4. Слов’янське письмо. Походження видів слов’янського письма.
У IX ст. від кореня грецьких, шрифтів виділилася відокремлена родина слов’янських шрифтів: глаголиця і кирилиця. Ці дві азбуки, створені на базі староболгарської мови, й поширилися пізніше серед східних слов’ян. Під час боротьби за релігійне і політичне панування між римсько-католицькою і східною православною церквою, а також проти турецького рабства глаголиця і кирилиця відіграли важливу роль у національному самовизначенні слов’янських народів.
Формування цих видів слов’янського письма відбувалося на території Східної Римської імперії. У зв’язку з релігійно-політичною і просвітительською місією в Моравії Кирило, за одностайним свідченням усіх літописних і документальних джерел, перед від’їздом у Моравію розробив якусь одну із слов’янських абеток , але ми не знаємо яку саме. Це питання ще й досі залишається об’єктом дебатів.
Одним з важливих джерел є «Сказання про письмена» Чорноризця Храбра (кінець IX – початок X ст. ). У своєму трактаті, що відомий нам у найдавнішій болгарській редакції 1348 року, він наводить два повідомлення про слов’янське письмо. По-перше, Храбр зазначає, що слов’яни до прийняття християнства книг не мали, але використовували для ворожіння і рахування «черти і різи»; по-друге, що після прийняття християнства (тут, мабуть, йдеться не про офіційний акт, а про попередній тривалий процес переходу в християнство окремих слов’янських груп і громад) , але задовго до введення азбуки Кирила слов’яни записували свою мову латинськими та грецькими літерами, правда не точно, «без устроєнія», тому що латинське і грецьке письмо не могло передавати усіх слов’янських звуків. Таке становище тривало, як каже Храбр, дуже довго.
Храбр, прямо зазначає такі види письма, вживані слов’янами: примітивне піктографічне («черти і різи») як найраніше та грецьке й латинське, що спочатку вживалися в первісному непереробленому вигляді.
Глаголиця.
Назва глаголиця походить від слова глаголати, що по-церковнослов’янському означає говорити. Коли виходити з пам’яток глаголиці XI ст., то її абетка нараховувала орієнтовно 40 літер; 39 з них служили для відтворення майже тих самих звуків, що й у кириличному письмі. Від кирилиці вона відрізняється складнішим накресленням літер.
Щодо зовнішнього вигляду вигляду літер, то глаголиця виступає у двох модифікаціях – круглій та кутастій. В одній з них, так званій болгарській, літери округлі, це кругла глаголиця, зустрічається вона здебільшого в болгарських пам’ятках. Другу називаємо кутастою, або ж хорватською, а також ілірійською, або долматською. Проте ні той, ні той вид глаголиці не має чітко визначених меж поширення. Глаголиця західних слов’ян ( чехів, поляків та ін.) проіснувала недовго, її замінила латиниця. Решта слов’ян перейшла пізніше на кириличне письмо. Прикладом кутастої ( хорватської ) глаголиці є уривок з Реймського євангелія, а прикладом круглої (болгарської) – «Київські глаголичні листки».
Щодо співвідношення кирилиці і глаголиці, то висловлювані в літературі гіпотези можуть бути зведені до дискусії про те, який саме алфавіт створив Кирило – кирилицю чи глаголицю. Більшість сучасних дослідників визнають глаголицю азбукою Кирила. Гіпотеза Шафарика, за висловом В.М. Щепкіна, «задовільно спростовує усі факти, пов’язані з новими відкриттями, і всі питання, що знов виникають». Шафарик дійшов висновку, що Кирило створив глаголицю, а кирилиця виникла приблизно на кілька десятиріч пізніше в каліграфічній школі при дворі царя Симеона. Думка Шафарика про зв’язок глаголичного алфавіту з діяльністю Кирила була підтримана і розвинута в працях славістів, палеографів М.С. Тихонравова, І.В. Ягича, В.М. Щепкіна та ін. Проте деякі вчені відстоюють пріорітет кирилиці, від якої, мовляв , пішла глаголиця.
