації (ст. 39); на звернення до органів державної влади та самовряду-вання (ст. 40); право кожного на свободу думки і слова, вільний вираз поглядів та переконань (ст. 34); право власності та право громадян України користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); право тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45); право громадян України на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах та право громадян України, які належать до національних меншин, [12.]на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).Проголошені права людини і громадянина, навіть закріплені у відповідних актах держави й її органів, не можуть бути реалізовані без реальних гарантій їх здійснення. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випливає зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53, інших статей Конституції України, а також інших нормативно-правових актів, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.Особливе місце в цій системі посідає Президент України гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина.[13.] Президент реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України має безпосередній вплив на визначення обсягу прав та свобод людини. Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України). Водночас, вона не лише приймає закони та інші акти, але й контролює їхнє виконання. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Верховна Рада призначає на посаду та звільняє Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Головними функціями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є розгляд звернень, заяв і скарг громадян України, іноземців, осіб без громадянства та їхніх представників з приводу порушення їхніх прав і свобод, а також вжиття заходів щодо усунення таких порушень. Звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходять у письмовому вигляді та за телефоном. Веде він і особистий прийом громадян (іноземців, осіб без громадянства та їхніх представників).[14:c.318]Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не має повноважень приймати обов'язкові для виконавчої влади рішення стосовно поновлення порушених прав і відшкодування збитків, але його рекомендації щодо вжиття заходів з метою захисту прав і свобод людини, як правило, враховуються виконавчою владою. Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України). Як вищий орган у системі органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів,забезпечує проведення державної правової політики; вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби зі злочинністю, протидії корупції; здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками; створює умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню тощо. [15:c.140-142]Традиційно велику роль щодо захисту прав людини відіграє прокура-тура. Вона належить до тих державних інституцій, для яких захист прав людини є визначальним завданням. Прокуратура здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом. Підставою для такого представництва є неспроможність громадянина через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Також до функцій прокуратури України, що безпосередньо пов’язані із захистом прав людини і громадянина належать: нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (ст. 121 Конституції України). Судова система України покликана захищати та поновлювати права і свободи людини і громадянина (ст. 55 Конституції України).Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України). Судовий захист є найвищою гарантією забезпечення політичних, соціальних, економічних та особистих прав і свобод громадян. Шляхом розгляду судових справ у повній відповідності з Конституцією та законами України суди зобов'язані забезпечити рівність громадян перед законом і судом. З А К О Н У К Р А Ї Н И. Про інформацію Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ [16.]
Стаття 1. Визначення термінів
захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї;
Стаття 3. Державна інформаційна політика
забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
Стаття 5. Право на інформацію 1. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.