- •Література:
- •Тема 1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території україни. Етнічний розвиток слов’янських племен План лекції:
- •Семінар: давня історія україни
- •Питання для обговорення:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Ключові поняття і терміни:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Зм 2. Україна в епоху феодалізму (IX – XVIII ст.)
- •Тема 2. Княжа доба української історії у світових вимірах План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації::
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Тема 3. Литово-польська доба української історії (XIV – сер. XVII ст.) План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Запорізька січ, її устрій і традиції
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Тема 4. Національно-визвольна війна українського народу
- •План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Тема 5. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII – XVIII ст.) План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Зм 3. Україна в складі російської та австрійської імперій
- •Тема 6. Україна в хіх ст. Процеси національного відродження
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Література:
- •Тема 7. Україна на початку хх ст. Та в роки першої світової війни
- •План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Література:
- •Зм 4. Національно-визвольні змагання українського народу в 1917 – 1921 рр.
- •Тема 8. Національно-визвольні змагання українського народу
- •План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Зм 5. Міжвоєнний період в історії українського народу
- •Тема 9. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 – 1939 рр.) План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Література:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Література:
- •Зм 6. Україна в другій світовій війні (1939 – 1945 рр.)
- •Тема 10. Україна в другій світовій війні (1939 – 1945 рр.) План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Зм 7. Радянська україна в повоєнний період
- •Тема 11. Урср в 1945 – 1991 рр. План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
- •Зм 8. Україна на шляху національно-державного відродження
- •Тема 12. Розбудова незалежної української держави ( з 1991 р.) План лекції:
- •Питання для обговорення:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Ключові поняття і терміни
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Завдання для індивідуальної роботи:
- •Література:
П О Я С Н Ю В А Л Ь Н А З А П И С К А
Одним із головних завдань вищої школи є розвиток пізнавальної активності студентів, виховання у них вимогливості до себе, бажання і потреби працювати творчо, постійно поповнювати і удосконалювати свої знання. Вміння самостійно засвоювати і творчо застосовувати знання на практиці є важливим показником загальної і професійної підготовки випускників вузів.
Від організації самостійної роботи багато в чому залежать результати навчання студентів та їх майбутня практична діяльність.
Самостійну роботу розглядають як окремий вид навчальних занять поряд з лекцією, семінаром, практичним заняттям та ін. При цьому її суттєвими ознаками вважають обов’язковість заняття у відведений розпорядком дня вузу час, роботу без безпосередньої участі викладача, але за обов’язкового його контролю.
За іншими твердженнями, самостійна робота передбачає всю активну розумову діяльність студентів у навчальному процесі, є внутрішньою основою зв’язку різних видів і форм занять між собою. Вважаючи самостійну роботу основним методом засвоєння знань, прихильники цього підходу стверджують, що вона охоплює пізнавальну діяльність, яку здійснюють студенти не лише позааудиторно, а й на лекціях, семінарах, індивідуальних співбесідах, заліках, іспитах, під час захисту курсових, дипломних робіт тощо. Тобто, самостійна робота, згідно з таким баченням, охоплює всі види і форми навчального процесу.
За своєю суттю самостійна робота є активною розумовою діяльністю студента, пов’язаною з виконанням навчального завдання. Наявність завдання і цільової установки на його виконання вважають характерними ознаками самостійної роботи.
Самостійна робота — навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення і оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.
Враховуючи стан сучасної історичної науки, вузівський курс «Історії України» передбачає наскрізний аналіз буття України. Для вирішення цього завдання необхідно використовувати різноманітні форми навчальної діяльності студентів – підготовка до семінарських занять, написання рефератів та науково-дослідних робіт, виконання індивідуальних завдань тощо.
Організація та проведення семінарського заняття передбачає розгляд тієї чи іншої проблеми на основі опрацювання студентами джерел, відповідного матеріалу підручників та наукової літератури. У ході вивчення проблеми, винесеної на семінарське заняття, студент повинен занотувати у конспект історичні факти, їхнє тлумачення, висновки з посиланнями на джерела інформації.
