КОНСПЕКТ ПтаОІТС

У реальних логістичних системах цілі досягаються не повністю, а лише частково. У тій частині, у якій вони реалізуються – установлюється гармонічна єдність систем, тобто співробітництво, узгоджена діяльність. А в тій частині, де цілі не досягаються – триває боротьба за володіння загальним ресурсом.

Таким чином, у відносинах між системами, що навіть перебувають у партнерських відносинах, абсолютна гармонія неможлива. Завжди залишаються протиріччя, часто неусвідомлені співробітниками підрозділів підприємства. Процес аналізу логістичних систем, що включають діяльність людини, повинен бути безперервним, так само, як і процес свідомої гармонізації їхніх відносин.

Класифікація та структуризація ТЛС

Процеси створення, дослідження та розвитку транспортно - логістичних систем мають базуватись на їх класифікації. Існує багато різних підходів до класифікації ТЛС.

Класифікація та структуризація має на меті ідентифікацію наступних характеристик:

•меж системи, установлених шляхом виокремлення, виділення тощо;

•структури системи шляхом подання її частин, компонентів тощо;

•істотних зв'язків між структурними складовими;

•властивостей системи.

Ураховуючи багатоаспектність та багатокритеріальність ТЛС, найповнішою виглядає класифікація і структуризація подана в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 – Класифікація (структурізація) ТЛС

Мікрологістичні системи є класом виробничих логістичних систем, до складу яких входять технологічно пов'язані виробництва, об'єднані єдиною інфраструктурою.

Перший, найнижчий рівень, логістичної агрегації стосується мікрологістичних підсистем. Такими стандартними для будь-якого підприємства чи організації є внутрішньоорганізаційні логістичні підсистеми постачання (заготівлі), збуту (дистриб'юції), а для виробничих – ще й логістична підсистема виробництва. У названих мікрологістичних підсистемах уся діяльність підпорядкована або узгоджується з логістичною концепцією підприємства, хоча може існувати і фрагментарне вирішення окремих логістичних завдань. Розрізняють три види мікрологістичних систем:

-внутрішні оптимізують управління матеріальними і супутніми їм потоками (інформаційними, фінансовими, потоками послуг) у рамках технологічного циклу виробництва продукції;

-зовнішні вирішують завдання, пов'язані з управлінням та оптимізацією матеріальних і супутніх потоків від їх джерел до пунктів призначення за межами виробничого технологічного циклу;

-інтегровані – межі мікрологістичної системи визначаються виробничорозподільчим циклом, у який входять процеси закупівлі матеріальних ресурсів та організації постачання, виробничі логістичні функції, логістичні операції в розподільчій системі, при організації продажу готової продукції споживачам та у післяпродажному сервісі.

Другий рівень логістичної агрегації стосується мікрологістичних систем, до яких належать наступні об'єкти: промислові, дистриб'юційні підприємства, підприємства сфери послуг, зокрема підприємства, що надають логістичні послуги (транспортні, експедиторські, складські, пакувальні тощо),

атакож військові організації, комунальні підприємства, неприбуткові, бюджетні організації й ін. У цих мікрологістичних системах здійснюється

цілісне (системне) управління логістичними потоками та процесами в межах усієї системи.

Третій рівень логістичної агрегації охоплює сферу міжорганізаційної кооперації, якою можна вважати кооперацію виробничих, дистриб'юційних, логістичних підприємств або всіх разом. Металогістична система охоплює сферу міжорганізаційної кооперації, до якої належить кооперація виробничих, дистрибуційних підприємств, кооперація логістичних підприємств або і перших, і других разом. Металогістична система формується для потреб функціонування певної інфраструктури економіки регіону. Із певним ступенем відносності мезологістичними системами можна вважати регіональні системи транспортування вантажів, людей, системи регіонального забезпечення та регіональної безпеки, якщо можна локалізувати логістичні потоки і процеси в їхніх межах. Побудовані таким чином металогістичні системи локально або частково охоплюють логістичні ланцюги, інтегрують

логістичні потоки суміжних підприємств чи логістичні процеси окремих підприємств із надання логістичних послуг. При цьому інтегратором логістичної діяльності, на відміну від попередніх перших двох рівнів, не обов'язково має бути інституційний чинник, а переважно договір, контракт, регламент, інший механізм логістичної координації. Це повністю стосується й наступних рівнів логістичної агрегації.

