- •1 Екологія, еволюція уявлень
- •2. Екологічна парадигма
- •3.Середовище існування та еко.Фактори
- •4. Вплив екофакторів ті адаптація
- •5.Популяція
- •6. Організація і функц. Геосистем
- •7. Типи руху геосистем
- •8. Часть русск! антропогенні екосистеми
- •9.Часть русск! основні екол закони
- •3) Принцип конкурентного исключения, правило Гаузе (г.Ф. Гаузе, 1934):
- •10. Геосфера, кордони, будова
- •11 Зовн.Вплив на геосферу
- •12. Хімічний склад географічної оболонки.
- •13. Складові гео.Оболонки: літо, атмо, гідро, педо, кріо….
- •14. Колообіг речовин і енергії в геосфері
- •15.. Трансформацїї глобального колооберту металів та металоїди
- •16. Кругообіг фосфору та сірки, його заг. ХаР-ка та значення
- •17. Кругообіг радіац. Ел-тів
- •18. Кругообіг вуглецю
- •19. Кругообіг азоту
- •20. Кругообіг кисню
- •21. Глобальний КолообІг вуглецю
- •22. Екол. Проблеми планетарного масштабу
- •23.Антропогенні зміни поверхні літосфери. Надра Землі, їх використання та охорона.
- •24. Природні ресурси
- •25. Грунти, як головний засіб с-г виробництва та середовища життя. Деградація гр.-тів. Процеси…
- •26. Антропогенне виснаження грунтів. Спустелювання.
- •27.Структура та екофункції гідросфери. Вплив гос.Діяльності людини на водне середовище.Антропогенна діяльність як домінуючий фактор трансформації поверхневих вод.
- •28. Світові проблеми прісної води. Основні заходи охорони і раціонального використання.
- •29. Экологічні проблеми водних екосистем україни
- •30. Коливання рівня Світового океану.
- •31. Забруднення вод св.Океану:хім, мех і біол
- •32. Забруднення Світового океану нафтою. Наслідки забруднення.
- •33. Будова і склад атм. Антропогенне забруднення атм.
- •34. Джерела енергії геосфери. Радіаційний та тепловий баланс. Антропогенний вплив на енергет. Баланс геосфери. Теплове забруднення.
- •35.Аерозольне забруднення. Природні та штучні джер. Аероз.
- •36. Причини та насл. Змін клімату. Гіпотеза антр. Зміни клімату. «парниковий ефект», баланс вугл. Газу
- •37. Зміни в океані внаслідок похолодання клімату. Реакції світового океану на потепління
- •38. Генезис та еволюція озонового шару.
- •39. Вчення про біосферу
- •40. "Червона книга України" –
- •41 Класифікація пзф об’єктів.
- •42. Поява біосфери.
- •43. Особл. Розвитку геогр. Обол. В місячну еру (Гаплогей). Особливості та хронологія виникнення перших оболонок з.
- •44 Гіпотези виникнення життя на землі. Архей, протерозой
- •45. Не полн! Причини та наслідки перших палеоекологічних криз на Землі. Кріосфера в Докембрійському етапі.
- •46.Рус!!! Особливості еволюції геогр. Оболонки в палеозої.
- •47. Характеристика еволюції органічного світу, причини та наслідки палеоекологічних криз в Палеозої.
- •48 .Льодовикові епохи в геологічному минулому, хронологія, причини і насл.
- •50.Поширення ссавців і покритонасінних
- •53. Виникнення мавпоподібної людини, австралопітеки, люди вмілі і люди прямоходячі
- •54. Гіпотези виникнення роду HomoSapiens. Хар-ка виду.
- •55. Причини міграції давніх людей, хронологія розселення.
- •56. Антроп. Діял-ть – Палеоліт та Неоліт. Неоліт. Революція
- •57. Стадії неолітичної революції.
- •58 Неолітична революція
- •59. Руск!! людина як домінуючий фактор пустель африки та азії знищення природ.Ланшафтів середземноморя, близьк. Сх, перед.Азії
- •60. Народонаселення планеті землі
- •61. Поняття про стих. Лихо. Класифікац. Надзвич. Прир. Сит.
- •4 Класи надзвичайних ситуацій:
- •62. Техногенні екологічні катастрофи
- •63. Екологічні наслідки військових дій
- •64. Принципи раціонального природокор. Теорія і практика
- •65 . "Ноосфера"
1 Екологія, еволюція уявлень
Термін "екологія" - від грецького "ойкос" - дім та "логос"- слово, думка, розум, закон. Появу екології як самостійної науки пов"язують з ім’ям видатного німецького біолога Е.Геккеля. В 1866 р. Ернст Геккель у праці "Загальна морфологія організмів" назвав екологією науку про відношення організмів і оточуючого середовища: екологія - наука, що досліджує економію та домашній побут живих організмів, їх складні стосунки з неорганічним та органічним світом"
Тобто, класична екологія - це біологічна наука. Або - "біоекологія". З часом домінуючим став термін "екологія" замість - "біоекологія".