Студенти вивчають, конспектують літературні джерела, за потреби повторно перечитують їх окремі розділи, абзаци, звертаються до відповідних довідників і словників. Все це сприяє глибокому осмисленню навчального матеріалу з історії України, виробляє в студентів цілеспрямованість у здобутті знань, самостійність мислення. Самостійна робота здійснює і виховний вплив на студентів, сприяючи формуванню і розвитку необхідних моральних якостей, патріотизму, національної самосвідомості.
Багато студентів працюють із книгою неправильно: читають текст і відразу занотовують, намагаючись запам’ятати прочитане. За такого підходу ігнорується найважливіший елемент самостійної роботи — глибоке осмислення матеріалу. Це призводить до того, що студенти засвоюють його поверхово, їм складно на практиці повною мірою застосувати теорію. У них формується шкідлива звичка не думати, а запам’ятовувати, що також негативно впливає на результати навчання;
Основними формами керівництва самостійною роботою студентів є визначення програмних вимог до вивчення навчальних дисциплін; орієнтування студентів у переліку літератури; проведення групових та індивідуальних консультацій; організація спеціальних занять з методики вивчення наукової та навчальної літератури, прийомів конспектування; підготовка навчально-методичної літератури, рекомендацій, пам’яток тощо.
Провідне місце у системі форм самостійної роботи належить роботі з книгою, яка є найважливішим засобом засвоєння змісту історичної науки.
У навчальній діяльності студентів особливе місце посідає самостійне вивчення наукових джерел з історії України, оскільки засвоєння їх змісту надає методологію, теоретичні основи наукового світогляду, розвиває здатність до творчого мислення, розширює кругозір, формує життєву позицію.
У лекціях, на консультаціях викладачі, як правило, коментують особливості наукової праці, рекомендують студентам найраціональніші способи подолання труднощів під час її опрацювання.
Робота студента над першоджерелами з історії України не може обмежуватися лише розумінням, запам’ятовуванням змісту теоретичних проблем, які в них розглядаються. Він повинен усвідомити, де і в яких випадках ці теоретичні положення можна застосувати в його повсякденному житті і в майбутній професійній діяльності.
На першому етапі роботи з науковою літературою необхідно вивчити історичні умови і причини, що спонукали автора до написання наукової праці. У зв’язку з цим важливо попередньо в загальних рисах ознайомитися з нею: прочитати зміст, передмову, висновки (післямову), переглянути посилання на джерела, імена, події. Це дає змогу з’ясувати причини, які спонукали автора взятися за написання праці, імена його ідейних союзників і опонентів, діалектику розвитку досліджуваної ним наукової проблеми. Така робота допомагає зрозуміти структуру праці, загальний розвиток думок автора, напрям роботи.
Корисним є і ознайомлення з критичною літературою, яка стосується цієї праці, а також з інформацією про досліджувану в ній проблему, яка міститься в енциклопедичних довідниках, словниках, журналах, брошурах.
Суттєво допоможе студентові в освоєнні матеріалу вивчення подій і фактів, що висвітлюються в праці. Проте просто знати факти недостатньо, необхідно вникнути в їх суть, зрозуміти причини їх виникнення, роль і значення у розвитку відповідного явища (процесу).
На другому етапі самостійної роботи над науковою працею відбувається засвоєння її ідейно-теоретичного змісту. Студент повинен вичленувати її вузлові ідеї в аспекті предмета, що вивчається, осмислити їх суть. Однак нерідко студенти вивчають і конспектують твори, сліпо йдучи за текстом. Допомагає у розвитку відповідних вмінь постановка викладачем орієнтовних питань, що спрямовують самостійну роботу студента.
Аналізуючи наукову працю, студент повинен зрозуміти логіку розвитку теоретичних положень, роздумів автора. Особливість цього завдання полягає в тому, що він пізнає закони суспільного розвитку не шляхом дослідження соціальної дійсності, як це робить вчений, що відкриває, обґрунтовує той чи інший закон, а шляхом оволодіння вже дослідженого наукою. Це означає, що під час самостійної роботи з твором студент обов’язково повинен розмірковувати вслід за автором.
Третім етапом роботи з науковою літературою є систематизація, узагальнення знань, аналіз на їх основі конкретних фактів і подій дійсності.
У процесі аналізу праць студент має навчитися відбирати з полемічного матеріалу позитивний зміст, тобто висловлювання і твердження, котрі протиставляються критикованим і є вкладом у розвиток історичної теорії.
