Kurs_lekcij_finish06

Творче переживання – цей тип характерний для сформованих вольових особистостей. Оскільки така людина має досвід вольової поведінки, то в критичних ситуаціях вона зберігає здатність свідомо шукати вихід зі сформованого критичного становища.

Будь-яка криза припускає два виходи: або людина може відновити перерване кризою життя, відродити його, або життя перероджується і людина перероджується, стає зовсім іншою, і в іншій якості життя ставить перед собою інші цілі і шукає нові способи їх досягнення. У даному випадку криза виводить людину на новий рівень особистісного розвитку.

Кожна криза має свій плин, початок і основні фази. Дж. Каплан описав чотири послідовні стадії кризи:

1-а стадія. Первинне зростання напруги, при якій стимулюються звичайні, звичні способи вирішення проблеми.

2-а стадія. Подальше зростання напруги в умовах, коли ці способи виявляються безрезультатними.

3-тя стадія. Ще більше збільшення напруги, що вимагає мобілізації зовнішніх і внутрішніх ресурсів.

4-та стадія. Характеризується підвищенням тривоги і депресії, почуттям безпорадності, безнадійності і в кінцевому випадку дезорганізацією особистості.

Криза може обірватися на будь-якій стадії, якщо зникає небезпека або з’являється рішення. Ф.К. Василюк під кризою розуміє критичний момент і поворотний пункт на життєвому шляху. Незважаючи на те, що людський світ дуже різноманітний та існує безліч різних криз – криза розвитку, особистісна

криза, криза втрати, травматична криза, посттравма-

• особливості психологічної допомоги, якої по-

требує людина у кризовій ситуації.

Кожна конкретна критична ситуація не є якимось застиглим утворенням, вона має складну внутрішню динаміку, в якій різні типи ситуацій впливають один на одного через внутрішній стан, зовнішню поведінку людини та її наслідки.

Устані кризи змінюється емоційна сфера людини, за таких обставин може відчувати одне з трьох домінуючих почуттів: депресію, деструктивне почуття або самотність.

Депресивна реакція проявляється в таких почуттях, як – апатія, байдужість, розчарування, втома, туга, пригніченість, байдужість.

До деструктивних почуттів відносять – дратівливість, злість, образу, агресію, ненависть, упертість, прискіпливість, недовірливість, заздрість.

Самотність виражається в таких переживаннях, як – почуття непотрібності, нерозуміння, безвиході, безнадійності, порожнечі.

Улюдини, яка знаходиться у кризі, змінюється простір спілкування: він або різко обмежується (відхід у себе), або різко зростає (самотність у натовпі). Людина ніби шукає забуття в частоті поверхневих контактів з іншими людьми.

Уряді досліджень було виявлено, що є схеми переживання кризи, більш характерні для жінок і чоловіків. Схеми, характерні для жінок, пов’язані зі спілкуванням. Стереотипи фемінності, що існують у суспільній свідомості, дозволяють жінці показати себе слабкою, ділитися своїми проблемами, просити допо-

моги у їх вирішенні. Подібна ж поведінка у чоловіків

не схвалюється, навіть засуджується суспільством.

Тому схеми, характерні для чоловіків насамперед пов’язані із внутрішніми переживаннями. Стереотип маскулінності передбачає здатність самостійно справлятися з ситуацією, незалежність у прийнятті рішень. Отже, чоловік змушений здійснювати внутрішню невидиму роботу над кризовою ситуацією. Та зовнішня відсутність ознак кризи у чоловіків не свідчить про її відсутність. Напруга усередині людини схильна до накопичування і може проявиться у вигляді аутоагресії, суїциду.

За якими ознаками ми можемо визначити початок кризи? Що може свідчити про її наближення?

Перше – наявність проблеми, яка створює дискомфорт, що поширюється на більшість сфер життя. Наприклад, напружені відносини на роботі продовжують крутитися в голові і вдома, на відпочинку, при зустрічі з друзями. Психічні стан починають впливати на фізіологію, втрачається апетит, сон. Те, що раніше приносило радість, абсолютно перестає приносити задоволення. Далі, змінюються в гіршу сторону відносини з оточуючими і близькими людьми. Починає дратувати те, на що раніше абсолютно не звертали увагу. Виникає відчуття нерозуміння, починає переслідувати думка про те, що “весь світ налаштований проти”. Виникає стійке відчуття, що будь-яка особливість, стиль спілкування, реакція на зауваження, сприйняття критики заважає просуванню вперед у найзагальнішому сенсі, заважає як кар’єрному зростанню, так і особистісному вдосконаленню.

