- •Тема: Міжнародні фінанси
- •Міжнародні фінанси як підсистема міжнародних економічних відносин.
- •Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:
- •Історія виникнення міжнародних організацій (мо)
- •Міжнародні розрахунки Суть, особливості та види акредитиву як форми міжнародних розрахунків
- •Суть, особливості та види інкасо як форми міжнародних розрахунків
- •Відмінність чека від переказного векселя
Тема: Міжнародні фінанси
Міжнародні фінанси як підсистема міжнародних економічних відносин.
Фінанси — це економічні відносини, які пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення.
Фінанси базуються на:
1) оптимізації використання грошових коштів з урахуванням фактору часу;
2) оцінювання вартості активів;
3) управління ризиком
Фінанси залежно від масштабу їх функціонування і від природи суб’єктів можна поділити (з певним ступенем умовності) на національно-державні та міжнародні, які разом складають світові фінанси.
Національно-державні фінанси — це фінанси, які:
не виходять за межі території однієї держави;
не залучають іноземних суб’єктів;
здійснюються на основі національного законодавства;
мають виключно внутрішньонаціональний характер, який проявляється у:
внутрішніх міжбанківських переказах,
розрахунках між підприємствами-резидентами [хоча дуже складно сьогодні виділити розрахунки між резидентами, тому що на території кожної країни діють і нерезиденти (підрозділи ТНБ), що здійснюють розрахунки всередині країни];
внутрішньодержавні кредити тощо.
Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:
як економічна категорія — це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення 4, с. 11.
з інституційного погляду — сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків .
як економічні відносини — це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;
як економічний важіль — застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб’єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.
Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв’язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).
Розглянемо дві основні функції міжнародних фінансів: розподільну і контрольну.
1. Розподільна функція. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту.
Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:
об’єктивними закономірностями:
капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;
важливим чинником руху капіталу є ризики, пов’язані з отриманням прибутку;
рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку;
політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин.
Політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин та об’єктивні закономірності можуть збігатися або суперечити одне одному.
2. Контрольна функція. Міжнародні фінанси, як зазначалося, відображають рух суспільного продукту у грошовій (універсальній, зіставній) формі. Це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту у грошовій формі у будь-який час, на будь-якому етапі.
Практична реалізація контрольної функції:
полягає в:
прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів;
розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.
залежить від:
ступеня розуміння можливості реалізації міжнародної фінансової політики;
політики держав;
характеру та рівня економічного розвитку держав;
технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.
Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:
держава;
міжнародні організації;
юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:
транснаціональні корпорації;
транснаціональні банки;
фінансово-кредитні організації;
біржі;
фізичні особи.
Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.
Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.
Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів.
Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.
Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).
Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.
Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі:
центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу;
є банкіром уряду;
виконує роль банку для інших банків (банк банків);
проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.
Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.
Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.
Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:
правоздатність — здатність мати права та обов’язки;
дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.
Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.
Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.
Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:
мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;
існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;
забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.
Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:
посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);
розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;
необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.
Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:
об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;
здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;
спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.
Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа».