33.Слово.Типи слів

Слово – найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента – його називання, вказування на нього або його вираження. Слово – це послідовність морфем, обєднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності. Зазвичай афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови – фрази та речення. Всі слова певної мови складають її лексику.

Вважають, що основною функцією слова є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи:

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;

2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у висловлюваннях, у тексті);

3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;

4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.

34. Значення слова. Власні та загальні назви.

Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей спів* віднесеність слова з певним явищем дійсності. Це зв'язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням, це той зміст слова, та інформація, яку воно несе. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення "передня частина голови людини". Крім концептуального значення (його ще називають денотативним), слово може мати конотативне значення (від лат. Con "разом із" і notatio "позначення"), тобто емоційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки. Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: 1)предметний (слово - предмет). Віднесеність слова до предмета називають денотативним значенням. 2) поняттєвий( слово – поняття). Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням. 3) лінгвальний ( слово – слово). Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення. За характером відношення до позначуваного об'єкта розрізняють значення прямі й переносні. Прямі значення безпосередньо називають явища дійсності. Наприклад: сім'я з трьох осіб, красиве обличчя, ключ від дверей, хлопчик іде, камінна стіна, світлий день. Переносні значення є вторинними, тобто похідними від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: сім'я мов, обличчя театру, ключ від серця, час іде, камінна душа, світлі думки. Серед іменників розрізняють власні та загальні назви. Власні назви на відмінну від загальних служать для виділення названого ними обєкта з низки подібних, для його індивідуалізації та ідентифікації. До них належать антропоніми ( імена людей), топоніми (географічні назви), теоніми (назви божеств), зооніми ( клички тварин), астроніми (назви небесних тіл), космоніми (назви зон космічного простору), хроніми ( назви відрізків часу повязнані з історичними подіями), ідеоніми (назви обєктів духовної культури) та ін. Усі ці назви вивчаються спеціальною наукою ономастикою(майстерність давати імена). Всі інші іменники є загальними назвами.

35.Синоніми

Синоніми ("однойменний") - слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються. Наприклад: веселка, райдуга; фонтан, водограй; врода, краса, красота, вродливість, ліпота; мить, момент; метелиця, заметіль, сніговійниця, сніговиця, завірюха, хуртовина, хурделиця; крізь, через; наче, ніби; англ. motherland, fatherland "батьківщина", look "дивитися", glance, glimpse, peep, sight, view.

За ступенем синонімічності синоніми поділяють на абсолютні й часткові. Абсолютні (повні) синоніми - синоніми, які повністю збігаються за значенням, тобто не різняться ні відтінками значень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю. Вони можуть взаємозамінюватися абсолютно в усіх контекстах. Наприклад: мовознавство і лінгвістика, століття і сторіччя, орфографія і правопис, коцюба і кочерга; рос. префікс і приставка, забастовка і станка; фр. nul і aucun "ніякий, нічого не вартий". Здебільшого абсолютні синоніми трапляються в термінології. У звичайному мовленні вони є тимчасовим явищем, бо, як правило, набувають різних семантичних і стилістичних відтінків, а інколи й зовсім змінюють значення. Часткові синоніми - синоніми, які не повністю збігаються. Вони можуть різнитися відтінками значень, емоційно-експресивним забарвленням, стилістичними функціями. Відповідно серед них виділяють семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні синоніми. Семантичні, або ідеографічні (від idea "поняття" і graphe "пишу"), синоніми - синоніми, які різняться відтінками значень. Наприклад: шлях і дорога (шлях - це велика проїзна дорога, тоді як дорога - будь-яке місце для проїзду й місце для проходу, навіть дуже вузьке). Стилістичні (емоційно-ескпресивні) синоніми - синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням. Наприклад: їсти і жерти; обдурити, надути, обвести, облапошити; працювати, трудитися, ішачити; рос. спать, почивать, дрыхнуть. Семантико-стилістичні синоніми - синоніми, які одночасно різняться відтінками значень і стилістичним забарвленням, тобто поєднують ознаки першої й другої групи. Наприклад: іти, плестись (повільно, важко; розмовне), перти (інтенсивно; грубе). У синонімічні відношення слово вступає не в цілому, а окремими значеннями, тому багатозначне слово може одночасно належати до декількох синонімічних рядів. Сукупність усіх синонімів певного змісту називають синонімічним рядом. Члени кожного ряду ідентифікуються семантично і стилістично відносно домінанти ряду, тобто слова семантично найбільш простого, стилістично нейтрального і синтагматично найменш закріпленого. Домінанта найповніше втілює семантику ряду: лікар - доктор, ескулап;

36.Антоніми.

