Новаторство (лат. novator – обновитель) – усе нове, прогресивне, що запроваджується в якій-небудь галузі людської діяльності.

Образ – узагальнене уявлення дійсності в чуттєво-конкретній формі.

Система іносказань, за допомогою яких якості зображуваного в мистецтві життєвого явища, події чи об’єкта художньої уваги збагачуються, знаходять нові фарби і нові ознаки, непомічені іншими. Образ виникає в результаті уособлення і натхнення неживих предметів або явищ і надання їм людських властивостей характеру, поведінки, вчинків. Образна структура повністю залежить від індивідуальності виконавця, його життєвого досвіду,

спостережливості, освіти, уяви та фантазії. Образ народжується в результаті виникнення асоціацій з приводу побачених у житті картин, прочитаної літератури і в процесі роботи над п’єсою. Робота над образом – основне завдання актора і режисера в процесі постановки вистави і в роботі над роллю.

Образ автора у літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Він з’являється на пізніх етапах історії літератури, хоч перші підходи до О. а. розпочалися в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилася ідеалізована, богорівна особистість, титан думки

(Дайте Аліг’єрі, Мікеланджело Буонарроті, М. де Сервантес, В. Шекспір та ін.).

Класицизм сформував свій тип О. а. – прагматичний інтелектуал, громадянин.

У романтизмі він збагачується моральними та світоглядними характеристиками, виражає ідейно-естетичну позицію письменника-апологета ірраціональних стихій (пророк, оракул, месія чи вигнанець). У реалістичній літературі О. а. позбавляється своєї винятковості, зазнає своєрідного заземлення. У літературі XX ст. він відображає особистість з трагічно розірваною, відчуженою свідомістю (Ф. Кафка, Дж. Джойс, М. Хвильовий та ін.).

Образ вистави – один із складників режисерського задуму вистави;

метафора основної дії вистави; вирішується усіма виразними засобами театру,

насамперед через сценічну поведінку актора.

Образне мислення – властивість сприймати і осмислювати картини життя, мистецтва в їх художньому значенні.

Овація (лат. ovatio – тріумфування) – захоплені тривалі знаки схвалення і вітання, виражені через оплески і крики «браво».

Огляд (франц. revue) – естрадне видовище, де виступи артистів різних жанрів (сценки, куплети, пародії, пісні, циркові номери та ін.), об’єднані загальним сюжетом або постійними персонажами. Огляди виникли у французьких драматичних театрах пер. пол. ХІХ ст., проводилися в комедійній сатиричній формі. В Європі під кін. ХІХ ст. почали розвиватися два види:

1) сатиричний злободенний огляд; 2) ефективне видовище з балетом, хором,

цирковими номерами в програмах театрів вар’єте, мюзик-холів, цирку. Те ж, що і ревю.

Обмеженість сценічного простору – реальні фактори, що впливають на розвиток сценічного, художнього образу і обмежують його просторове і тимчасове існування наявністю рамок сцени, розміру сцени, за межами яких дія припиняється. Обмеженість вибору сценічного простору створює умовну стилістику в роботі над виставою, видовищем.

Одяг сцени – м’які декорації (куліси, падуги, завіси, задник), що обрамовують ігровий простір сцени.

Озвучення – підбір звукового ряду, що підсилює атмосферу вистави,

емоційне напруження конфлікту, підкреслює значення події, або епізоду. У це поняття входить: шуми і музика, що передають стан атмосфери дії, в якому живуть і актори і глядачі.

Опера (італ. opera – дія, праця, твір) – рід музично-драматичного твору, в

якому об’єднуються слово, музика, сценічна дія, живопис (декорації). В основі О. лежить віршоване або прозове лібрето, яке пишеться драматургом-

лібреттистом або самим композитором.

Оперета (франц. operetta – маленька опера) – музично-сценічний твір комедійного змісту, в якому музично-вокальні та танцювальні номери

чергуються з розмовними епізодами. Рід комічного, веселого музично-

драматичного дійства з діалогом, співом і танцями.

