- •1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи.Місце мов-ва в системі наук
- •2. Методи:описовий, порівняльно-історичний, зіставний, структурний.
- •Описовий метод
- •Давньокитайське мовознавство
- •Мовознавство в Давній Греції та Римі
- •Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
- •4. Порівняльно-історичне мовознавство. Мовознавство XIX - поч. XX століття.
- •Мовознавство XIX - поч. XX століття.
- •5. Проблеми мовознавства XX століття. Актуальні напрями лінгвістики.
- •6. Природа і сутність мови. Мова і суспільство. Функції мови. Загальнонародна мова та її диференціація. Природа і сутність мови.
- •7. Структура мови. Основні та проміжні рівні, їх одиниці. Синхронія та діахронія.
- •8. Мова як знакова система. Специфіка мовного знака. Місце мови серед інших знакових систем
- •9. Мова і мислення, їх взаємозв’язок. Типи мислення. Мова і мовлення. Невербальне мислення. Мова і мислення.
- •Мова і мовлення.
- •10. Гіпотези походження мови (донаукові та наукові). Первісні центри виникнення мови.
- •12. Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат
- •13. Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.
- •14. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.
- •15. Розвитокі функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов. Територіальні та соціальні діалекти.
- •16. Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.
- •17. Типи класифікації мов світу (типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична).
- •18. Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов.
- •Генеалогічна класифікація мов.
- •19. Поняття типологічної класифікації мов.
- •20. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови. Мови народів і народностей України.
- •21. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.
- •22. Основні етапи розвитку фонографічного письма.
- •23. Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
- •24. Фонетика. Поняття про звуки мови. Аспекти вивчення звуків. Акустичні властивості звука.
- •25. Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.
- •26. Класифікація голосних.
- •27. Класифікація приголосних
- •28. Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
- •29. Інтонація та її складові. Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
- •30. Взаємодія звуків у потоці мовлення. Типи звукових змін. Позиційні зміни звуків.
- •31. .Комбінаторні зміни звуків.
- •32. Живі та історичні фонетичні зміни. Звукові закони.
- •33. Поняття про орфоепію. Фонетична та фонематична транскрипція.
- •34. Фонологія. Учення про фонему. Відмінності між фонемою і звуком. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •35. Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем. Опозиції фонем (привативна, градуальна, еквіполентна, корелятивна).
- •36. Поняття фонологічної системи. Фонологічні школи.
- •37. Лексикологія, її розділи та предмет вивчення.
- •38. Слово як одиниця мови. Основні функції слова. Лексема. Словоформа.
- •39. Лексичне значення слова. Слово, поняття, концепт. Полісемія та омонімія.
- •40. Лексико-семантичні категорії: синонімія, антонімія, гіперо-гіпонімія, конверсиви.
- •41. Лексико-семантична система мови. Словниковий склад мови (характеристика різних груп слів).
- •42. Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології. «Народна етимологія». Деетимологізація.
- •43. Історичні зміни словникового складу. Архаїзми, історизми, неологізми. Історична лексикологія.
- •44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.
- •45. Фразеологія. Види фразеологізмів.
- •46. Лексикографія. Основні типи словників.
- •47. Граматика, її розділи та предмет вивчення. Основні одиниці граматичної будови мови.
- •48. Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.
- •49. Морфема. Види морфем.
- •50. Морфологічна будова слова. Зміни у морфологічній будові слова. Основні способи словотворення.
- •51. Граматична форма слова. Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація.
- •52. Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм
- •54. Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій. Граматичні категорії та лексико-семантичні розряди.
- •55. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи класифікації частин мови.
- •56. Характеристика основних частин мови. Частини мови в різних мовах.
- •57. Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень.
- •58. Синтаксичні зв'язки слів у словосполученні та реченні.
- •59. Речення як основна комунікативна одиниця. Ознаки речення. Речення і судження.
- •60. Члени речення і частини мови..Актуальне членування речення.
8. Мова як знакова система. Специфіка мовного знака. Місце мови серед інших знакових систем
У світі існують різноманітні системи знаків, які служать для передачі інформації. Серед них, наприклад, дорожні знаки, азбука Морзе, знаки ввічливості, математичні,хімічні, та ін. які вивчає наука – семіотика. Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації. Основними ознаками знака є матеріальність(його можна бачити, чути, тобто сприймати органами чут-
тів), використання його для позначення чогось, що перебуває поза ним, інформативність.
Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Лексема (слово) має план вираження і план змісту,який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.Мовні знаки, як і знаки інших семіотичних систем, є умовними, довільними.
Особливе місце мови серед знакових систем пояснюється ще й тим, що мова є найпотужнішим засобом формування думки.
9. Мова і мислення, їх взаємозв’язок. Типи мислення. Мова і мовлення. Невербальне мислення. Мова і мислення.
Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розвязення, висунення гіпотез тощо.
Представники першої точки зору вважали, що мова — це всього лише форма мислення.А оскільки відомо, що кожне явище має форму і зміст, то мова й мислення разом становлять один об'єкт. Представники протилежного погляду стверджували, що мова й мислення між собою абсолютно не пов'язані, мислення не залежить від мови, воно здійснюється в інших формах.Насправді мова й мислення тісно пов'язані між собою,але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єдність мови та мислення не є їх тотожністю.З іншого боку існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально(несловесно).
Загалом існує три типи: 1) чуттево-образне.
2) технічне (практично-дійове); 3) поняттеве мислення - здійснюєтся за допомогою мови.
ЧУТТЄВО-ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — мислення конкретними образами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм).Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам —собакам, кішкам, мавпам тощо.Існування цього типу мислення переконливо заперечує поширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в словесній формі.
ТЕХНІЧНЕ (ПРАКТИЧНО-ДІЙОВЕ) МИСЛЕННЯ — здійснюється без участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення, властиве вищим тваринам і людині.
ПОНЯТТЄВЕ МИСЛЕННЯ — здійснюється за допомогою мови.Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимовляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внутрішнього мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зовнішнього тим, що є згорнутим, зредукованим.