Четвертий рівень логістичної агрегації ґрунтується на логістичній кооперації металогістичних систем і стосується, передусім, створення повного ланцюга поставок, тобто може реалізуватися шляхом логістичної інтеграції всіх учасників логістичного процесу від місця походження сировини, матеріалів і до місця споживання.

Мезологістична система – логістична кооперація металогістичних систем; стосується створення повного логістичного ланцюга, тобто може реалізуватися і шляхом логістичної інтеграції всіх учасників логістичного процесу від місця походження сировини, матеріалів і до місця споживання включно. З певним припущенням до мезологістичних систем можна віднести регіональні системи транспортування вантажів, людей, системи регіонального забезпечення і регіональної безпеки, якщо можна локалізувати логістичні потоки і процеси в їх межах.

П'ятий рівень логістичної агрегації інтегрує логістичні потоки та процеси в масштабах усієї країни. Макрологістична система – це велика система управління логістичними потоками і відповідні логістичні процеси у масштабах всієї економіки країни. Макрологістична система є певною інфраструктурою економіки країни або групи країн (міжнародна макрологістична система) і охоплює споживачів, промислові, посередницькі, торговельні, транспортні підприємства та організації різних відомств на рівні країни або між різними країнами.

Макрологістичні системи, у свою чергу, класифікуються за трьома ознаками:

-за ступенем глобалізації: державні; міждержавні; трансконтинентальні;

-за адміністративно-територіальним розподілом: районні; міжрайонні; міські; регіональні; обласні; міжрегіональні; республіканські; міжреспубліканські;

-за об'єктно-функціональною ознакою: групи підприємств; відомчі;

галузеві; міжгалузеві; торгові; військові; інституційні; транспортні та ін.

На рівні макрологістики виділяються три види логістичних систем:

-логістичні системи з прямими зв’язками. У цих системах матеріальний потік проходить безпосередньо від виробника продукції до її споживача, оминаючи посередників;

-ешелоновані логістичні системи. У таких системах на шляху матеріального потоку є хоча б один посередник;

-гнучкі логістичні системи. Тут рух матеріального потоку від виробни ка продукції до її споживача може здійснюватись як прямо,

так і через посередника.

Класичними прикладами макрологістичних систем є національні транспортні системи, інформаційні системи, системи національної безпеки, системи стратегічних запасів, система оборони тощо. Функціонування макрологістичних систем залежить від наявності повноцінних національних транспортної, дистриб'юційної, комунікаційної мереж. В умовах глобалізації світової економіки, посилення європейської інтеграції актуальними стають процеси формування міжнародних макроекономічних систем, які будуються в аспекті горизонтальної чи вертикальної інтеграції. Аспект горизонтальної інтеграції притаманний міжнародним транспортним системам, інформаційним системам, системам безпеки й найповніше реалізується у країнах Європейського Союзу. Вертикальна інтеграція спостерігається в концепції логістики глобальних фірм, насамперед при побудові системи виробництва та дистриб'юції товарів.

В рамках макрологістики зв’язки між окремими мікрологістичними системами встановлюються на основі товарно–грошових відносин, у мікрологістичній системі також функціонують підсистеми. Але їх основа без товарна. Це окремі підрозділи, як працюють на єдиний економічний результат підприємства.

Фазова структуризація ТЛС. Одним із ефективних інструментів створення, дослідження й оптимізації логістичних систем можна вважати їхню фазову структуризацію. Це дає підстави логістичні потоки та процеси розмежувати за трьома сферами: матеріалів, фінансів та інформації, відповідно до яких на будь-якому економічному об'єкті можна виокремити логістику матеріального потоку, логістику фінансів (фінансового потоку), інформаційну логістику.