З методичної точки зору процеси вивчення наукових праць, навчальної і навчально-методичної літератури (підручників з відповідних дисциплін, навчальних і навчально-методичних посібників, методичних розробок і вказівок, довідкової літератури), маючи багато спільного, наділені й певними особливостями. Вивчаючи їх, студенти, крім уміння читати книги і конспектувати матеріал, виокремлювати головні ідеї і пов’язувати їх із сучасними завданнями суспільного розвитку, повинні орієнтуватися в потоці цих видань, визначати головні, володіти культурою читання і ведення записів, мати навички роботи з бібліографічними виданнями тощо.
Правильна організація самостійної роботи з навчальною і навчально-методичною літературою передбачає з’ясування загальної послідовності вивчення рекомендованих до теми, розділу курсу джерел, мети і завдань, методів і форм роботи з нею.
Книги — не єдине джерело навчальної інформації, їх доповнюють періодичні видання, зокрема газети, журнали; Інтернет. Головна їх особливість полягає у свіжості наукової думки (в наукових журналах публікуються результати останніх досліджень), наявності великого фактичного матеріалу для аналізу.
Обов’язковим елементом самостійної роботи з книгою, журналом, газетою є занотовування змісту прочитаного, найважливіших думок автора. Процес занотовування прочитаного актуалізує головні ідеї та положення, фіксує найважливіше у змісті, позитивно впливає на запам’ятовування матеріалу.
Основними загальноприйнятими формами занотовування прочитаних джерел є виписки, тези, план, конспект. Використання їх залежить від призначення, характеру твору, підготовленості студента.
Виписки — фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет. Вони потрібні для того, щоб вибрати з прочитаного найсуттєвіше, що допомагає глибше зрозуміти текст. До їх переваг належать точність відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Вони можуть бути дослівними (цитати) і довільними, коли думка автора викладається словами того, хто з нею ознайомлюється. При цьому важливо вміти стисло і не на шкоду змісту формулювати свої думки.
Виписки найкраще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групувати за окремими проблемами, доповнювати чи звільнятися від застарілих.
Іншою формою занотовування при читанні книги, журналу є план — коротка форма запису основних питань, які розглядаються в книзі чи журнальній статті. Його можна складати під час читання чи після ознайомлення з прочитаним, що дає змогу підсумувати здійснену роботу.
План не виключає цитування окремих місць і узагальнюючих положень. Його складання привчає студента до чіткого логічного мислення, допомагає виробити вміння коротко і послідовно викладати суть питання, організувати самоконтроль, стимулює його розумову працю.
Повнішою і досконалішою формою запису є тези — стислий виклад прочитаного. Вони не повторюють дослівно текст, але часто можуть бути близькими до нього, відтворюють деякі важливі для розуміння його змісту характерні вирази.
Тези особливо сприяють узагальненню матеріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях. Як правило, у тезах не наводять обґрунтовуючих фактів, прикладів. Іноді в остаточному варіанті тези нумерують по порядку. Раціональна послідовність дає змогу зробити їх короткими, уникнути повторень.
В академічному навчальному процесі конспект вважають найдоцільнішою формою запису при вивченні наукової, навчальної, навчально-методичної літератури. Адже конспектування є процесом розумового переосмислення і письмової фіксації прочитаного тексту. Внаслідок конспектування з’являється запис, який допомагає його автору негайно чи через деякий час із необхідною швидкістю відтворити отриману раніше інформацію. Конспектування дає змогу вичерпно викласти головний зміст творів, документів, з’ясувати внутрішній зв’язок і логічну послідовність обґрунтованих у них теоретичних положень.
До конспектування слід приступати лише після загального ознайомлення із змістом історичного твору, засвоєння зв’язку між основними думками, положеннями, його головною ідеєю. При цьому необхідно пам’ятати головні вимоги до конспектування. Вони зводяться до того, що конспект — не самоціль, а результат глибокої самостійної роботи студента над твором, а конспектування є творчим процесом. За змістом і формою конспект повинен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню головних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам’ятовуванню і відтворенню прочитаного. Важливою вимогою до конспектування і головною його перевагою називають висловлювання студентом свого ставлення до прочитаного.
