Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Частина 3

.pdf
Скачиваний:
2
Добавлен:
26.04.2021
Размер:
1.01 Mб
Скачать

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Теорія стійкості вирішень диференціальних рівнянь є одним з розділів якісної теорії диференціальних рівнянь, яка присвячена не знаходженню якого – або вирішення рівняння, а вивченню характеру поведінки цього рішення при зміні початкових умов або аргументу.

Цей метод особливо важливий, оскільки дозволяє робити вивід про характер рішення без безпосереднього знаходження цього рішення. Тобто навіть в тих випадках, коли вирішення диференціального рівняння взагалі не може бути знайдене аналітично.

Хай є деяке явище, описане системою диференціальних рівнянь:

dyi

= f

i

(t, y , y

2

,..., y

n

);

(i =1,2,..., n)

(1)

 

dt

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

і початкові умови: yi (t0 ) = yi0 .

Для конкретного явища початкові умови визначаються досвідченим шляхом і тому неточні.

Теорема. (про безперервну залежність рішення від початкових умов)

Якщо права частина диференціального рівняння безперервна і по змінній у має обмежену приватну похідну (f y′ ≤ N ) на області прямокутника, обмеженого, то

рішення

y(t) = y(t,t0 , y0 ) що задовольняє початковим умовам, безперервно залежить від початкових даних, тобто для будь-якого, при якому якщо

y0 y0 < 0, то y(t,t0 , y0 ) y(t,t0 y0 ) < ε за умови, що

 

 

t0 t

 

 

< T;

T < T0 , де

 

 

 

 

 

1

 

 

 

b

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

T0

= min a,

 

,

 

 

 

,

M = max

f (t, y)

.

 

 

 

 

 

N

 

 

 

M

(t, y) D

 

 

Ця теорема справедлива як для одного диференціального рівняння, так і для системи рівнянь.

Визначення. Якщо ϕ(t) = {ϕ1 (t),ϕ2 (t),...,ϕn (t)} - вирішення системи

диференціальних рівнянь, то це рішення називається стійким по Ляпунову, якщо для будь-якогоε > 0 ∆ > 0 , таке, що для будь-якого вирішення y(t) = {y1 (t), y2 (t),..., yn (t)} тієї ж системи, початкові умови якого задовольняють нерівностям

 

yi (t0 ) −ϕi (t0 )

 

< ∆

 

 

 

i = (1, n

)

 

 

справедливі нерівності

t [t0 ,)

 

yi (t) −ϕi (t)

 

< ε

 

 

(Ляпунов Олександр Михайлович (1857 – 1918) академік Петерб. АН)

Тобто можна сказати, що рішення (t) ϕстійке по Ляпунову, якщо близькі до

нього за початковими умовами рішення залишаються близькими і при t t0.

 

Якщоlim

 

yi (t) −ϕi (t)

 

 

 

то рішення (t) ϕназивається асимптотика

 

= 0, i = (1, n

) ,

t→∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

стійким.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідження

 

на

стійкість

по

Ляпунову

довільного

вирішення

ϕ(t) = {ϕ (t),ϕ

2

(t),...,ϕ

n

(t)}

системи

dyi

= f

i

(t, y , y

2

,..., y

n

);

(i =1,2,..., n) можна

 

1

 

 

 

 

 

 

 

dt

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

звести до дослідження на стійкість рівного нулю рішення деякій іншої системи, яка отримана з даною заміною невідомих функцій:

51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Курс вищої математики. Частина 3.”

 

 

 

 

xi (t) = yi (t) −ϕi (t),

 

i =1,..., n.

 

 

 

 

Тоді:

 

 

 

dyi

 

 

dxi

 

dϕi

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

dt

 

dt

 

 

 

 

 

dxi

 

 

 

 

 

 

 

dt

 

 

 

 

 

= f

[t, x

+ ϕ (t),..., x

n

+ ϕ

n

(t)]f

[t,ϕ (t),...,ϕ

n

(t)],

i =1,..., n.

(2)

 

 

 

dt

i

1

1

 

 

 

 

 

i

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Система (2) має тривіальне (рівне нулю) рішення xi (t) = 0.

Теорема. Вирішення ϕ(t) = {ϕ1 (t),ϕ2 (t),...,ϕn (t)} системи (1) стійке по Ляпунову

тоді і тільки тоді, коли стійко по Ляпунову тривіальне вирішення системи (2).

