4 Місяців до 2 років 6 місяців діти використовують у своєму мовленніиною.

багато прийменників і прикметників. Швидкі темпи засвоєння граматики

на третьому році життя дали змогу К. Бюлеру припустити, що

дитина цього віку робить у своєму житті друге «велике відкриття» -

розуміє п р и н ц и п рефлективних мов: морфологічні зв’язки можуть виражатися

шляхом зміни морфологічних частин мови.

З критикою цієї теорії виступили Л. Виготський і Д. Ельконін.

Д. Ельконін вважає, що К. Бюлер занадто інтелектуалізує процес засвоєння

дитиною мови. Якби навіть дитина змогла самостійно дійти

такого відкриття, то воно було б «результатом процесу засвоєння і

аж ніяк не могло виступити його основою»1. Теорія К. Бюлера не пояснює,

як дитина дійшла до самостійного розуміння флективної природи

мови.

К. Ушинський, О. Гвоздєв, К. Чуковський пояснюють це явище

наявністю у дітей особливого «чуття мови», яке і дає можливість швидко,

легко й правильно користуватися правилами граматики рідної мови.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей

третього року життя

У дитини віком 2 роки - 2 роки 6 місяців розширюється розуміння

смислового змісту мовлення. Вона розуміє тексти забавлянок, віршів,

інсценівок, казок, оповідань у супроводі наочності. Розуміє теперішній

і майбутній час, якщо те, про що йдеться, було відоме їй раніше.

Зростає роль слова дорослого як засобу виховання. Розуміє запитання

дорослого, відповідає на його запитання окремими словами,

діями. Звертається до дорослих з простими запитаннями: «Що це?»,

«Як?», «Де?», «Чому?». Легко повторює фрази, що чує. Словник дитини

продовжує швидко розширюватися. Речення стають багатослівними,

з ’являються складні речення, хоча вони ще аграматичні. Започатковується

вживання сполучників і прийменників. Мовлення стає головним

засобом спілкування не лише з дорослими, а й з дітьми. Багато

розмовляє в різних ситуаціях з власної ініціативи і відповідає на запитання.

У відповідній ситуації словом може наперед визначити свої дії та

наміри.

2 Роки 6 місяців - 3 роки. Дитина розуміє смисл мовлення дорослого

про події та явища, яких не було в її особистому досвіді, за винятком

окремих елементів. Розуміє повідомлення, художні тексти, вірші без

супроводу наочності. Легко запам’ятовує вірші й пісні. Знає напам’ять

кілька народних пісень, забавлянок, віршів.

До складу словника входять усі частини мови, крім дієприслівника

та прислівника. Словник дитини налічує 1200-1500 слів. З ’являються

запитання «Для чого?», «Коли?». Вимовляє правильно усі звуки, крім

шиплячих і р, л. Мовлення емоційне й виразне. Розмовляє складними

фразами, з ’являються підрядні речення, хоча й аграматичні. Розповідає

про бачене кількома реченнями. За запитаннями розповідає зміст знайомої

казки чи оповідання.

Питання 30

Звукова культура мовлення - складова загальної мовленнєвої культури людини. Становлення звукової культури мовлення відбувається в період раннього і дошкільного віку. Поняття «звукова культура мовлення» здебільшого використовується у професійному обігу дошкільної лінгводидактики.

Отже, поняття «звукова культура мовлення» - вельми складне і багатоаспектне. Воно охоплює фонетичну правильність мовлення (сприймання і розрізнення фонем на слух, артикуляцію звуків; звуковимову) і загальні мовленнєві навички (дикцію, темп і ритм мовлення, тембр, силу голосу, наголос, дихання, орфоепічну правильність мов¬лення).

Особливості звуковимови дітей у різних вікових групах

Для дітей молодшого дошкільного віку характерне пом'якшення приголосних звуків, їх спотворення, переставляння звуків і складів (льо-зецька — ложечка, плясецька - пляшечка, руцецька - ручечка, нізень-ка - ніженька), пропуск звуків (ак - рак, ука - рука), їх заміна (зюк - жук, сапка - шапка, тапля - цапля, фима - зима, либа - риба, койова - корова), порушення звукової структури слів (бабалайка -балалайка, бемегот - бегемот, чевряк - черв'як).

Якщо дитині важко вимовляти певний звук, вона замінює його іншим. Заміна звуків трапляється в таких групах: проривні та фрикативні; дзвінкі й глухі; губні та задньоязикові; передньоязикові та задньоязи¬кові; сонорні й шумні; змішування сонорних, а також заміна звуків спостерігається, якщо слова запозичені з інших мов.