Дбаючи про раціональну організацію тексту конспекту, слід дотримуватися таких правил:
чітко, стисло, лаконічно формулювати думку. Це дає змогу зосередитися на головному, найсуттєвішому в прочитаному тексті;
дослівно занотовувати визначення, афористичні думки, аргументи автора. Думку, цитату не можна обривати посередині, за необхідності зробити пропуски в тексті використовують три крапки;
всі цитати слід брати в лапки, точно зазначати джерело (назва, місце виходу у світ, видавництво, рік випуску, том, сторінка);
оформлювати важливі статистичні дані у вигляді таблиць, графіків, діаграм;
використовувати скорочення слів, умовних позначень, якщо вони цілком зрозумілі автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;
записувати компактно, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду;
робити між рядками інтервали, достатні для вписування доповнень за необхідності;
датувати записи.
Орієнтовна форма конспекту з історії України
№ п\п |
Ключові терміни і поняття |
Зміст історичної події |
Цитата |
1. |
Нова економічна політика (НЕП) |
|
|
Обсяг конспекту залежить від рівня підготовленості студента, характеру і складності літературного джерела. Однак багатослівні, великі за обсягом конспекти, як правило, свідчать про недосвідченість студента, недостатню осмисленість його роботи.
Виконаний із дотриманням головних вимог конспект сприяє засвоєнню знань, є неоціненною підмогою в підготовці до іспитів, у майбутній практичній діяльності1. Шкала оцінювання складання конспекту історичних першоджерел – від 1 до 5 балів; розділів підручників та навчальних посібників – від 1 до 2 балів.
Отже, дбаючи про засвоєння всього теоретичного змісту праці, її місця в історії розвитку історичної теорії, починати роботу над нею слід з орієнтовного читання, роблячи помітки найважливіших місць тексту (якщо це своя книга) або короткі виписки на закладках (якщо книга бібліотечна). Це дасть змогу не тільки зрозуміти, а й засвоїти її загальний зміст і внутрішню структуру, суттєво полегшить подальшу роботу над нею.
Роботу над рефератом з історії України доцільно починати з добору літератури з проблеми. Частково цю літературу наведено у робочій навчальній програмі з курсу «історія України». Студент за допомогою викладача здійснює пошук необхідних джерел та наукових видань. При цьому варто залишити поза увагою застарілі та популярні видання.
Ознайомившись на основі підібраної літератури зі змістом проблеми, студент повинен скласти складний план реферату, а після його узгодження з викладачем починає роботу над текстом. У вступній частині слід визначити актуальність теми, її практичне значення, ступінь висвітлення в історичній літературі. Якщо проблема виявилась дискусійною, слід розкрити сутність наукової дискусії, висловити й обґрунтувати своє бачення проблеми. При розкритті теми обов‘язкове посилання на джерела. Там, де це доречно, слід встановити зв‘язок із сучасними проблемами розвитку українського суспільства.
Критеріями оцінки реферату є рівень підбору джерельної бази, ступінь розкриття теми, науковість висновків, зв‘язок з сучасністю2. Реферат оцінюється за шкалою від 1 до 10 балів включно.
Науково-дослідна робота з історії України виконується в межах самостійного опрацювання матеріалу курсу і є одним із видів індивідуальної роботи студентів. Тематика науково-дослідних робіт, що охоплює актуальні проблеми вітчизняної історичної науки, затверджується на засіданні кафедри на початку навчального року і пропонується студентам і курсантам – членам студентського наукового товариства.
За студентами закріплюються наукові керівники, що здійснюють керівництво науково-дослідною роботою (проводять консультації, рекомендують спеціальну наукову літературу, допомагають при складанні робочого плану дослідження тощо). Результати науково-дослідної роботи студентів оприлюднюються на конференціях різних рівнів (кафедральних, академічних, поза межами академії тощо).
Критеріями оцінки наукових робіт з історії України виступають актуальність теми, рівень її розкриття та оволодіння методологією наукового дослідження, використання джерельної бази та аналіз стану історіографічного дослідження проблеми, науковість та ґрунтовність висновків, зв‘язок із сучасністю, оприлюднення результатів дослідження на наукових конференціях. Науково-дослідна робота студентів і курсантів оцінюється за шкалою від 10 до 25 балів.