Це тривіальне рішення називається положенням рівноваги або точкою спокою.

Визначення. Точка спокою

 

 

xi (t) = 0 системи (2) стійка по Ляпунову, якщо для

будь-якого ε > 0 (ε) > 0 таке, що з нерівності

 

слідує

 

xi (t0 )

 

< ∆(ε)

 

(i =1,...,n)

 

 

 

xi (t)

 

 

 

 

 

(i =1,...,n)

t t0 .

 

 

 

 

< ε

 

 

 

 

Теорема. (Теорема Ляпунова). Хай задана система

 

dyi

= f

(t, y , y

2

,..., y

n

);

(i =1,2,..., n)

 

 

 

dt

 

i

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

що має тривіальне рішення yi (t) = 0 .

Хай існує функція, що диференціюється, задовольняє умовам:

1)v( y1 ,..., yn ) 0 і v = 0 тільки при у1 = у2 = . = уn =0, тобто функція v має мінімум на початку координат.

2)Повна похідна функції v уздовж фазової траєкторії (тобто уздовж вирішення yi(t) системи (1)) задовольняє умові:

 

dv

 

n

v

 

yi

 

n

v

 

 

 

=

 

 

=

fi (t, yi ,..., yn ) 0

при

 

 

 

 

t

 

 

dt

=

y

i

 

=

y

i

 

 

 

 

i 1

 

 

 

 

i 1

 

 

Тоді точка спокою yi 0,

i =1,..., n

стійка по Ляпунову.

 

Якщо ввести додаткову вимогу, щоб зовні скільки завгодно малій околиці

початку координат (y12 +... + yn2

 

≥ ∆) виконувалася умова

 

 

 

 

 

 

 

 

v

≤ −β < 0, (t t0 ),

 

 

 

 

 

 

 

 

t

 

 

 

 

 

де β - постійна величина, то точка спокою yi 0, i =1,..., n

асимптотика стійка.

Функція v називається функцією Ляпунова.

Класифікація точок спокою.

Розглянемо систему двох лінійних диференціальних рівнянь з постійними коефіцієнтами

dxdt = a11 x + a12 y

dy = a21 x + a22 ydt

Характеристичне рівняння цієї системи має вигляд:

52

“Курс вищої математики. Частина 3.”

 

a11 −λ

a12

 

= 0

 

 

 

a21

a22 −λ

 

 

Розглянемо наступні можливі випадки:

1) Коріння характеристичного рівняння дійсне, негативне і різне.

λ1 < 0, λ2 < 0, λ1 ≠ λ2 .

Точка спокою x = y 0 буде стійка. Така точка спокою називається стійким вузлом.

2) Коріння характеристичного рівняння дійсне і

λ1 = 0, λ2 < 0 або λ1 = λ2 < 0 .

В цьому випадку точка спокою також буде стійка.

3) Хоч би один з коріння λ1 ,λ2 позитивний.

В цьому випадку точка спокою x = y 0 нестійка, і таку крапку називають нестійким сідлом.

4) Обидва корені характеристичного рівняння позитивні λ1 > 0, λ2 > 0 .

В цьому випадку точка спокою x = y 0 нестійка, і таку крапку називають нестійким вузлом.

 

 

λ1t

 

 

λ2t

 

Якщо отриманого вирішення

x = C1α1e

+ C2

β1e

системи виключити параметр t, то

 

 

 

 

 

 

λ1t

 

 

 

λ2t

 

 

 

 

 

 

 

 

y = C1α2 e

+ C2β2 e

 

 

 

 

 

отримана функція y = ϕ(t) дає траєкторію руху в системі координат XOY.

Можливі наступні випадки:

 

 

 

 

 

 

 

 

β

 

 

 

 

 

 

β

 

α α

Стійкий вузол. Нестійкий вузол. Сідло.

5) Коріння характеристичного рівняння комплексне λ1 = p +iq, λ2 = p iq .

Якщо р = 0, тобто коріння чисто уявне, то точка спокою (0, 0) стійка по Ляпунову. Така точка спокою називається центром.

Якщо p< 0, то точка спокою стійка і називається стійким фокусом. Якщо p > 0, то точка спокою нестійка і називається нестійким фокусом.