Крім того, типовими помилками для молодших дошкільників є такі: заміна дзвінких глухими; звука р звуком л і навпаки; звука м звуком н і навпаки; шиплячих свистячими і навпаки; подвійна заміна дзвінких глухими і шиплячих свистячими; розчленування звуків і заміна складних простішими; пом'якшення приголосних і заміна м'яких приголосними твердими; заміна звука й звуком л\ звука р звуком й; звука з звуком д; заміна звука с звуком т.

Досить поширеними вадами мовлення дітей молодшого дошкільно¬го віку є порушення звуковимови. Здебільшого спотворюються такі групи звуків: свистячі (с, с', з, з', ц), шиплячі (ш, ж, ч), сонорні (л, л', р, р', у), задньоязикові (к, х, г), дзвінкі {в, з, ж, б, д, г) і м'які (т', д', н'). У зазначених групах розрізнюють три форми порушень звуків: спотво¬рена вимова звуків, відсутність звука в мовленні дитини, заміна одного звука іншим.

У дітей середнього дошкільного віку різко підвищується інтерес до звукової будови слова, вони намагаються знайти подібність у звучанні слів і з успіхом добирають пари слів, близьких за звучанням. Окремі діти помічають неправильну вимову своїх однолітків, проте ще не в змозі помітити порушень звуковимови власного мовлення. Достатня рухливість м'язів артикуляційного апарату дітей п'ятого року життя дає можливість їм здійснювати точніші рухи язиком, губами.

На четвертому році життя відбувається подальше зміцнення арти¬куляційного апарату: стають координованішими рухи м'язів, що беруть участь у творенні звуків. Так, зміцнення м'язів кінчика язика сприяє правильній вимові без пом'якшення твердих приголосних. Діти почи¬нають правильно вимовляти слова зі збігом двох-трьох приголосних, наближуються до норми і чіткіше вимовляють свистячі звуки, з'явля¬ються звуки ц, ш, ж, ч, л, р. Проте більшість дітей ще не вимовляють шиплячі та сонорні звуки. Видих дитини стає довшим (3-5 с). У цьо¬му віці діти не завжди можуть керувати своїм голосовим апаратом: змінювати висоту голосу, темп мовлення. Іноді на запитання дорослого відповідають тихо, хоча з однолітками розмовляють голосно. Діти пе-редають інтонацію адекватно ситуації спілкування. Вдосконалюється мовленнєвий слух дітей, вони помічають неправильну вимову однолітків, однак у цьому віці ще не усвідомлюють причини неправильного звуко¬вого оформлення слів, хоча на слух легко розрізняють близькі за зву¬чанням слова. Наприкінці четвертого року життя вимова дітей значно поліпшується, закріплюється правильна вимова свистячих звуків, з'яв¬ляються шиплячі, в окремих дітей - звук/з, проте в більшості звуковимова ще недосконала.

На п'ятому році життя зменшується кількість перестановок складів, пропусків звуків, зникає загальне пом'якшення їх, з'являється правильна (хоча й нестійка) вимова шиплячих звуків та р (Рариса - Лариса, жамок - замок, шана - сама). Все це не дефекти мовлення, а зако¬номірні етапи під час нормального розвитку організму дитини, зокрема мовленнєвих органів, коли мовлення ще не досягло свого повного роз¬витку. Це так звані фізіологічні вікові особливості мовлення дітей до¬шкільного віку.

У старшій групі м'язи артикуляційного апарату достатньо міцні і діти вже можуть правильно вимовляти усі звуки рідної мови. Проте в окремих дітей лише у цьому віці закінчується засвоєння вимови шипля¬чих і сонорних звуків. Іноді діти не чітко диференціюють у словах вимову свистячих і шиплячих звуків, звуків л-р. Таке змішування спо¬стерігається під час вимови слів і фраз, що мають одразу два звуки (мушка - сушка), однак вони не допускають помилок у словах, що мають лише один із цих звуків (собака, кошеня). Однією з причин неправильної вимови є заміна молочних зубів на постійні. У дітей цьо¬го віку добре розвинений фонематичний слух. Проте не всі діти легко розрізнюють на слух дзвінкі, глухі, тверді та м'які, шиплячі й свистя¬чі приголосні звуки. Вони правильно розпізнають питальну, окличну, розповідну інтонації, можуть інтонаційно передавати свої почуття: радість, сум, здивування, острах, гнів. Тривалішим стає видих, на одному видиху можуть вимовити фразу із 3-5 слів. Отже, діти старшого до¬шкільного віку досягають високого рівня розвитку звукової культури мовлення.

Питання 31