Матеріальний поток охоплює всі можливі фази трансформації у межах логістичної системи.

Отже, матеріальний потік у межах підприємства проходить наступні фази трансформації:

•постачання вхідними матеріалами (сировиною, допоміжними матеріалами, складовими частинами);

•виробництво як процес виготовлення з вхідних матеріалів, отриманих на межі фази постачання, готових виробів, замінних частин тощо;

•збут (дистриб'юцію) готових виробів, замінних частин тощо як певних продуктів у каналах розподілу з доведенням їх до межі (компетенції) системи;

•утилізацію та переробку відпрацьованих виробів, виробничих відходів, тари та пакування, тобто фазу рециклювання або повторного використання у виробничому процесі частин матеріального потоку.

Отже, для окремих підприємств, які самостійно формують процеси постачання та збуту, а також переробки й утилізації відходів, отримуємо логістичні підсистеми за фазовим поділом, що відповідають:

•логістиці постачання;

•виробничій логістиці;

•логістиці збуту (дистриб'юції);

•логістиці переробки й утилізації (рециклювання);

•фінансовій логістиці;

•інформаційній логістиці.

Логістика постачання комплексно охоплює управління фізичним обслуговуванням матеріального потоку та потоку покупних частин із необхідним для цього інформаційним потоком із метою їхнього прискорення й мінімізації витрат для всього процесу постачання.

Виробнича логістика діє в управлінні логістичними процесами під час виготовлення, ураховуючи внутрішньовиробниче транспортування, складування, у супроводі необхідного для цього інформаційного потоку з метою прискорення виробничого процесу та мінімізації витрат. Особлива роль у виробничій логістиці належить виробничому плануванню з погляду відповідності окремим пріоритетним принципам (наприклад, повне використання потужності, ресурсів тощо).

Логістика збуту (дистриб'юції) розглядається інтегровано як специфічна сфера, до якої інколи зараховують логістику торгівлі (продажу) й розподілу, оскільки продукція, особливо товари споживання, на шляху від виробника до безпосереднього споживача проходить ці фази. Логістика збуту охоплює в комплексі управління фізичним переміщенням готової продукції від здачі прийому з виробництва до ринку збуту, із необхідним для цього інформаційним потоком, щоб прискорити процес збуту й мінімізувати витрати. Окрім логістики матеріального потоку, у логістиці підприємства необхідно розглядати й такі підсистеми, як фінансову й інформаційну логістику.

Фінансова логістика у структурі логістики підприємства охоплює сферу управління тими фінансовими потоками, які є складниками логістичних процесів. У ширшому розумінні фінансова логістика може розглядатися як утілення логістичної концепції в управління фінансами підприємства. Аналогічно до фінансової інформаційна логістика у вузькому розумінні охоплює сферу управління логістичною інформацією. Однак, у класичному розумінні це мало б означати побудову та функціонування всієї інтегрованої інформаційної системи підприємства за принципами логістики, функціональними підсистемами якої були б маркетингова інформаційна

система, логістична інформаційна система, інформаційні системи фінансів, бухгалтерського обліку тощо.

Поняття життєвого циклу ТЛС. Сутність логістичного циклу.

Логістичний менеджмент залежить від так званого життєвого циклу транспортно-логістичної системи, в якому виділяють п’ять характерних етапів, що залежать від обсягу продажу товару на ринку і прибутку фірми: етап розробки нового товару, етап впровадження (виведення) товару на ринок, етап зростання, етап зрілості, етап занепаду, як представленона рис. 2.4.

Рис. 2.4 -Життєвий цикл ТЛС

Етап розробки нового товару зазвичай відбувається протягом достатньо тривалого часу і пов’язаний з витратами і інвестиціями фірми на науководослідні, конструкторські і інші розробки.