Рівняння математичної фізики.

Рівняння в приватних похідних.

53

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Визначення. Диференціальним рівнянням в приватних похідних називається рівняння щодо невідомої функції декілька змінних, її аргументів і її приватних похідних різних порядків.

 

 

 

 

 

 

 

u

 

u

 

u

 

 

k u

 

 

 

 

F x

, x

 

,..., x

 

,

 

,

 

 

,...,

 

 

,...,

 

 

 

 

 

 

= 0

 

 

x

x

 

x

 

 

 

 

1

 

2

 

n

 

 

2

 

n

 

k1

kn

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

x1

...

xn

 

 

Порядком диференціального рівняння в приватних похідних називається порядок старшої похідної, що входить в це рівняння. Вирішенням рівняння буде деяка функціяu = u(x1 , x2 ,..., xn ) , яка обертає рівняння в тотожність.

Лінійні однорідні диференціальні рівняння в приватних похідних першого порядку.

Диференціальне рівняння в приватних похідних першого порядку від функції u = u(x1 , x2 ,..., xn ) можна в загальному вигляді записати як

 

 

 

u

 

u

 

u

 

 

 

, x2

,..., xn ,

,

,...,

 

= 0

x

x

 

x

 

F x1

2

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

n

 

Лінійне рівняння в приватних похідних має вигляд:

X

 

(x , x

 

,..., x

n

)

u

+ X

 

(x , x

 

,..., x

n

)

u

+... + X

n

(x , x

 

,..., x

n

)

u

= 0 ,

(1)

 

 

x

 

 

x

 

 

x

 

 

1

1

2

 

 

 

2

1

2

 

 

2

 

1

2

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де Xi – деякі задані функції.

Очевидно, що одним з вирішень такого рівняння буде функція u = C.

Розглянемо систему рівнянь:

 

dx1

 

 

 

dx2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

dxn

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

= ... =

;

 

 

 

(2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X n

 

 

 

 

 

або

dx1

=

X1

;

dx2

=

X 2

; ...

 

 

 

dxn1

 

=

X n1

- така система називається нормальною.

 

 

dxn

 

 

 

 

dxn

 

 

 

 

dxn

X n

 

X n

 

 

 

 

 

 

 

 

X n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальне вирішення цієї системи має вигляд:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

 

 

 

= f

(x

n

,C ,C

2

,...,C

n1

)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

 

= f2 (xn ,C1 ,C2 ,...,Cn1 )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

..........................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

n

1

=

f

n1

(x

n

,C ,C

2

,...,C

n1

)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо вирішити ці рівняння щодо постійних З, отримаємо:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ

(x , x

2

,..., x

n

)

= C

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ2 (x1 , x2 ,..., xn ) = C2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ

n1

(x , x

2

,..., x

n

) = C

n1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кожна з функцій ϕ є інтегралом системи (2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема.

Якщо ϕ(x1 , x2 ,..., xn )

 

 

 

 

 

-

 

інтеграл

системи (2), то функція

u = ϕ(x1 , x2 ,..., xn ) - вирішення рівняння (1).

54

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Класифікація основних типів рівнянь математичної фізики.

1) Хвилеве рівняння. (Рівняння коливань струни, електроколивання, крутильні коливання валу і ін.) Це просте рівняння гіперболічного типу.

2u

= a

2 2u

t 2

x2

 

2) Рівняння теплопровідності. (Рівняння Фурье) Це просте рівняння параболічного типу. Описує процеси теплопровідності, фільтрації рідини і газу, деякі питання теорії вірогідності.

u = a2 2u t x2

3) Рівняння Лапласа. Це просте рівняння еліптичного типу. Описує магнітні і електричні поля, гідродинаміку, дифузію і ін.

2u

+

2u

= 0

x2

y2

 

 

У цих рівняннях функція u залежить від двох змінних, проте, завдання може бути розширена для випадку три змінних:

1)

Хвилеве рівняння:

2u

= a

2 2u

+ a

2

2u

;

 

 

 

t 2

 

x

2

 

y2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2)

Рівняння теплопровідності:

u

= a

2

 

2u

+ a

2

2u

;

t

 

 

x2

 

y2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3)

Рівняння Лапласа:

2u

+

2u

+

2u

 

= 0

 

 

 

 

 

x2

y

2

z 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянемо докладніше кожне з цих рівнянь.