Психологами, що досліджують психологічну кри-

зу, було виявлено, що більшість психологічних криз

такого типу спостерігається у практично здорових пси-

хічно і фізично людей. Однак існують різні особистісні реакції на кризовий стан. Відомий вітчизняний дослідник стану психологічної кризи А.Г. Абрумова виділяє шість типів ситуаційних реакцій на стрес.

1.Реакція емоційного дисбалансу, для якої характерне домінування негативних емоцій. У людини знижується загальний фон настрою, присутнє відчуття дискомфорту в тій чи іншій мірі, підвищується тривожність, скорочується коло спілкування, спілкування стає більш поверхневим і формальним. Тривалість такого роду реакцій – до двох місяців. У людини різко підвищується рівень стомлюваності. Але саме в цей момент людина найбільш відкрита для психологічного впливу та психологічна допомога при такій реакції найбільш ефективна.

2.Песимістична ситуаційна реакція. Виражається зміною світовідчуття, похмурим забарвленням світоглядів, суджень, оцінок, зміною та переструктуруванням системи цінностей. Стійко знижується рівень оптимізму, відповідно знижується продуктивність планування діяльності в майбутньому. Емоційні навантаження сприймаються як удари долі, які можна тільки приймати, а не протидіяти. Події бачаться неконтрольованими, а власна воля – нікчемною. Активність людини за такого типу реакції падає до нуля, людина навіть не намагається щось змінити у своєму житті. При цьому оцінка своїх можливостей може бути завищена. Створюється ситуація штучно перебільшеного стресу. Цей тип реакції має найбільшу тривалість – в середньому три місяці. Психологічна допомога за такої

форми реакції вкрай утруднена і складна.

26Тема 1. Вступ до психології діяльності у кризових ситуаціях

3.Реакція негативного балансу. Це реакція, для

якої характерним є раціональне підведення життєвих підсумків, оцінка пройденого шляху, визначення реальних перспектив існування, порівняно позитивних і негативних моментів продовження життя. За наявності переважно внутрішніх конфліктів в особистості виводиться негативний життєвий баланс. Подібні механізми спостерігаються у осіб з важкими захворюваннями (рак, лейкоз), які знають про неминучість поглиблення страждань і сумного результату, у самотніх осіб старшого віку, які критично оцінюють своє прогресуюче фізичне постаріння. Підведення балансу передбачає високий рівень критичності, чіткість і реалістичність суджень. Реакція негативного балансу триває в середньому до місяця.

4.Ситуаційна реакція демобілізації відрізняється найбільш різкими змінами у сфері контактів (відмова від звичних контактів або їх значне обмеження), що викликає стійке переживання самотності, безпорадності, безнадійності. Також спостерігається часткова відмова від діяльності. Практично людина уникає будь-якої діяльності, крім найнеобхідніших, життєво важливих сфер. Тривалість цього типу реакції в середньому становить один місяць. Якщо для людини створені умови для відпочинку, вона звільняється від важких турбот і відповідальності – то ця ситуація вирішується.

5.Ситуаційна реакція опозиції. Для неї характерна зовні обвинувачувальна позиція, людина стає агресивною, різко негативно оцінює оточуючих, їх діяльність. Ця реакція зазвичай поступово згасає сама по собі. Але у випадку глибокої і високої інтенсивності

вимагає прийняття захисних заходів, інакше різко

порушується адаптація людини.

6. Реакція дезорганізації. Тут спостерігаються найбільш виражені зміни на рівні організму – гіпертонічні та судинно-вегетативні кризи, порушення сну. Тривалість цього типу реакції зазвичай не перевищує

всередньому двох тижнів. Ця реакція не несе захисної функції, тоді як попередні типи у певному сенсі можуть бути визнані реакціями психологічного захисту, оскільки вони економлять психічну енергію, тим чи іншим способом обмежуючи реально практичну діяльність людини без порушення системи адаптації.

На формування певних ситуаційних реакцій впливають такі чинники:

-активність чи пасивність людини, залежно від цього реакція буде більш або менш тривалою, активна енергійна людина включає всю систему захисту,

врезультаті чого спрацьовує адаптація та інтенсивні негативні емоції швидко зникають;

-ступінь інтелектуального контролю, а також комунікативні навички конкретної особистості.

Чому ж виникають критичні ситуації? Причини їх виникнення різноманітні.