З метою кращого засвоєння учбового матеріалу, а також формування основ теоретичного історичного мислення студентам пропонується при опрацюванні окремих розділів і тем з курсу складати словник історичних термінів та понять. Перевірка даного виду самостійної роботи проводиться під час семінарських занять у вигляді словникового диктанту і оцінюється відповідною кількістю балів.
Зразок оформлення словника історичних термінів і понять
Колективізація – політика КПРС, яка полягала в переході від роздроблених селянських господарств до великих колективних господарств (колгоспів), причому в ході цього переходу відбувалося відчуження безпосередніх виробників як від засобів виробництва, так і від кінцевого продукту їхньої праці.
Насамкінець, слід зазначити, що використання відведеного на самостійну роботу часу є справою творчою. Добре, коли студент у процесі роботи виробляє власний стиль, взявши в його основу наукову організацію праці. Економії часу також сприяють знання студентами основ комп’ютерної грамотності, бібліографії, система забезпечення обов’язковою літературою, вміння працювати з нею.
ЗМ 1. ДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Вступ. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ І МЕТА КУРСУ. НАУКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ІСТОРІОГРАФІЯ
План лекції:
Курс “Історія України”, його мета і завдання.
Методологічні засади курсу “Історія України”.
Джерела та історіографія історії України. Наукова періодизація історії України.
Питання для самостійної роботи:
Джерела та історіографія історії України.
Наукова періодизація історії України.
Методичні вказівки і рекомендації:
Готуючи відповідь на перше питання, студенти повинні звернути увагу, що джерелами з історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей (речові, етнографічні, лінгвістичні, усні, писемні).
Одне з чільних місць серед історичних джерел належить літописам. Окрему групу джерел з давньої історії України складають юридичні пам’ятки: договори Русі з Візантією, “Руська Правда” та ін.
Слід зазначити, що вивчення історичного минулого нашого народу ґрунтується на ознайомленні з працями провідних вітчизняних науковців, що складають величезний доробок української історіографічної традиції. Серед них – комплексні дослідження з історії України М. Грушевського, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, В. Сарбея, В. Смолія, Ю. Зайцева, Б. Лановика та ін.
Зусиллями вітчизняних істориків і науковців засновано низку періодичних видань – „Український історичний журнал” (1957 р.), “Київська старовина” (1992 р.), “Пам’ять століть” (1997 р.).
Відповідь на друге питання пов‘язана з усвідомленням того факту, що вивчення курсу історії України повинно ґрунтуватися на дотриманні наукової періодизації вітчизняного історичного поступу.
В сучасній історичній науці виокремлюють кілька етапів в історії України:
І. Праісторичний період ( до ІХ ст. н.е.).
ІІ. Княжа доба ( ІХ ст. – 1349 р.).
ІІІ. Литовсько-польська доба ( початок XIV ст. – 1648 р.).
IV. Доба козацько-гетьманської держави (1648 р. – кінець XVIII ст.).
V. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій ( ХІХ – початок ХХ ст.).
VI. Українська революція 1917-1920 рр.
VII. Україна в 20-30-х роках ХХ ст.
VIII. Україна в роки Другої світової війни ( 1939–1945 рр.).
ІХ. Україна в 1945-1991 рр.
Х. Розбудова Української держави (з 1991р.).
Література:
Брайчевський М.Ю. Вступ до історичної науки. – К., 1995.
Грушевський М.С. Звичайна схема “русской” історії і справа раціонального укладу східнього слов’янства // Пам’ятки України. – 1991. - № 3.
Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. – К., 1996.
Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблема суспільної трансформації. – К., 1998.
Реєнт О. Сучасна історична наука в Україні: шляхи поступу //
8 Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1999. – № 3-4.Тойнби А. Постижение истории. – М., 1991.
Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.
Тема 1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території україни. Етнічний розвиток слов’янських племен План лекції:
Українські землі в первісну епоху.
Неолітична революція та її значення. Трипільська культура.
Кочові племена на території України. Античні міста-поліси Північного
8 Причорномор’я.Формування класового суспільства у східних слов’ян. Перші державні утворення на території України.
Семінар: давня історія україни
Мета: з’ясувати вплив іноетнічного чинника на етногенез українців. Показати місце племен Трипільської культури в українській історії, їх вплив на господарське життя автохтонного населення. Розкрити теорії, щодо виникнення державності у східних слов’ян.
Питання для обговорення:
Племена Трипільської культури, їх історичне значення.
