- •Лексикологія як розділ мовознавства
- •Слово та поняття
- •Типи лексичних значень слів
- •Пряме та переносне значення слова
- •Омонімія і паронімія в українській мові. Повні (лексичні) і часткові (лексико-граматичні) омоніми. Омофони, омоформи, омографи. Міжмовні омоніми. Стилістичне використання омонімів. Пароніми
- •Явище омонімії в українській мові
- •Неповні омоніми: омофони, омографи, омоформи
- •Омонімія і полісемія
- •Явище паронімії в українській мові
- •Стилістичні можливості омонімії
- •Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту
- •Жовтобрюх м.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх м.А., Кулик б. М. – к.: Вища шк., 1972. – с.31-34.
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с. .
- •Синоніми, їх основні типи: ідеографічні (семантичні), семантико-стилістичні, контекстуальні, абсолютні
- •Поняття про синонімічний ряд
- •Джерела синонімії
- •Евфемізми як різновиди синонімів
- •Стилістична роль синонімів
- •Антоніми. Загальномовні та контекстуальні антоніми. Стилістичне використання антонімів
- •Жовтобрюх м.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх м.А., Кулик б. М. – к.: Вища шк., 1972. – с.34-36.
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с.
- •Антонімічні відношення
- •Загальномовні та контекстуальні антоніми
- •Стилістичне використання антонімів
- •Склад української лексики з погляду її походження
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с.
- •Старослов'янізми в складі української лексики
- •Формування української лексики
- •Склад української лексики з погляду її походження
- •Лексичні запозичення зі слов’янських мов
- •Іншомовні (неслов'янські) елементи в складі української лексики
- •Українські слова в інших мовах
- •Інтернаціоналізми в складі української лексики
- •Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів
- •Питання про вживання іншомовних слів
- •Лексика української мови з погляду вживання
- •Активна і пасивна лексика
- •Неологізми
- •Застаріла лексика: архаїзми й історизми
- •Діалектизми
Лекція № 1
Предмет і завдання лексикології. Поняття про лексичну систему. Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово та поняття. Номінативна функція слова. Поняття лексеми. Типи лексичних значень слів. Однозначні слова. Слова-терміни. Багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Основні типи переносних значень слів
План
-
Лексикологія як розділ мовознавства
-
Слово та поняття
-
Типи лексичних значень слів
-
Пряме та переносне значення слова
Література
-
Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх М.А., Кулик Б. М. – К.: Вища шк., 1972. – С.19-28.
-
Сучасна українська літературна мова: навч.посіб. / С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – К. : Літера ЛТД, 2011. – С. 17-21.
-
Сучасна українська літературна мова : Підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К.:Вища шк., 2005. – С. 116-122.
-
Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К.:Либідь, 2005. – С. 38-42.
Лексикологія як розділ мовознавства
Л е к с и к а (від гр. lexis — слово) — це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов'язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку. Лексика — одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи. У плані порівняння можна відзначити, що найбільш консервативна галузь мови — фонетика. Якщо протягом своєї багатовікової історії слов'янські мови, наприклад, запозичили тільки одну фонему [ф], то в лексиці становище зовсім інше. Одні слова виходять з ужитку (назавжди або згодом повертаються, набувши нового значення); інші з'являються як питомі чи запозичені. Мовознавство — наука комплексна, оскільки вивчає мову з різних поглядів, на різних рівнях. Одним із розділів мовознавства є л е к с и к о л о г і я (від гр. lexikos — словниковий і logos — учення), тобто — вивчення словникового складу мови. У лексикології слово вивчається не лише саме собою, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (слово питоме, тобто створене на рідному ґрунті, чи іншомовне), з історичної точки зору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чи пасивного запасу).
Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. С л о в о — це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова — його звукова оболонка, внутрішній бік — значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка — форма, значення слова — його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.
Так, літак стало словом, коли почало означати поняття «апарат з двигуном та нерухомими крилами, пристосований для літання», а побудований аналогічно звуковий комплекс стрибак не є словом, бо нічого не означає. Для сучасного українця велий — незрозумілий набір звуків, а в староукраїнській мові воно означало «великий». Слово велий зникло, але живе ціла низка його похідних: велич, величина, великий, велелюдний, велемовний, веіемудрии. Частини слова теж мають певне значення. Приміром, -ові є показником давального відмінка однини іменників чоловічого роду, але самостійно в мовленні не вживається, тому словом не може бути.
Слову як основній одиниці мови властиві такі ознаки: а) фонетична оформленість; б) наявність одного чи кількох лексичних значень; в) номінативність (слово виконує в мові функцію називання); г) граматична оформленість; ґ) видільність у мовленнєвому потоці; д) вільна відтворюваність у процесі мовлення (слова існують у готовому вигляді, їх не потрібно заново створювати); є) відносна вільність позиції в реченні; є) власний єдиний наголос (за винятком складних слів, які мають основний і побічний наголоси: багатозначний, приладобудування, сивоголовий тощо; односкладові прийменники, сполучники і частки в поєднанні з іншими словами власного наголосу не мають: по дорозі; не ти, а ми; він і вона і под.); ж) структурна цілісність (непроникність одного слова в інше, за винятком деяких заперечних та неозначених займенників у непрямих відмінках із прийменниками: дехто — де з ким, ніщо — ні на чому, хтозна-який — хтозна в якому і под.); з) переважне вживання в сполученнях слів у межах речення.