Зодного боку, на них впливають соціальні і ситуаційні чинники, з іншого – індивідуальні та біологічні особливості самої людини.

Схильність до кризових станів особливо висока у дітей, підлітків та осіб літнього віку. Для цих вікових періодів характерні кризи.

До групи ризику з розвитку кризових станів також належать люди з фізичним виснаженням, які пережили психотравму, важку втрату.

Велике значення для виникнення кризових ситу-

ацій мають характер та інтенсивність стресової ситу-

ації. Стресові фактори можуть бути гострими, раптово виникають, небезпечними для життя: природні та техногенні катастрофи, війни, аварії, або хронічними, постійними, розтягнутими в часі: соціально економічні труднощі, конфліктні ситуації в сім’ї або на роботі.

Стреси поділяються на одиничні, множинні і періодичні. Крім того, кожній людині притаманні специфічні стресогенні ситуації: вступ у вищий навчальний заклад, служба в армії, вступ у шлюб, вихід на пенсію, різка зміна службового становища і так далі.

Криза в житті – це завжди неприємно. Вихід із кризи іноді порівнюють з рішенням складного математичного рівняння, запис якого займає цілу сторінку і яке треба спростити. В результаті правильних дій ми отримуємо просту рівність, неправильні дії призводять до ускладнення і заплутування вихідного матеріалу. Вхід у кризу – це початок математичного рівняння. Головне – правильно скоротити компоненти, знайти правильний обмін. Скорочуючи зайве, ми залишаємо сутність. Як тільки все виходить, ми можемо сказати, що вийшли з кризи.

Контрольні запитання:

1.Розкрийте психологічну сутність поняття «криза».

2.Які типи криз можете назвати.

3.Що є спільного та відмінного у поняттях – «криза» та «важка життєва ситуація»,?

4.Які типи реагування на кризову ситуацію вам відомі?

5.Опишіть клінічні прояви реакцій дезадаптації.

Тема 2: Екстремальні ситуації

2.1. Класифікація екстремальних ситуацій

Екстремальна ситуація – стан життєдіяльності людини, суб’єктивно усвідомлюваний нею як такий, що загрожує її фізичному та психічному здоров’ю. Чинниками, що зумовлюють екстремальну ситуацію є – час, інформація, зміст діяльності та ін. Існують такі різновиди екстремальних ситуацій:

-швидкоплинна – породжується гострим дефіцитом часу для прийняття і здійснення ефективних рішень та дій;

-тривала – визначається поступовим зростанням напруженості, сталою дією певних подразників;

-з елементами невизначеності – зумовлюється дефіцитом інформації, динамічних стереотипів прийняття рішень в умовах дії різнозначних спонук тощо;

-з елементами очікуваності розвитку подій – характеризується станом готовності до вирішення

складної ситуації, яка передбачається (передстартова лихоманка, очікування надмірних навантажень і впливів);

-«домінантного стану» – з’являється через не-

адекватність сприйняття дійсності та усвідомлення

30 Тема 2. Екстремальні ситуації

необхідності певних дій внаслідок впливу надпорого-

вих подразників (ілюзії сприймання, неадекватність реакцій, прийняття помилкових рішень);

- критична – виникає від усвідомлення небезпечності для фізичного і психічного здоров’я або життя людини.

Зростання кількості екстремальних ситуацій (техногенних і природних катастроф, міжнаціональних конфліктів, терористичних актів) у нашій країні за останні роки диктує необхідність підготовки фахівців, здатних надавати екстрену психологічну допомогу жертвам подібних ситуацій. Незважаючи на всю важливість і актуальність проблем надання екстреної психологічної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях, ці завдання в цей час усе ще залишаються досить новими для психолога.

У рамках теорій посттравматичного розладу та кризової психології, яка й виникла наприкінці 80­х- років сформувалося поняття «психічна травма» (психотравма) – подія, яка сприймається людиною як загроза її існуванню, яка порушує нормальну життєдіяльність, стає для неї подією травматичною, тобто потрясінням, переживанням особливої ваги. Головний зміст психологічної травми становить втрата віри у те, що життя організоване відповідно до певного порядку і піддається контролю.

Травма впливає на сприйняття часу, і під її впливом змінюється бачення минулого, сьогодення й майбутнього. За інтенсивністю пережитих почуттів травматичний стрес рівняється до усього попереднього життя. Через це він видасться найбільш істотною

подією життя, ніби «вододілом» між минулим та тепе-