Кочові племена та народи на території України.
Грецька колонізація Північного Причорномор’я.
Історичний дискурс з приводу виникнення Давньоруської держави: територіальна та часова локалізація.
Методичні рекомендації до семінару:
Готуючись до семінарського заняття зверніть увагу на те, що утвердження хліборобства і скотарства в українських теренах пов’язане з періодом неоліту, який датується у нас VI-V тис. до н.е. Найбільш яскравою культурою давньої історії України прийнято вважати Трипільську, яка проіснувала на нашій території майже півтори тисячі років (V- перша пол. ІV тис. до н. е.). За різних періодів та соціокультурних умов окремі племена відрізнялися способами господарської діяльності, соціальної організації та культури загалом. Ви маєте побачити залежність між часовою і територіальною локалізацією племен Трипільської культури та їх господарським і суспільним життям. У контексті цього питання зверніть особливу увагу на появу хліборобства та його форми, скотарства, металургії, кераміки. Неможливо залишити поза увагою й етнічне походження цих людей. Насамкінець детально розберіть низку причин занепаду Трипільської культури та, обов’язково, визначте її історичне значення для української історії.
Розкриваючи наступне питання, насамперед зазначте, що Україна з давніх-давен є країною де жили поруч і взаємодіяли різні за походженням народи. Зараз достеменно доведено, що саме лісостепові райони північної України були прабатьківщиною, якщо не всього слов’янства то принаймні його східної гілки. При цьому, за висновками мовознавців, формування слов’янського етносу відбувалося в безпосередньому оточенні іранського, фракійського та прабалтського населення. Саме виходячи з цього положення, студенти мають розкрити вплив кочових племен на населення українських земель.
Розпочати треба із кіммерійців. Це перший народ Східної Європи, справжнє ім’я якого було зафіксовано у різноманітних писемних джерелах і дійшло до наших часів. Прослідкуйте історію цього народу до того моменту, коли він з’являється у степах України, його походження та повну приналежність. Зверніть увагу на суспільну організацію кіммерійців, побут, мистецтво. Не забувайте, що саме кіммерійці принесли культуру обробітку заліза на українські терени.
Історію скіфського населення доцільно розпочати з моменту коли цей народ з’являється на історичній арені. Проведіть порівняльний аналіз між кіммерійцями і скіфами на ранніх етапах їх розвитку і побачите багато подібностей. Зверніть увагу на історичні умови, що зумовили появу скіфів в українських землях та війну з персами. Окремо необхідно розібрати причини, що уможливили появу Великої Скіфії та її занепад. Розкриваючи це питання, особливу увагу зверніть на специфіку Малої Скіфії у Криму, її господарство, як приклад переходу кочівників до осілого способу життя. Звичайно ж, неможливо залишити поза увагою культуру скіфів, і ширше – кочівників загалом. Студенти мають побачити і розкрити внесок кочової цивілізації в етногенез українського народу.
Ще один важливий чинник культурно-історичного розвитку української історії – це грецькі міста-колонії (поліси) Північного Причорномор’я. Вони з’являються на українських теренах у VII-VI
9 ім. до н.е. Звертаємо Вашу увагу, що виникає унікальна контактна зона, де взаємодіяли три різні за своєю природою світи – степових кочівників, осілих землеробів Лісостепу та мешканців античних центрів. Така ситуація надала певної специфіки етногенезу українців, порівняно із сусідніми народами. Розкриваючи це питання, зверніть увагу на суспільне9 господарство, культурний розвиток полісів, їх відповідність містам-метрополіям. Досить цікавими і не однозначними є взаємини грецьких полісів із місцевими племенами.В останньому питанні студенти мають познайомитися з низкою теорій, щодо виникнення державності у східних слов’ян. Особливу увагу необхідно звернути на норманську, хозарську та автохтонну теорії. У контексті вказаних концепцій студенти мають підійти до пояснення етноніма ”Русь”. Зверніть увагу на той факт, що в VIII – XI
9 стст. державотворчі процеси відбуваються і в сусідніх народів – у цей період виникають Хозарський каганат, Болгарське царство, Великоморавське князівство. Вони засвідчують, що утворення держави (державотворчий процес) у Середньому Подніпров'ї відбувалося паралельно з аналогічними процесами на всьому континенті.