Відомий сучасний еколог Ю.Одум вважає, що екологія сформувалась в період до 1890 р., а надзвичайного розквіту набула в 60-ті роки ХХ ст. За цей період структура екології ускладнилась на підставі диференціації і інтергації наукового знання.
Вітчизняна традиція в екології пов"язана з концепцією біосфери. Саме біосфера як складна, диференційована, багаторівнева цілісність і закономірності її струкрури і функціонування вважаються предметом екології. Ця традиція закладена В.Вернадським і наслідується сучасними фахівцями -екологами.
На думку методологів екології (Кисельов М., Шеляг - Сосонко Ю. та ін.) в сучаній екології межі дослідження розширені від вивчення відношення "організм - середовище" до - " людина - природа". Таким чином, проблематика сучаної екології стикається з філософською проблематикою.
Структура екології ускладнювалась на підставі диференціації та інтеграції наукового знання. Оскільки рівні організації життя взаємозв'язані між собою, їх пізнання потребує взаємодії різних напрямів екології. А на стику між різними науками виникають нові наукові галузі, які мають на меті дослідити екологічні виміри існування тих чи інших об'єктів. Так, скажімо, взаємодія екології та фізіології призвела до виникнення екол.фізіології (П. А. Коржуєв), екології та гістології – екол. гістології (А. Г. Кнорре), а на пограниччі всіх названих наук виникає екологічна гістофізіологія (Н. Д. Гербільський). Аналогічним чином постають такі науки, як екол. хімія, екол. фізика, екол.біохімія, хімічна екологія тощо.
Практична потреба оцінити можливості екології в житті людини виявилася в появі таких напрямів прикладної екології, як інженерна екологія, урбоекологія, с-г. Екологія.
Отже, ми бачимо, що за час з 1866р. і до сьогодні екологія вийшла далеко за межі, окреслені Е.Геккелем - вивчення стосунків організму і середовища. Зрозуміло, що в її предметному колі зберігається цей пласт - вивчення структури і функціонування біологічних систем і її складних стосунків з середовищем. Так. в "Біологічному енциклопедичному словнику" дається наступне визначення. Екологія - це біологічна наука, що вивчає організацію і функціонування надорганізмових систем різного рівня: популяцій, біоценозів, біогеоценозів та біосфери. Екологія - наука про взаємини організмів між собою і оточуючим середовищем.
2. Екологічна парадигма
Парадигма — це система вихідних положень певної науки, що її приймають більшість учених як дещо дане, безсумнівне, що не має сенсу на цей час далі обговорювати.
Парадигма містить концепцію (тобто спосіб бачення об'єкта й предмета дослідження), закони, теорії, методи та засоби оцінок результатів наукового пізнання. Автор цього терміна Т. Кун сформулював парадигму як «визнані всіма наукові досягнення, котрі протягом певного часу визначають науковцям модель постановки проблеми та способи їх розв'язання».
Екологічна парадигма охопила спочатку біологічні науки, а вже потім науки про Землю, і протягом останніх 30-ти років стала поступово міждисциплінарною галуззю знань та особливо — певної непрофесійної діяльності (в тому числі й політичної). В її підвалини покладено уявлення про те, що в сучасному світі проблема збереження середовища життя на Землі має глобальне значення, і його за своєю важливістю можна порівняти з проблемами збереження миру, запобігання ядерній війні та забезпечення людства харчуванням.
Загальним принципом, на якому базується екологічна парадигма, є розподіл предмету вивчення на дві складові, нерозривно пов'язані між собою (бо одна не існує поза іншою), але водночас протистоять одна одній. Представники класичної біологічної екології традиційно вважають за хазяїна живу складову природних систем, а середовищем — абіогенну природу та людське суспільство. Охорона природи, за їхніми уявленнями, - це охорона живої природи за допомогою обмеження впливу суспільства на природні системи (аж до відмови від технічного прогресу).
Представники новітньої геоекології вважають за «хазяїна» природні системи, не поділяючи останні на біотичну та абіотичну частини, їх уболівання спрямовані на збереження географічних ландшафтів, котрі розуміють як цілісні поєднання компонентів природи, пов'язані між собою обміном речовини та енергії (як побачимо далі, абіогенні процеси на кілька порядків перевищують процеси біогенні, тоді як останні певною мірою виконують роль регулятора). Географи та геоекологи (а це найчастіше одні й ті самі фахівці) слушно вважають, що без збереження абіотичної природи живі організми (і людину як біологічну істоту) врятувати неможливо.
Представники соціальної екології (соціоекології), що відроджена нещодавно після тривалого періоду забуття, вважають за хазяїна людське суспільство, а за середовище — решту, в тому числі й біоту. Вони ставлять за мету збереження людства через доцільніше використання ресурсів природи.