Етап впровадження (виведення) товару на ринок — це період повільного зростання обсягу продажу через його новизну для споживачів і достатньо великі витрати на рекламу і просування товару. Тому на даному етапі прибутку, як правило, немає. Логістичні рішення щодо збуту на цьому етапі зазвичай пов’язані із селективним розподілом і підтримкою обережної маркетингової політики продажу.

Етап зростання, якщо товар прийнятий покупцями, характеризується швидким зростанням обсягу продажу, і відповідно зростають прибутки фірми. На цьому етапі виникають достатньо серйозні труднощі для логістичного менеджменту, пов’язані з достовірним прогнозом попиту. Необхідними є ретельний логістичний контроль за збутом і швидка реакція логістичного менеджменту на розширення ринку, оскільки період зростання зазвичай короткочасний.

На етапі зрілості обсяг продажу і прибуток досягають свого максимуму, але темпи їх зростання сповільнюються. Це пов’язано з тим, що товар на ринку дістав визнання більшості потенційних покупців. Наприкінці цього етапу зазвичай помітним є падіння обсягу продажу і прибутку, що пояснюється впливом товарів-замінників конкурентів і великими витратами фірми на підтримку попиту і захист від конкурентів. Рішення логістичного менеджменту в дистриб’юції спрямовані на інтенсивний розподіл. Важливим є ретельний контроль за логістичними витратами.

Етап занепаду характеризується різким падінням обсягу продажу і зменшенням прибутку. Це зазвичай пов’язано з насиченням ринку технологічними інноваціями і посиленням дії на ринок конкурентів.

Сутність логістичного циклу. Життєвий цикл стратегічно визначає структуру так званого логістичного циклу. Логістичний цикл – це інтегрована за часом сукупність циклів, пов’язаних з комплексними логістичними функціями. Логістичний цикл може бути віднесений до базисних функцій (постачання, виробництво, збут) або ключових і підтримуючих комплексних функцій. Якщо логістичний цикл розглядається від моменту замовлення споживачем товару до моменту його отримання (покупки), то він називається повним логістичним циклом. Зазвичай, в структурі логістичного циклу виділяють наступні основні складові–цикли (для інтегрованого логістичного підходу):

•цикл замовлення;

•цикл створення (підтримка) запасів;

•цикл обробки замовлень споживачів;

•цикл організації закупівель і розміщення замовлень;

•цикл доставки (матеріальних ресурсів, готової продукції, послуг);

•операційний (виробничий) цикл;

•цикл збору замовлень споживачів і підготовки документації;

•цикл аналізу і підготовки звітів.

ТЕМА 3. МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ ІНТЕГРОВАНИХ ТЛС

3.1Поняття модель та моделювання.

3.2Основні функції моделі.

3.3.Поняття параметр та групи змінних.

3.4Об’єкт моделювання.

3.5Системний підхід та його принципи.

3.6Підходи до дослідження систем.

Під моделлю розуміють штучний об’єкт, який відображає з певним ступенем точності основні властивості досліджуваного об’єкта-оригіналу. Модель має відмінну форму від її реального об’єкта і служить засобом пояснення механізму функціонування системи і її вдосконалення. При побудові моделі об’єкт (систему) і його (її) властивості спрощують, але чим

ближче модель до оригіналу, тим ефективніше його дослідження. До основних функцій моделей можна

віднести:

–засіб осмислення дійсності;

–засіб спілкування;

–засіб навчання;

–інструмент прогнозування;

–засіб постановки експериментів.

Моделювання – це заміщення одного об’єкта іншим з метою отримання інформації про властивості об’єкта-оригіналу за допомогою об’єкта-моделі.

Перш ніж почати розробку моделі, необхідно зрозуміти, що собою представляють структурні елементи, з яких вона будується. Хоча математична або фізична структура моделі може бути дуже складною, основи її побудови досить прості.

У загальному вигляді структуру моделі математично можна уявити так:

де E – «Транспортні технології», результат дії системи;

– «Транспортні технології», змінні і параметри, якими може керувати дослідник;

– «Транспортні технології», змінні і параметри, якими дослідник не може керувати з об’єктивних причин.