Рівняння коливань струни.

Визначення. У математичній фізиці струною називається тонка нитка, в якій можливе виникнення напруги тільки в подовжньому, але не в поперечному напрямі.

Хай кінці натягнутої струни закріплені в точках х = а і x = b, напругу, що виникає в ній, позначимо Т. Будем також вважати, що щільність струни постійна на всьому її протязі.

Допустимо, що у момент t0 = 0 струна виведена із стану рівноваги і здійснює малі коливання.

Відхилення струни в кожній крапці з координатою х у момент часу t позначимо

як

u = u(x,t)

a x b, t 0

u

C

55

“Курс вищої математики. Частина 3.”

B

α

 

A

 

 

D

 

 

0

а x x+x

b x

На довільний елемент довжини нитки (х, х + х) діють дві сили натягнення AD і BC . При цьому:

 

 

 

u(x + ∆x,t)

 

AD

=

BC

= T; tgα =

;

 

 

 

 

x

 

 

 

 

 

 

Якщо вважати коливання малими, то можна прийняти: tgα ≈ sin α

Тоді проекція сили BC на вісь u:

 

 

T sin α ≈ T

u(x + ∆x,t)

 

 

 

 

 

 

x

 

 

Проекція сили AD на вісь u:

 

 

u(x,t)

 

 

 

 

 

 

T

 

 

 

Знаходимо суму цих проекцій:

 

 

 

x

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

T

u(x + ∆x,t)

T

u(x,t)

= T

2u(x,t)

x.

x

 

 

x

x2

 

 

 

 

 

 

Вираз, що стоїть в правій частині рівності отримано в результаті застосування теореми Лагранжа ( див. Теорема Лагранжа ) до виразу, що стоїть зліва.

Твір маси на прискорення даного елементу струни рівний:

ρ∆x 2u(x,t) ,

t 2

де ρ - щільність струни.

Прирівнюючи отриманий вираз до значення проекції сили, отримаємо:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ρ∆x

2u

= T

2u

x

 

 

 

 

 

 

 

 

 

t

2

x2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Або

2u

= a

2

2u

,

a

2

=

T

;

 

 

 

 

 

 

t

2

 

x2

 

ρ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для повного визначення руху струни отриманого рівняння недостатньо. Функція u(x, t) повинна ще задовольняти граничним умовам, що описують перебування струни на кінцях (в точках x = а і x = b) і початковим умовам, що описують стан струни у момент часу t = 0.

Сукупність граничних і початкових умов називається краєвими умовами. Таким чином, завдання Коші полягає в знаходженні вирішення лінійного

диференціального рівняння з приватними похідними другого порядку за початкових умов

u(x,0) = f (x),

u(x,0)

= F(x),

 

t

 

і краєвих умовах

u(0,t) = u(l,t) = 0 .

56

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Початкові умови показують, в якому положенні знаходиться струна в початковий момент часу і швидкість кожної її крапки в початковий момент часу.

Функції f(x) і F(x) задані.

Краєві умови показують, що кінці струни закріплені в крапках а = 0, b = l

Рішення задачі Коші методом розділення змінних. (Метод Фурье.)

Вирішення рівняння

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2u

 

= a

2

 

2u

 

 

 

 

t 2

 

 

 

 

x2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

шукатимемо у вигляді u(x,t) = X (x)T (t)

 

за граничних умов:

 

X (0)T (t) = 0

t > 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

;

 

Тоді X(0)= X(l)= 0.

X (l)T (t) = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підставимо рішення в початкове рівняння:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

XT

′′

= a

2

 

′′

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X T;

 

 

1

 

T ′′

=

 

X ′′

;

 

 

 

 

 

a2

 

 

 

T

 

X

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Можна показати, що функції Х і Т мають вигляд:

 

 

X k (x) = sin

kxπ

;

 

 

k =1,2,...

 

 

 

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

aktπ

 

T

(t) = A cos

aktπ

 

+ B

k

sin

; k =1,2,...

 

 

 

k

k

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всі вирішення початкового диференціального рівняння, що задовольняють граничним умовам, можна записати у вигляді:

 

 

 

 

 

aktπ

 

 

 

aktπ

kxπ

 

 

u

 

(x,t) =

A

cos

 

+ B

 

sin

 

sin

 

;

k =1,2,...

