86.Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого. Вважається, що декларування певних нормативних цінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипів поведінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм у формі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування так званої, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, з молодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стільки проблемою молоді, скільки соціальною проблемою.

Важливо спрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляху розвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію до самозакріплення і самопідтримки.

В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого "вибуху" патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.

За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави.

Отож, молодіжна політика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.

87. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі укра­їнського народу—Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаче­ного Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суве­ренітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

88.Внесок укр. митців в перемогу в вел.вітчизняній війні (1941-1945рр.)

В Уфі, де тимчасово знаходився Союз письменників України, і у прифронтових районах виходила більшість українських літературних видань: серія видань «Фронт и тыл», альманах «Украина в огне», газета «Література і мистецтво», журнали «Українська література», «Україна», «Перець». Велике мобілізаційне значення мали публіцистичні виступи на сторінках української преси О. Довженка, М. Бажана, Ю. Яновського, А. Малишка та ін. Серед значних прозових творів тих років — «Ніч перед боєм» О.Довженка, «Земля батьків» Ю. Яновського, «Золоті ворота» Л. Смілянського, «Кров України» В. Собка, сатиричні і гумористичні оповідання Остапа Вишні. Із фронтової дійсності взяті сюжети оповідань і новел І Ле,Л.Первомайського, П. Панча, А. Головка. Значним явищем у драматургії воєнних років стала п’єса І.Кочерги «Ярослав Мудрий».У роки Великої Вітчизняної війни тривала творча діяльність Спілки радянських художників України (правління тимчасово знаходилося в Уфі). Не припинялася й виставкова діяльність. У галузі живопису плідно працювали О. Шовкуненко, К. Трохименко, С. Беседін, М. Глущенко, М. Дерегус та ін.

Кіномитці України працювали над створенням художніх та хронікально-документальних фільмів. Популярності набула документальна стрічка «Битва за нашу Радянську Україну», створена під керівництвом О.Довженка (1943 р.). Одночасно О. Довженко написав кіноповість «Україна в огні», в якій спробував об’єктивно дослідити причини поразок червоних військ на першому етапі війни.Незважаючи на загрозу репресій проти діячів культури, митці створювали нові літературні, живописні, музичні твори, які збагачували українську національну культуру. У перші повоєнні роки в українську літературу увійшло покоління молодих поетів, прозаїків, драматургів, які пройшли сувору школу війни.