12. Поняття синхронії та діахронії.

Мова є явищем відносно стабільним. Для мовців вона протягом усього життя здається незмінною. Отже, мова — це одночасно і жива діяльність, і продукт минулого. Існує два підходи до вивчення мови: вивчення мови на певному часовому зрізі та вивчення мови в її історичному розвитку протягом тривалого часу. Для усього існують поняття синхронії та діахронії.

Синхронія — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Діахронія — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Результати синхронічного мовознавства використовують для створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов, для теорії і практики машинного перекладу. Коли ж мовознавець хоче дослідити історію мови, закони її розвитку, він це може зробити лише за діахронічного підходу до вивчення мови.

13. Фонетика і фонологія.

Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука – фонетика.

Фонетика – галузь мз. в якій вивчається звукова система мови, у зв’язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні рот сполученні звукових елементів між собою.

У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку:

1. Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна – фонологія.

2. Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.

Залежно від завдань , які ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, фонетика поділяється на описову та історичну.

Описова займається вивченням звукової система даної мови на певному етапі її розвитку. Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі. Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв’язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.

Звуки поділяються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми – внаслідок неперіодичних.

У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму – незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі – тон чи шум, - і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні – це звуки, в основі яких лежить шум, до якого й може долучатися голос ( при утворенні сонорних або дзвінких приголосних)

Звуки (тони і шуми) розрізняються інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю. Фонологія займається передусім такими питаннями:

• Встановлює фонематичні засоби передачі думки в українській літературній мові; встановлює систему основних значущих одиниць – фонема і дає їх класифікацію;

• Досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з’являються в різних фонетичних умовах.

Історична фонетика вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, зокрема встановлює виникнення або занепад певних звуків, еволюцію певних звукових явищ та процес становлення сучасної фонетичної системи даної мови.