Оригінальність (лат. originalis – первісний) – самобутність,

неповторність художнього твору і його творця. Театральна постановка, яка не має аналогів, в якій образне рішення, новизна ситуацій, ідейність і засоби їх втілення знаходяться на професійному рівні і багато в чому випереджають час.

Оригінальний жанр – ряд незвичайних циркових жанрів, які досить рідко зустрічаються (мнемотехніка, вентрологія, звуконаслідування), а також деякі популярні циркові жанри, які виконуються в цирку і на естраді:

пантоміма, акробатичний номер, повітряний політ, жонглери, еквілібристика,

партерні акробати, клоунада, ілюзійний атракціон, кінно-спортивний номер.

Освітлення – технологічний процес формування світлової партитури з метою досягнення найбільшої виразності художніх образів (акторів, декорації і т. д.).

Осмислення – розумовий процес виявлення законів і закономірностей у житті і в мистецтві. Відображення явищ життя художнім методом. Пошук образних рішень і логіки розвитку подій та їх композиційної завершеності.

Оцінка (акторська) – психологічний стан актора в період переживання і дії партнера, слідом за яким повинна виникнути реакція, відповідна цій дії. Це реакція (бачити і чути) на психологічний стан партнера, нові запропоновані обставини, події і факти. Як правило, оцінка виникає в період паузи дій одного з акторів.

П

Падуга – одяг сцени. Горизонтальні смуги тканини, що обмежують висоту сцени. Своєрідна стеля. Падуга рухлива, вона відпускається на сцену і піднімається вгору на певну висоту, необхідну для спектаклю, концерту,

вистави.

Пам’ять емоційна – один із методів освоєння елементів акторської майстерності, заснованого на гострих переживаннях, спогадах, сильних враженнях в житті, тобто на відчуттях. Це матеріал, який живить творчість актора в поєднанні з фантазією та уявою. Емоційна пам’ять дає потужний поштовх творчості.

Пам’ять фізичних дій (безпредметна дія) – здатність актора, не маючи в руках ніяких предметів, відчуваючи їх лише за допомогою своєї уяви,

проробити фізичні дії так само, як ніби ці предмети були б у нього в руках Вправи на П. ф. д. тренують у актора спостережливість, свободу м'язів,

розвивають почуття правди і віру. П. ф. д. – один із принципів мистецтва пантоміми. Безпредметні дії часто стають прийомом естрадної виразності,

віртуозне виконання безпредметних дій може стати основою будь-якого естрадного номера.

Пандус (франц. pente douce – пологий схил; англ. raked) – пологий майданчик, схил. Похила площина на сцені, що служить для формування горизонту сцени на рівні, що перевищує його початкове значення. Будується пандус з верстатів (дерево, залізо) і накривається дерев’яними щитами. Може бути покритий тканиною.

Пантоміма (грец. pantómimes – актор, що грає за допомогою одних рухів тіла) – найдавніший вид сценічного мистецтва, що включає в себе беззвучні засоби створення художнього образу через пластику, жести, міміку.

1) мистецтво виражати почуття та думки завдяки міміці та рухам; 2) естрадний номер або вистава без тексту, інколи з мінімальною кількістю слів, в якому основним засобом створення художнього образу і розкриття змісту твору є пластична виразність людського тіла, жест, міміка. Сучасна пантоміма має два види – мистецтво, так званого «міма», коли на естраді діє лише один артист,

або пантоміма-театр, вистава з музикою, декораціями, реквізитом і костюмами.

Користуючись засобами пластичної виразності, артист зображає рослину,

дерево, тварину, створює ілюзію вітру, морської хвилі та ін. Інколи номери в стилі безпредметної пантоміми супроводжуються музикою, ритмічним

акомпанементом, співом і декламацією. Сучасна естрадна пантоміма має різні жанри: трагедія, драма, побутова новела, памфлет, фельєтон тощо. Пантоміма збагачує номери фокусників, жонглерів, акробатів, надає їм багатовимірності та змістовності.

Парад (від франц. parade; лат. paro, буквально – готую) – урочистий огляд військ, спортсменів і т. ін., а також їх рух, стрій. Урочиста процесія, хода,

в цирку – урочистий вихід усіх учасників на початку вистави.