Суть такого спрощеного уявлення моделі полягає в необхідності довести, що характер протікання процесу функціонування системи залежить від контрольованих і неконтрольованих змінних.

Фактично кожна модель являє собою комбінацію таких складових, як: компоненти, змінні, параметри, функціональні залежності, обмеження, цільова функція.

Під компонентами розуміються складові частини, які при відповідних їхніх об’єднаннях утворюють систему. Іноді компонентами називаються ще елементи або підсистеми.

Параметр – величина, що характеризує будь-яку основну властивість об’єкта-оригіналу, що дозволяє розділяти різні групи його (об’єкта) елементів.

У свою чергу, змінною є атрибут моделі або об’єкта-оригіналу. Безпосередньо змінними виступають деякі параметри моделі, які обирає дослідник при побудові і дослідженні моделі. Безліч всіх значень, які може приймати змінна, називається областю зміни цієї змінної. Ця безліч і задає змінну, тобто формально і є нею.

При моделюванні систем змінні поділяють на дві групи: екзогенні та ендогенні. Екзогенні змінні називають ще вхідними, тобто вони породжуються поза системою або є результатом взаємодії зовнішніх причин. Ендогенними називаються змінні, що виникають в системі або в результаті взаємодії внутрішніх причин. Ендогенні змінні ще називаються змінними стану.

В даний час при аналізі і синтезі складних (великих) систем отримав розвиток системний підхід, який відрізняється від класичного (або індуктивного) підходу. Останній розглядає систему шляхом переходу від часткового до загального і синтезує (конструює) систему шляхом злиття її компонентів, що розробляються окремо. На відміну від цього системний підхід передбачає послідовний перехід від загального до конкретного, коли в основі розгляду лежить мета, причому досліджуваний об’єкт виділяється з навколишнього середовища.

Об’єкт моделювання. Спеціалісти з проектування і експлуатації складних систем мають справу з системами управління різних рівнів, що володіють загальною властивістю – прагненням досягти певної мети. Цю особливість врахуємо в наступних визначеннях системи. Система S – це сукупність взаємопов’язаних елементів, призначена для досягнення поставленої мети. Зовнішнє середовище Е – безліч існуючих поза системою елементів будь-якої природи, що впливають на систему або перебувають під її впливом. Управління – вплив на об’єкт або систему для досягнення поставленої мети [2].

Системний підхід полягає в тому, що будь-який об’єкт розглядається як відносно самостійна система зі своїми особливостями функціонування та розвитку. Ґрунтуючись на ідеях цілісності та відносної незалежності об’єктів, що знаходяться в цілісному світі, можна сформулювати 15 основних принципів системного підходу [3]:

1)цілісність – визначення наявності у цілого властивостей, якими не володіє ні одна з його частин. Наприклад, вантаж може бути переміщений, тільки коли в системі є і вантаж, і транспортний засіб;

2)емерджентності – поява у цілого властивостей, які не визначаються простим додаванням властивостей складових частин. Наприклад, самоскид і навантажувач можуть очистити вулицю від снігу, тоді як окремо самоскид може тільки вивозити сніг, а навантажувач – зрушувати;

3)непізнаванність частин при розгляді їх поза цілого. Дуже часто при вивченні будь-яких механізмів призначення окремих деталей можна зрозуміти, тільки розглядаючи роботу всього механізму;

4)організованість – утворення структур для зв’язку і встановлення взаємозалежності частин. Наприклад, створення структури управління;

5)неозорість складних систем – необхідність врахування того факту, що

вскладній системі ми ніколи не зможемо формалізувати і зрозуміти всі фактори її діяльності;

6)квантифікація об’єктивної реальності – розбиття частин на кінцеве число елементів, зв’язків;

7)принцип зовнішнього доповнення. Для більш повного розуміння системи необхідно використовувати знання про середовище. Наприклад, більш точно можна розрахувати час перевезення, знаючи стан дорожнього покриття, погодні умови, завантаженість доріг і т. п.;