- •1. 1.1Е
- •1.2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •2.1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2.2 Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •3.1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •3.2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •4.2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •5.1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •5.2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •6.1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •6.2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •7.2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •8.2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •9.1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •9.2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •10.1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •10.2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •11.1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •11.2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •12.2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •13.2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •14.1. Принцип доступності навчання
- •14.2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •15.2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •16.1. Рушійні сили процесу виховання
- •16.2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •17.1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •17.2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •18.2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •19.1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •19.2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •20.1. Методи формування свідомості особистості
- •20.2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •21.1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •21.2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •22.1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •22.2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •23.1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •23.2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •24.1. Виховання особистості в колективі
- •24.2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •25.1. Ознаки та стадії формування колективу
- •25.2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •26.1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •262. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •27.1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •27.2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •28.1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •28.2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •29.1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •29.2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •30.1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •30.2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
1. 1.1Е
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина –багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів.
Виховання – соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно необхідної діяльності.
Виховання – соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Суспільство як соціальне об’єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу – катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільності.
Термін «виховання» виник у 18 ст. й спочатку сприймався буквально як «напоїти», «нагодувати» дитину. Але з часом поняття «виховання«» почало означати не лише догляд за дитиною, а ще й турботу про її духовне зростання, її мораль..
Сьогодні виховання не обмежується лише дитячим віком. Воно стосується всього нашого суспільства, усіх його вікових та соціальних прошарків.
Виховання (у широкому значенні) – це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умов. Оскільки дійсність бува суперечливою і конфліктною, то особистість може не тільки формуватися під впливом оточення, а й деформуватись під тиском антисоціальних явищ чи протистояти їм.
Виховання (у широкому педагогічному значенні) – формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання (у вузькому педагогічному значенні) – цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів.
Виховання (в гранично вузькому значенні) – спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.
Отже, виховання – найбільш загальне і всеосяжне поняття. Як процес, діяльність воно спрямоване на вироблення певних норм поведінки людини.
1.2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
Індивідуальні особливості особистості за природою та походженням бувають природжені та набуті за життя. До природжених належать фізичні особливості, з якими дитина народжується. Серед них важливу роль відіграють типологічні особливості нервової системи — сила, врівноваженість і рухливість, що є фізіологічним підгрунтям темпераменту.
Природжені індивідуальні особливості у процесі виховання, під впливом умов життя змінюються. Серед набутих у процесі навчання, виховання та діяльності індивідуальних особливостей найважливішими є спрямованість особистості, її інтереси, здібності, ідеали та переконання, риси характеру. Природжені та набуті за життя індивідуальні особливості під впливом виховання змінюються, але більшість з них має стійкий характер, і тому вони позначаються на діяльності та поведінці особистості.
Успішне скеровування процесу формування особистості вимагає досконалого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його врахування практикою навчально-виховної роботи.
Генетичні особливості вказують на те, що в процесі розвитку життєдіяльності (онтогенезу) особистості в неї виявляються певні генетичні чинники, які впливають на її психіку. Йдеться насамперед про біологічні (анатомо-фізіологічні) чинники розвитку організму та вищої нервової системи людини, її мозку. Наприклад, колір шкіри, волосся та очей, риси обличчя, ріст, вага, чутливість різних аналізаторів, задатки і навіть структура певних ділянок мозку передаються в спадковість унаслідок дії генів. Отже, перераховані ознаки є психічним, яке впливає на внутрішнє і зовнішнє психічне особистості.
СПРЯМОВАНІСТЬ - це властивість особистості, що становить собою систему взаємопов´язаних внутрішніх спонукань, які спрямовують та орієнтують її життєвий шлях у соціальному просторі й часі.
Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів є передумовою стійкості особистості.
Емоції й почуття, виконуючи різні функції, беруть участь у керуванні поведінкою людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату.
ЕМОЦІЇ - це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об´єктивуватися в інше психічне.
ПОЧУТТЯ - це переживання людиною життєвого сенсу предметів та явищ.
Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з´являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей
ЗДІБНОСТІ - це поєднання сприятливих індивідуально-своєрідних особливостей та якостей психіки, котрі виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.
Ми постійно чуємо, що одні люди працьовиті, дисципліновані, наполегливі, скромні, чесні, сміливі, рішучі, колективісти, а інші - ліниві, неакуратні, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи тощо.
У житті ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки.
Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Сукупність постійних рис становить характер особистості.
ХАРАКТЕР - це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних властивостей особистості, які виявляються у поведінці, діяльності й ставленні до людей, колективу, до себе, речей, праці тощо.
Риса характеру - це звична, стійка, повторювана форма реагування, поведінки чи ставлення.
Характер найтісніше пов´язаний з темпераментом, який визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини. Його можна зрозуміти з того, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.
Характер людини виявляється в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Тому знати характер особистості дуже важливо. Це дає змогу передбачати, як вона поводитиметься за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме доручення тощо.
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдність.
Спрямованість характеру виявляється у вибірковому позитивному чи негативному оцінному ставленні особистості до праці, речей, колективу, вчинків і діяльності людей і до самої себе.
Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, ціннісних установок особистості, інтересів і вподобань життя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов´язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контактність.
Однак є люди, у котрих на першому плані власний добробут, задоволення своїх егоїстичних потреб, вони стають рабами речей. У побуті, вчинках і діяльності таких людей панують індивідуалізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість.
ПЕРЕКОНАННЯ - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, а також вчинки, поведінку.
Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе. Особистість із непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар´єристам ці риси характеру не властиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості.
ВОЛЯ як складова структури ХАРАКТЕРУ зумовлює його силу, непохитність. Вона - стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім. Людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.
Люди зі слабкою волею - слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони нездатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.
Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву. Це індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності
Успішне скеровування процесу формування особистості вимагає досконалого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його врахування практикою навчально-виховної роботи.