Парадокс (грец. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.),

а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію. Подеколи П. формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів’я («Тихіше їдеш – далі будеш»), каламбуру («Катерина та Дем’ян / посварились за бур’ян, / Катерина Дем’яну / не уступить бур’яну»). Має лаконічну, викінчену за думкою форму.

Віртуозністю парадоксального мислення відзначалися Б. Паскаль,

Ф. Ларошфуко, О. Уальд, А. Франс, Б.-І. Антонич та ін.

Партер (франц. parterre – на землі) – місця у глядацькій залі, розташовані

нижче сцени або на рівні її.

Партитура (італ. partitura, букв. – поділ, розподіл) – 1) у музиці – нотний запис багатоголосого музичного твору; 2) у театралізованій виставі – складова

частина режисерської документації.

Партнер (франц. partenaire – учасник) – учасник спільної гри на сцені.

Партнерство – неодмінна умова створення спектаклю і ролі. Найчастіше «якість

хорошого партнера» проявляється в діалозі.

Пастораль (франц. pastorale, від лат. pastoralis – пастуший) –

в італійському театрі XVI ст. – опера, пантоміма, балет або драматична сценка,

сюжет якої пов’язаний з ідеалізованим показом сільського (пастушого) життя.

Назва походить від слова pastoralіs (пастух), тобто пастуша драма (нім.

Schäferspiel), однак значну частину творів цього жанру названо драмами або трагікомедіями. Жанр похідний від еклоги і в широкому розумінні буколічної

(сільської) поезії античності і раннього Відродження. Пастораль являла невеличку п’єсу, що входила до програми придворних свят. У ній ідилічно змальовувалося умовне сільське життя пастухів і пастушок з манерами придворних аристократів. Початково пасторалі виконували придворні любителі, однак згодом у них почали брати участь і професіональні актори.

Вистави виконували в пейзажній декорації (перспективно розташовані кущі,

квіти, джерельця, хатинки тощо) під супровід музики.

Пауза (лат. pausa; грец. pausis – пауза, припинення) – тимчасова зупинка,

перерва в мові або сценічній дії.

Паяц (італ. раgliассiо – мішок соломи) – старовинна назва клоуна.

Спочатку так називали комічний персонаж італійського народного театру.

У широкому сенсі слова – блазень, клоун. Вираз часто використовується в переносному значенні, позначаючи людину, яка блазнює.

Пародія (грец. parоdia – пісня навиворіт, переробка на смішний лад) –

один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам. Інколи П. переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання, хоч не слід її плутати з бурлеском та травестією, які мають дещо відмінні характеристики.

Перевтілення (рос. – перевоплощение) – у системі Станіславського – визначальна ознака мистецтва актора школи переживання (психологічного театру). Ця особливість полягає у здатності актора діяти на сцені в образі іншої людини – персонажа, якого він зображує у виставі. Перевтілення актора – один із наріжних каменів системи Станіславського, спрямованої на те, щоб найрізноманітнішими прийомами активізувати органічну творчість актора і створити для неї сприятливі умови. Один із таких прийомів полягає в тому, що актор ставить самого себе в запропоновані обставини ролі і йде в роботі над роллю від себе.

Переживання (рос. – переживание) – у системі Станіславського – один з основних напрямів у театральному (акторському) мистецтві, який вимагає від актора, щоб він жив на сцені почуттями і думками персонажа.

Передмова – вступна стаття до книги, написана автором, упорядником чи літературознавцем з метою зорієнтувати читача у змісті видання.

Перетворення – термін Леся Курбаса – своєрідний троп, за допомогою якого режисер розкриває образний зміст сценічної дії. Перетворення – спосіб образного іносказання, метафора, перенесення, що містить такі елементи:

дієвість, гіперболізацію, метафоричність, просторово-часовий розвиток. «Коли ми беремо якийсь факт із життя, – зазначав Курбас, – і замість того, щоб подавати його натуралістично, перетворюємо його у певний сценічний еквівалент, цілком інший, винятково театральний за формою – це і буде перетворенням».

Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу. П., передусім – антропоморфізм, має велику традицію, вона закорінена у народному міфологемному світосприйнятті, притаманна українській ментальності, з

погляду якої природа є жива.

Перспектива ролі – гармонійне співвідношення і розподіл частин при охопленні всього цілого п’єси і ролі. Від першої появи на сцені до фінальної сцени, від зав’язки до розв’язки. Рух ролі щодо подій п’єси, не знаючи, що з ним трапиться надалі. Діючи на сцені, актор живе миттєвостями, складовими нитками ролі, перспективою ролі, характером її, почуттям і думками. Усе це підпорядковується знайденій наскрізній дії п’єси і вистави. Шлях розвитку, за яким актор поведе роль через наскрізну дію до надзавдання.

Перформанс (англ. performance – вистава) – вид художньої творчості, яка об’єднує можливості ізомистецтва і театру; на відміну від хепенінгу в перфомансі домінує сам художник або спеціальні статисти, які представляють публіці живі композиції з символічними атрибутами, жестами, позами –

авангардний напрямок сучасного мистецтва: видовище, у якому мистецьким об’єктом стає тіло виконавців, оточуючі побутові речі, відбувається безпосереднє спілкування з глядачами. Перформанс іронізує над традицією.

Перформер (англ. performer – виконавець) – виконавець ролі, вистави тощо; у др. Пол.. ХХ ст. – виконавець перформенса, який, на відміну від актора у виставі драматичного театру, не удає якогось іншого персонажа, а діє від власного імені.

Перука (франц. perruque) – штучний головний покрив з чужого волосся

або волокон.

Петрушка – головний персонаж руських народних лялькових вистав.

Безжурний, непереможний герой, який захищає слабких та пригнічених.

Відомий з пер. пол. XVII ст. «Верхова» лялька на ширмі з великим гачкуватим носом, з постійною посмішкою та двома горбами – спереду та ззаду,

життєрадісний, хитрий дебошир. Одягнений в червону сорочку, ковпак із китицею, іноді в блазнівському костюмі. Сценки за участю П. були в репертуарі скоморохів і демонструвалися на ярмарках, базарах, дворянських салонах на дитячих святах. Це були побутові сценки, де діалог мав форму двовірша з примовками та каламбурами. Нині номери з П. – рідкість, але система

«верхових» ляльок широко розповсюджена на естраді.

П’єса (франц. pièce; англ. play; нім. Stűck; ісп. Odra) – різновид драми, в

основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру

(«В катакомбах» Лесі Українки, «Потомки запорожців» О. Довженка та ін.).

Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні – стосовно будь-

якого драматичного жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву «П.»

застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці).

У специфічних сферах П. – невеликий за обсягом музичний твір.

Підмостки – вид компактного сценічного майданчика, встановленого просто неба. Спочатку виготовлялися у вигляді настилу з дощок на підвищенні.

Те ж, що сцена, естрада. У переносному значенні набула поширення фраза: «п’єса не сходить з театральних підмостків», тобто йде з постійним успіхом.

Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки у зв’язку з вербально вираженим змістом, супроводить і водночас частково чи повністю змінює його. П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів – відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові – семантичні, стилістичні, емоційно-

експресивні – викликати асоціації, набувати додаткових значень унаслідок взаємодії з іншими мовними одиницями у структурі тексту. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення цих супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. П. можливий у розмовному («Такий вже розумний, що далі й нікуди!»), публіцистичному мовленні («Протягом трьох з половиною століть Україна постійно відчувала силу обіймів «старшого брата»), та найбільш властивий він художнім творам.

Підтекстова інформація лежить в основі деяких тропів (іронія, алегорія), жанрів

(байка, казка).

Піротехніка (грец. pýr – вогонь і техніка) – галузь техніки, пов’язана з виготовленням горючих і вибухових сумішей, сигнальних вогнів, ракет,

феєрверків.

Післямова – додаткова стаття в кінці книги, написана автором,

упорядником, в якій узагальнюються думки з приводу опублікованого твору,

що супроводжуються відповідним коментарем.

