Розділ 2 міжнародне законодавство у сфері соціальної роботи на прикладі сша та швеції

2.1 Міжнародний досвід з питань захисту прав людини (соціально-правовий аспект)

Англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що людство в природному первісному стані існувало в стані «війни всіх проти всіх» і тільки поява держави дозволило впорядкувати соціальне життя і захистити права людей. Однак, вважав він, у відносинах між державами «війна всіх проти всіх» - неминучість, оскільки над державами не існує жодних стримуючих і контролюючих структур [13].

Необхідність створення наддержавних структур заради колективної безпеки стала очевидною в XX в., коли пройшли дві світові війни, в яких брали участь багато країн світу. Число їх жертв значно перевищила число жертв у всіх попередніх конфліктах; стали відомі факти самого злочинного і нелюдського поводження з військовополоненими, мирним населенням і т.д [13].

Після Першої світової війни, в 1920 році була утворена Ліга Націй - перша міжнародна організація, яка поставила собі за мету збереження миру і поліпшення якості життя на планеті. Однак через неузгодженість дій країн-учасниць спроба Ліги Націй створити ефективну систему колективної безпеки зазнала невдачі. Ліга Націй припинила своє існування в 1946 р, з утворенням нової міждержавної структури - Організації Об'єднаних Нації (ООН) [13].

Поява ООН стало відповіддю на злочини проти людяності, скоєні гітлерівською Німеччиною і її союзниками під час Другої світової війни. Захисту прав людини на міжнародному рівні в ООН було приділено особливу увагу. При ООН була сформована Комісія з прав людини, одним з напрямків роботи якої стала підготовка Хартії про права людини (яку іноді називають Міжнародний білль про права людини). У Хартію входять наступні документи: Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966) з першим (1966) та іншими (1989) факультативними протоколами до нього [13].

На додаток до Хартії ООН підготовлені десятки міжнародних договорів і декларацій з багатьох питань, пов'язаних з правами людини; таким, як геноцид, апартеїд, расова дискримінація, дискримінація жінок, права інвалідів, право на розвиток, права дітей, статус біженців і т.д [13].

Ухвалення Загальної декларації прав людини ознаменувало початок

періоду, коли права і свободи людини перестали бути внутрішньою справою тієї чи іншої держави. Вони були поширені на всіх жителів планети незалежно від їх раси, етнічної приналежності, статі, конфесії, мови і т.д. Загальна декларація закріпила вихідні, базові права, які заклали основи для всього комплексу норм і принципів, що стосуються прав людини: право на життя, право на свободу, право на особисту недоторканність, право на рівність. У Декларації наголошується, що ніхто не повинен бути в рабстві, піддано катуванню або зверненням, такому, що принижує його гідність. Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності, всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Багато положень Конституції України майже дослівно повторюють статті Загальної декларації прав людини [13].

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права ставить

собі за мету формування вільної людської особистості, вільної від страху та нужди, що може бути досягнуто, тільки якщо будуть створені умови, при яких кожен може користуватися своїми правами на працю, справедливу винагороду, відпочинок, соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень і свободу від голоду, здоров'я, освіту і участь у культурному житті [13].

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує крім

інших наступні права: заборона на позбавлення волі при невиконанні договірного зобов'язання, свободу пересування, рівність перед судом і законом, право на справедливий суд, недоторканність особистого і сімейного життя, свободу мирних зборів і асоціацій, захист сім'ї, права дитини, право на участь у політичній діяльності держави, права етнічних меншин [13].

Перший факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права дозволяє громадянам країн, що підписали його, звертатися до Комітету з прав людини ООН за захистом своїх політичних і громадянських прав. Рішення Комітету не є обов'язковими, але він може рекомендувати державі відновити порушені права і здатний залучити до цього процесу світову громадську думку [13].

Другий факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права спрямований на скасування смертної кари. Україна є учасником цього протоколу [13].

