- •1. Звуковий склад української мови. Аспекти вивчення звуків. Співвідношення між буквами українського алфавіту та звуками.
- •2. Артикуляційна класифікація голосних звуків української мови.
- •Голосні переднього і заднього ряду
- •3. Артикуляційна класифікація приголосних звуків української мови.
- •4. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення.
- •5. Спрощення в групах приголосних.
- •6. Основні правил вживання м’якого знака та апострофа.
- •7. Лексикологія як розділ мовознавства. Слово як одиниця мови.
- •8. Однозначність і багатозначність слів в українській мові. Пряме і переносне значення слова. Типи переносних значень.
- •9. Явище омонімії. Типи омонімів. Питання про критерії розрізнювання омонімії та полісемії.
- •10. Синонімія та антонімія. Поняття синонімічного ряду. Семантична та структурна класифікація антонімів.
- •11. Склад і формування української лексики з погляду її походження.
- •12. Лексика української мови з погляду сфер вживання.
- •13. Морфемна структура слова. Кореневі та афіксальні морфеми.
- •14. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору.
- •15. Граматика як мовознавча дисципліна. Основні граматичні поняття.
- •16. Граматичне значення. Засоби та способи його вираження. Граматичне та лексичне значення.
- •17. Граматична категорія. Система граматичних категорій української мови.
- •18. Система частин мови та критерії їхнього виділення.
- •19. Іменник як частина мови: категоріальне значення, граматичні ознаки, синтаксична функція.
- •20. Семантико- граматичні категорії іменника.
- •Іменники зі значенням збірності
- •21. Граматичні категорії іменника.
- •22. Поділ іменників на відміни.
- •Четверта
- •23. Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки та синтаксична роль.
- •24. Лексико- граматичні розряди прикметників.
- •25. Ступені порівняння прикметників.
- •26. Числівник як частина мови: семантичні, морфологічні, синтаксичні особливості.
- •27. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками.
- •28. Особливості відмінювання числівників.
- •29. Займенник як частина мови. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.
- •30. Розряди займенників за значенням.
- •31. Дієслово як частина мови: семантика, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
- •32. Фінітні та не фінітні форми дієслова.
- •33. Дві основи дієслова. Творення дієслівних форм від різних формотворчих основ.
1. Звуковий склад української мови. Аспекти вивчення звуків. Співвідношення між буквами українського алфавіту та звуками.
Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.
Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.
Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.
Аспекти вивчення мовних звуків.
Акустичний – вивчення фізіологічних властивостей звука:
висота (частота коливання голосових зв’язок);
сила або інтенсивність (амплітуда коливань);
частота;
тембр;
тривалість.
Фізіолого-артикуляційний – цей аспект передбачає вивчення і будову мовного апарату, роботу мовного апарату спрямовану на творення звуків.
Робота мовного апарату спрямована на творення звуків називається артикуляцією.
Лінгвістичний – вивчення мовних звуків щодо їх участі у процесі спілкування.
Співвідношення звуків і букв.
Більшість букв позначає один звук.
Але буква може передавати і два звуки, напр.:
буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч];
буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і].
З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).
Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають:
на початку слова (юшка - йюшка, єдність - йєд'н'іс'т');
на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає - па-ла-йє);
після апострофа (в'яне - вйяне);
після м'якого знака (портьєра - портйєра).
М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба).
Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
2. Артикуляційна класифікація голосних звуків української мови.
Голосних звуків шість: [і], [и], [е], [у], [о], [а]
Голосні звуки можуть бути:
переднього і заднього ряду;
низького, середнього і високого підняття;
огублені і неогублені;
ненаголошені і наголошені.
Голосні переднього і заднього ряду
За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду ([е], [и], [і]) і голосні заднього ряду ([а], [о], [у])
Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького ([а]), середнього (е], [о]) і високого підняття ([і], [и], [у]).
Огублені і неогублені голосні
За участю губ голосні поділяються на огублені ([о], [у]) (лабіалізовані) і не огублені ([і], [и], [е], [а]) (нелабіалізовані):
Наголошені і ненаголошені голосні
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.