 

l

 

l

l

 

k

 

k

 

 

k

 

 

 

 

Остаточне вирішення рівняння коливань струни можна записати у вигляді:

 

akπ

 

akπ

 

kπ

 

u(x,t) = Ak cos

 

t + Bk sin

 

t sin

 

x,

l

l

l

k =1

 

 

 

 

де Ak

Bk

=

2

l

f (x)sin

kπ

xdx;

 

 

 

 

l

0

 

 

 

l

=

 

 

2

 

l

F(x)sin

kπ

xdx.

 

 

 

 

 

 

 

akπ

0

 

 

 

l

Рішення задачі Коші методом Даламбера.

( Жан Лерон Д’ламбер (1717 – 1783) – французький математик)

У випадку якщо довжина струни дуже велика, то на коливання, струни, що виникають в середині, кінці струни впливу практично не надають. Тому, розглядаючи коливання нескінченної струни, рівняння

57

“Курс вищої математики. Частина 3.”

2u

= a

2 2u

t 2

x2

 

вирішується тільки за початкових умов:

 

 

u(x,0) = f (x)

ut(x,0) = F (x)

Для знаходження рішення введемо нові змінні:

α = x at;

β = x + at.

Тоді початкове рівняння приймає вигляд:

 

 

2u

= 0.

 

∂α∂β

 

 

Вирішенням цього рівняння буде функціяu = ϕ(α) + ψ(β) , де ϕ і ψ - деякі функції, які вважатимемо такими, що двічі диференціюються.

Отримуємо: u(x,t) = ϕ(x at) + ψ(x + at).

Якщо продиференціювати отриману відповідь, отримаємо: ux = ϕ′(x at) + ψ′(x + at)

ut′ = −aϕ′(x at) + aψ′(x + at) uxx′ = ϕ′′(x at) + ψ′′(x + at) utt′′ = a2 ϕ′′(x at) + a2 ψ′′(x + at)

Тобто a 2uxx′ = utt′′ .

Далі з використанням початкових умов знаходимо функції ϕ і ψ.

ϕ(x) + ψ(x) = f (x)

aϕ′(x) + aψ′(x) = F(x)

Проінтегрував останню рівність на відрізку [0, x], отримуємо:

 

−ϕ(x) + ψ(x) =

1

x F( y)dy +C;

C = const.

 

 

 

a

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тоді:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ(x) =

1

 

f (x)

1

 

 

x F( y)dy

C

;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2a

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

0

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

ψ(x) =

1

f (x) +

1

 

 

x F( y)dy +

C

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2a

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

0

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

Рішення задачі Коші отримуємо у вигляді:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

xat

 

 

 

 

 

 

1

 

 

1

x+at

u(x,t) = ϕ(x at) + ψ(x + at) =

 

f (x at)

 

F( y)dy +

f (x + at) +

F( y)dy

 

2a

 

2a

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (x at) + f (x + at)

 

1

 

x+at

 

 

 

 

 

 

u(x,t) =

+

 

F( y)dy.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

2a xat

 

 

 

 

 

Ця формула називається формулою Даламбера.

Рівняння теплопровідності.

Температуру фізичного тіла в довільній крапці з координатами (x, у, z) у момент часу t можна представити у вигляді функції:

u = u(x, y, z)

58

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Складемо диференціальне рівняння:

 

2

2

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 +

 

2 +

 

2

Вираз ∆ =

x

y

z

 

 

 

 

 

 

u

 

2

 

2u

2u

2u

 

= a

 

 

 

2 +

 

2 +

 

2

 

t

 

 

x

y

z

 

 

 

 

 

 

 

 

називається оператором Лапласа.

Тоді складене нами диференціальне рівняння приймає вигляд:

dtu = a2 u

і називається рівнянням теплопровідності в просторі.

Як окремі випадки розглядають:

u

= a

2

2u

- рівняння теплопровідності в стрижні

t

 

x2

 

 

 

 

 

 

u

= a

2

2u

+ a

2

2u

- рівняння теплопровідності на площині.

t

 

x2

 

y2

 

 

 

 

 

У разі розгляду рівняння теплопровідності в стрижні шукана функція u(x, t) повинна задовольняти записаному вище диференціальному рівнянню, початковій умові u(x,0) = f (x) 0 x ≤ πі граничним умовам u(0,t) = u(π,t) = 0, t 0 .