Окрім ухвалення в 1966 році двох широких пактів, які є частиною Міжнародного білля про права людини (а саме Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права), були прийняті й інші договори на міжнародному рівні. Як правило, вони відомі як документи з прав людини. Деякі з найбільш значущих:

• Конвенція про запобігання і покарання за злочини геноциду (CPCG) (прийнятий 1948 і набув чинності в 1951 році);

• Конвенція про статус біженців (КСВ) (прийнята в 1951 році і вступила в силу в 1954 році);

• Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛРД) (прийнятий в 1965 році і вступила в силу в 1969 році);

• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) (набрав чинності в 1981 році); 

• Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти катувань (КПП) (прийнятий в 1984 році і вступила в силу в 1987 році);

• Конвенція про права дитини (КПД) (прийнята в 1989 році і вступила в силу в 1990 році); 

• Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих - мігрантів і членів їх сімей (МКПТМ) (прийнятий в 1990 році і вступила в силу в 2003 році);

• Конвенція про права інвалідів (КПІ) (набрав чинності 3 травня 2008 року);

• Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких

зникнень (прийнятий в 2006 році і вступила в силу в 2010 році) [14].

В Європі міжнародний захист прав людини здійснює також Рада Європи, а документом, що регулює правозахисні дії, є Європейська Конвенції про захист прав людини і основних свобод, прийнята в 1950 році [13].

У Європейській конвенції гарантуються: право на життя, заборона

катувань і нелюдського поводження, заборона рабства, право на свободу, безпеку і особисту недоторканність, право на справедливий судовий розгляд і покарання виключно на підставі закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода думки, совісті, релігії та вираження поглядів, свобода асоціацій, право на вступ до шлюбу, право на ефективні засоби захисту, заборона дискримінації. До Конвенції примикає ряд протоколів. Так, перший протокол захищає власність, право на освіту та вільні вибори; другий протокол забороняє позбавлення волі за борги; шостий протокол скасовує смертну кару, тощо [13].

Європейський Суд з прав людини та Комітет з прав людини приймають скарги за таких умов:

• розглядаються тільки ті порушення прав людини, які відбулися після приєднання Росії до відповідних договорів. Скарги до Європейського Суду приймаються, якщо з моменту порушення права і винесення останнього судового рішення пройшло не більше 6 місяців;

• всі внутрішні можливості захисту прав повинні бути вичерпані (крім тих випадків, коли розгляд справи невиправдано затягується або свідомо неефективно);

• скарга повинна подаватися постраждалим і не бути анонімною;

• скарга повинна бути обґрунтованою: тягар доказів лежить на заявника;

• не можна подавати скаргу одночасно в Європейський Суд і Комітет з прав людини ООН [13].

У разі прийняття рішення на користь потерпілого Європейський Суд

присуджує компенсацію за порушене право. Рішення суду є остаточними, оскарженню не підлягають і обов'язкові для держав-учасників, в тому числі для України [13].

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) також здійснює діяльність по захисту прав. У Гельсінкі в 1975 р був підписаний Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі. В Акті крім визнання суверенної рівності держав, незастосування сили, непорушності кордонів і т.д. проголошується необхідність захисту прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань [13].

Міжнародний кримінальний суд в Гаазі існує з 2002 р в компетенції цього органу знаходяться:

• злочину, що складаються в геноциді - знищенні або цілеспрямованому намір винищити цілу національну, етнічну, расову чи релігійну групу або її частина;

• злочини проти людяності - частина масштабного або систематичного переслідування, спрямованого проти мирного населення;

• військові злочини - порушення законів і звичаїв ведення війни [13].

Організація такого суду дозволяє засудити вищих посадових осіб,

членів урядів покарання [13].

Таким чином, міжнародне право прав людини - це галузь міжнародного права, спрямована на сприяння та захист прав людини на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Як частина міжнародного права ця галузь складається, перш за все, з Міжнародних договорів, зокрема договорів між державами, призначених мати обов'язкову юридичну силу між сторонами, які погодилися з ними, і звичаєвого міжнародного права - норм права, що випливають з послідовної поведінки держав, яка ґрунтується на переконанні, що закон вимагає від них діяти таким чином. Інші міжнародні документи з прав людини, не будучи юридично зобов’язуючими, покликані сприяти реалізації, розумінню і розвитку міжнародного права в галузі прав людини та були визнані як джерело політичних зобов'язань.