- •1. Значення курсу "і у" та її державності у внз
- •2. Перші державні утворення на території України
- •3.Антська держава її роль в консолідації укр.Етносу.
- •4. Розселення східних словян у 7-9 ст., союзи племен.
- •5. Аналіз теорій виникнення Русі
- •6.Хрещення Русі та його історичне значення
- •7. Суспільно-політичний устрій Київської Русі та її історичне значення
- •8.Причини розпаду Київської Русі та її значення
- •9.Діяльність Романа Мстиславовича (1173-1205) та об'єднання Галичини і Волині.
- •10.Галицько-Волинського князівство – подовжувач традицій державності Київської Русі
- •11. Відновлення могутності Галицько-Волинської держави за Данила Галицького
- •12.Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •13.Люблінська унія та експансія Польщі на українські землі у другій пол. Хуі ст..
- •14.Берестейська унія 1596, її причини та наслідки.
- •15. Запорізька Січ – Християнська козацька республіки
- •16. Заснування Запорізької Січі. Роль козацтва в українській історії
- •17. Причини Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр.
- •18. Початок і хід національної війни.
- •19. Переяславська Рада та її місце в історичній долі українського народу.
- •20.Правобережний гетьман Петро Дорошенко і його боротьба за об'єднання України.
- •21. Причини поразок та історичне значення національно-визвольної війни українського народу 17 ст.
- •22. Промосковська політика і.Брюховецького івтрата Україною державного суверенітету
- •23.Гетьманування Івана Мазепи та його спроба звільнити Україну
- •24.Діяльність останніх гетьманів України для збереження української державності
- •25.Ліквідація царизмом автономного устрою України.
- •26. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства
- •27. Національне пробудження в Галичині, «Руська Трійця».
- •28. Валуєвський циркуляр (1863). Емський указ Олександра іі (1876) та їх наслідки для української державності.
- •33. Українська Народна Республіка доби Директорії
- •34. Повстання у Львові 1 листопада 1918 р. Перехід до Української Національної Ради. Проголошення зунр.
- •35. Державний устрій унр періоду унр періоду Директорії.
- •36. Політика «воєнного комунізму» окупаційної більшовицької влади в Україні 1919-1921р.Р.
- •37. Політичні процеси в Україні в кінці 20-х початку 30-х років та знищення української інтелектуальної еліти. Голодомор 1932-1933рр - геноцид українського народу.
- •38. Українізація: причини і наслідки.
- •39. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період
- •40. Карпатська Україна
- •41. Початок другої світової війни. Окупація Червоною армією Західної України 1939-1941рр.
- •42. Проголошення оун Акту відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р.
- •43. Фашистський окупаційний режим в Україні.
- •44. Створення і діяльність упа.
- •45. Радянський режим в Україні у повоєнні роки (1945-1953)
- •46. Початок лібералізації суспільного життя в Україні 50-60рр. Хх ст.
35. Державний устрій унр періоду унр періоду Директорії.
Після зречення 14 грудня 1918 р. влади гетьманом П. Скоропадським, війська Директорії, яка утворилася напередодні, 18 грудня вступили в Київ і в Україні відновилася УНР. Але першу УНР друга нагадувала лише назвою та деякими напрямами національної політики. В цілому ж суть була іншою - це була нова форма української державності новітнього часу. Творилася вона у вкрай несприятливих умовах боротьби за територію України більшовиків, білогвардійців та польських шовіністів. Проте, незважаючи на перешкоди, діячам другої УНР вдалося створити власну, оригінальну державно-правову систему. Нормативними актами того періоду були декларації, розпорядження, інструкції, універсали, закони.
Центральну державну владу (законодавчу, виконавчу, судову та військову) зосереджувала в своїх руках Директорія УНР у складі 5 директорів (С. Петлюра, В. Винниченко, П. Андрієвський, А. Макаренко, Ф. Швець). Щоправда жодного документа, який би визначав її правовий статус, так і не було прийнято. За сучасними критеріями Директорію можна назвати колегіальною хунтою, наділеною диктаторськими повноваженнями. Директорія призначала виконавчо-розпорядчу владу - Раду Народних Міністрів у складі 18 міністрів. Чіткого розмежування повноважень Ради з Директорією вже не було. Усвідомлюючи і декларуючи тимчасовий характер діяльності, Директорія намагалася створити постійно діючий парламент. Першою спробою був Конгрес трудового народу, обраний за принципом територіального представництва і скликаний 22-28 січня 1919 р. у Києві, який ухвалив Акт злуки із ЗУНР та прийняв "Закон про форму влади на Україні". За ним створювалася Президія Конгресу та комісії у складі Директорії. Проте більше скликати сесію Конгресу не вдалося. Законами 1920 р. передбачалося створення президентсько-парламентської республіки з Головою Держави (президентом) та Державною Народною Радою чи Сеймом (парламентом). Але вони залишилися нездійсненими.
Місцеве управління відповідало адміністративно-територіальному поділу держави на губернії, повіти, волості, міста та села. У режимі державного керівництва діяли комісари (губернські, повітові та волосні) і отамани (сільські та міські), яким підпорядковувалися місцеві правління. Директорія відновила вповні дореволюційні земські (зібрання та управи) і міські (думи та управи) органи самоврядування. Окрім того, паралельно з ними продовжували повсюди діяти ради депутатів (робітничих, селянських, солдатських). Хоча в цілому на місцях панувала отаманщина - влада місцевих авторитетів, особливо у повітах і волостях (Апгел, Зелений, Махно).
Силовими структурами Директорії була армія УНР, відновлена міліція та судові установи. Гетьманський Сенат знову замінив Генеральний суд під назвою Найвищий суд. Відновлено апеляційні та мирові суди, впроваджені ЦР, та створено надзвичайні військові суди. Тож створюваний Директорією державний механізм міг би бути життєздатним та ефективним, але за умови невтручання у внутрішні справи України зовнішніх агресорів.