Антоніми (від rp. ant і "проти' й ônyma "ім'я") - різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення. Наприклад: день - ніч, жар - холод, радість - горе, важкий - легкий, падати - підніматися, мало - багато; англ. beautiful "красивий, чудовий" - ugly "потворний». В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний можна утворити форми тихіший, голосніший, найтихіший, найголосніший), протилежно спрямовані дії (входити - виходити) і точки простору та часу (верх - низ, рано - пізно, літо - зима). Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні. Контрарні антоніми (від лат. contrarius "протилежний") виражають якісну протиставленість і утворюють граду-альні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). Наприклад:молодий (чоловік) - нестарий - середніх літ - літній - старий; важкий (урок) - нелегкий - середньої трудності - неважкий - легкий; нижній (поверх) - середній - верхній. Комплементарні антоніми (від лат. complementum "доповнення") доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них нема середнього (проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний - хибний (не+істинний=хибний), живий - мертвий (не+живий-мертвий). Контрадикторні антоніми (від лат. contradictorius "суперечливий"): один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: молодий - немолодий (середніх літ, літній, старий), дорогий - недорогий (дешевий, не дуже дешевий тощо). Векторні антоніми (від лат. vector "той, що несе") виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати - виїжджати, збирати - розбирати, піднімати - опускати, засвітити - загасити. Антоніми бувають різнокореневими (любов - ненависть, гарний - поганий, швидко - повільно) й однокореневими (прихід - відхід, культурний - некультурний, революційний - контрреволюційний). Елементарною одиницею антонімічного протиставлення, як і в синонімії, є значення слова, через що одне й те саме багатозначне слово може належати до різних антонімічних пар і рядів: вільний (селянин) - безвільний, панський, кріпак; вільний (черевик) - тісний, вузький; вільна (розмова) - вимушена, офіційна; вільна (держава) - залежна, поневолена; вільна (аудиторія) - зайнята; повна (дитина) - худа; повна (бочка) - порожня тощо. Крім міжслівної, існує ще внутрішньослівна антонімія, за якої одне слово поєднує в собі протилежні значення. Наприклад, укр. позичати має значення "давати в борг" і "брати в борг" (nop.: у російській мові цим значенням відповідають різні слова - одалживать і занимать), слово напевно поєднує значення "можливо" і "безперечно, точно", слово безцінний має значення "дуже цінний" і "нічого не вартий"; рос. просмотреть означає "ознайомитися з чим-небудь, швидко прочитуючи" і "дивлячись, не помітити, пропустити", а задуть - "запалити" (задуть домну) і "загасити" (задуть свечу) тощо. Поляризація значень у межах одного й того ж слова називається енантіосемією (від гр. enantios "протилежний" і опута "ім'я, ознака"). Антонімія - важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези (від гр. antithesis "протиставлення"), суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть, правда і кривда;

37. Полісемія і Омонімія.

Полісемія (від гр. polysemos "багатозначний") - наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. Так, наприклад, слово сопілка є моносемічним, бо воно має одне значення "український народний духовий музичний інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з отворами", а слово поле - багатозначним, полісемічним, бо воно має в українській мові десять значень: 1) "безліса рівнина, рівний великий простір" (широке зелене поле); 2) "оброблювана під посів земля" (засівати поле, поле пшениці); 3) "значна площа, відведена під що-небудь" (поле аеродрому, футбольне поле); 4) "простір, у межах якого відбувається якась дія" (поле бою, поле сил тяжіння, магнітне поле); 5) "поприще, сфера діяльності" (поле діяльності, поле науки, поле культури); 6) "основа, на яку нанесено візерунок, зображення, напис тощо; фон, тло" (блакитне поле плаката, темне поле фотографії); 7) "смужка вздовж краю аркуша паперу, яка залишається чистою при написанні або друкуванні; берег". Деякі слова мають більше двадцяти значень. Так, слово брати вживається в 22, а йти - у 30 значеннях. Англійське to take тільки в безприйменниковому вживанні має 51 значення.

Омоніми (від гр. homos "однаковий" і onyma "ім'я") - слова, які звучать однаково, але мають різні значення. Наприклад: ключ1 "знаряддя для замикання і відмикання замка" і ключ2 "джерело". У випадку багатозначності одне слово має декілька пов'язаних між собою значень, у випадку омонімії маємо декілька різних слів, значення яких між собою не пов'язані: вони не мають спільних елементів смислу (сем) і асоціативних зв'язків. Розрізняють повні й неповні омоніми. Повні омоніми мають абсолютний збіг форм при їх змінюванні (див. вищенаведені омоніми ключ1 і ключ2, топити1, топити2 і топити3). Неповні омоніми збігаються не в усіх формах. Так, скажімо, омоніми образ' "ікона" й образ2 "обличчя, художній засіб, тип" мають розбіжність у формах родового відмінка однини (образа й образу).

Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища, До яких відносять омоформи, омофони й омографи.

Омоформи (від гр. homos "однаковий" і лат. forma "форма"-слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Так, наприклад, числівник три збігається з дієсловом терти лише в одній формі Другої особи наказового способу (три олівці, три йому руки). Омофони (від гр. homos "однаковий" і phone "звук") - слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням. Наприклад: роман і Роман. Омографи (від гр. homos "однаковий" і grapho "пишу") - слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Наприклад: мука і мука, замок і замок.