В результаті вирішення диференціального рівняння методом Фурье отримаємо:

 

 

 

u(x,t) = bk ea2k 2t sin kx;

 

 

 

k =1

bk =

2

π

f (t)sin ktdt.

π

0

 

Відзначимо, що розповсюдження тепла в тілі називається стаціонарним, якщо функція u не залежить від часу t.

Рівняння Лапласа.

Визначення. Функція u(x, y, z) називається гармонійною на областіσ, якщо

вона має безперервні приватні похідні другого порядку на області σ і задовольняє умові

де - оператор Лапласа.

 

 

 

 

 

u = 0 ,

 

 

 

 

 

 

Рівняння u =

2u

+

2u

+

2u

= 0 називається рівнянням Лапласа.

x

2

y2

z 2

 

 

 

 

Якщо на деякій межі Г тіла підтримувати постійну температуруuГ = f (x, y, z) ,

де f – задана функція, то усередині тіла встановиться єдина постійна температура. З фізичної точки зору це твердження очевидне, проте, даний факт може бути доведений математично.

Математичний доказ цього факту називається завданням Дирихле. (Петер Густав Дирихле (1805 – 1859) – німецький математик)

Рішення задачі Дирихле для круга.

59

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Хай в площині XOY є круг радіусу R з центром на початку координат і на його колі задана функція f(ϕ), де ϕ - полярний кут.

Потрібно знайти функціюu(r,ϕ) , яка задовольняє рівнянню Лапласа

 

 

 

 

 

 

2u

+

2u

= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

 

y2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

і при r = R

u = f (ϕ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запишемо рівняння Лапласа в полярних координатах:

 

 

 

2u

+

 

1 u

+

 

1

 

2u

= 0

 

 

 

r 2

 

r

 

r

r 2

 

∂ϕ2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

2

2u

+ r

u

 

+

2u

 

= 0

 

 

 

 

r 2

 

r

 

∂ϕ2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вважаємо

u = Φ(ϕ)R(r).

Підставляючи

 

це

співвідношення в рівняння Лапласа,

отримуємо:

r

2

′′

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

′′

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Φ(ϕ)R (r)

+ rΦ(ϕ)R

(r) + Φ (ϕ)R(r) = 0

 

 

 

′′

 

 

 

 

r

2

 

 

′′

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Φ (ϕ)

= −

 

 

R (r) + rR (r)

= −k 2

 

 

 

Φ(ϕ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

R(r)

 

 

Таким чином, маємо два рівняння:

Φ′′(ϕ) + k 2Φ(ϕ) = 0

r 2 R′′(r) + rR(r) k 2 R(r) = 0

Загальне вирішення першого рівняння має вигляд: Φ = Acos kϕ + B sin kϕ

Вирішення другого рівняння шукаємо у вигляді: R = r m . При підстановці отримаємо: r 2 m(m 1)r m2 + rmr m1 k 2 r m = 0

m2 k 2 = 0

Загальне вирішення другого рівняння має вигляд: R = Cr k + Dr k . Підставляючи отримані рішення в рівнянняu = Φ(ϕ)R(r) , отримаємо:

uk = (Ak cos kϕ + Bk sin kϕ)(Ck r k + Dk r k )

Ця функція буде вирішенням рівняння Лапласа при будь-якому до 0.

Якщо до = 0, то Φ′′ = 0; rR′′+ R′ = 0 отже u0 = (A0 + B0ϕ)(C0 + D0 ln r) . Рішення повинне бути періодичним, оскільки одне і те ж значення повторюватиметься через 2π. (Тоді розглядається одна і та ж точка круга.) Тому В0 = 0.

Рішення повинне бути кінцевим і безперервним, тому D0 = 0.

Остаточно отримуємо:

При цьому:

1 π

Bn = πRn −πf (t)sin ntdt

Якщо підставити ці коефіцієнти в отриману вище формулу і провести спрощення, отримуємо остаточний результат рішення задачі Дирихле, який називається

інтегралом Пуассона.

(Сімеон Подіни Пуассон (1781 – 1840) – французького математика)

60

Соседние файлы в предмете Высшая математика