Пісня – рід словесно-музичного мистецтва: жанр вокальної музики

(народної і професійної), заснованої на реалізації виражальних можливостей людського голосу, вокальної інтонації.

Пластика – мистецтво витончених, ритмічних рухів тіла; узгодженість рухів і жестів. У мистецтві видовищ пластика є першоосновою дії і його

виразності.

Подіум (англ. runway – висока платформа) – піднесення на естраді, на якому відбувається дія. Призначається для демонстрації показу мод. В

основному використовується в масових заходах і виставах.

Подія (франц. evenement; англ. event; нім.: Ereignis; ісп.: acontecimiento) є

виразником конфліктного розвитку п’єси, тому основною ознакою, що відрізняє подію, буде виявлений факт, який в свою чергу викликає конфліктні відносини та спонукає їх до дії. Подія визначає рух і розвиток конфлікту спектаклю і його вирішення.

Подієвий ряд – події, які послідовно здійснюються, ланцюг подій, кожна з яких перетікає в наступне. Режисерові необхідно визначити в постановці обов’язкових п’ять подій: вихідна (експозиція номера, вистави, масового дійства), в якій глядачеві ще не зрозуміло, в якому напрямку буде розгортатися дія; основна, в якій починає зароджуватися конфлікт між героями (зав’язка),

центральна (кульмінація дії), фінальна (розв’язка), в якій конфлікт вирішується і головна – вона відбувається в душі глядача як висновок (прочитана і сприйнята ідея), до якого хотів привести режисер вистави, масового дійства.

Показ – підсумковий показ навчальних робіт студентів зі спеціальних предметів навчання (акторського мистецтва, режисури, сценічної мови,

пластики, вокалу, танцю і т.д.) перед глядачами. Прийом, яким користується режисер в роботі з актором.

Полілог (грец. polys – багато і logos – слово) – розмова декількох дійових осіб у літературному творі. Форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв’язком висловлювань із ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори,

дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.

Помпезність (франц., лат. pompa – пишність) – розрахована на зовнішній ефект. Явище, яким часом підміняються уявлення автора про суть що

відбувається (урочистий концерт, ювілей, народне святкування або

гуляння і т. д.)

Портал (лат. porta – вхід) – у театрі – споруда з монолітних або легких переносних матеріалів, що обмежує ширину сцени ліворуч і праворуч від авансцени. Поняття «портал сцени» означає «архітектурне обрамлення сцени,

що відділяє її від залу для глядачів», у результаті чого утворюється портальний

отвір, т. зв. «дзеркало сцени».

Послідовність розвитку дії – фабульні дії, закономірна зміна обставин конфлікту. Одна подія, що випливає з іншої, аж до логічного завершення

протиріч конфлікту і сюжету твору.

Посередність – людина середніх здібностей, пересічний. Відсутність

у актора «тренування і муштри» для тіла і голосу, а також відсутність свіжості і сприйнятливості в області психотехніки актора.

Постановка – творчий процес створення вистави, фільму, циркової та естрадної вистави. Здійснюється режисером-постановником спільно з художником, балетмейстером; у музичному театрі – спільно з диригентом,

художником; у кіно – спільно з оператором, художником. Робота режисера-

постановника над драматичним, документальним матеріалом для досягнення певної мети, надзавдання, яке ставить перед собою постановник вистави або

спектаклю.

Постановочне мистецтво – готовність відмовлятися від знайомих навичок і прийомів заради пошуків нових рішень, використовуваних для того,

щоб у кращому вигляді виразити зміст і оригінальну форму п’єси.

Постановочний план – це своєрідне керівництво до дії з докладними завданнями для всіх цехів. Він дозволяє домогтися, щоб режисерське

вирішення було сприйняте кожним членом постановочної групи,

і розробляється спільно з художником, диригентом чи музичним керівником,

балетмейстером, хормейстером, фахівцем із монтажу кіноматеріалу, режисером спортивних епізодів (якщо такі передбачені). Велика увага приділяється роботі з художником, адже образно-пластичне вирішення заходу багато в чому