2 Суть так званого основного філософського питання

У 1888 р. німецький філософ Ф. Енгельс в роботі «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філосо­фії» висунув ідею, що філософія в цілому – як фор­ма суспільної свідомості – і кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди мають головне, центральне питання, яке він назвав основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть — відно­шення мислення до буття. Це питання має дві сторони:

1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (пи­тання про первинність і вторинність);

2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об’єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність).

Ні за життя Ф. Енгельса, ні після його смерті в філософському середовищі не існувало єдиної позиції щодо виділення означеного питання в статусі головного. Більшість філософів вважала раніше, робить це і тепер, що виділене Ф. Енгельсом основне питання філософії насправді таким не є. Статус основного воно має лише в такій течії як філософія марксизму. Тому нерідко в літературі його називають так званим основним філософським питанням».

І дійсно, якщо проаналізувати різні філософські напрями, течії, школи, стане очевидним, що питання про відношення мислення до буття вони не постулюють в ролі основного в своїх філософських пошуках. Не будучи основним по своїй суті, воно, тим не менше, займає в філософії особливе місце. Справа в тому, що ідея Ф. Енгельса про основне питання філософії має значний евристичний потенціал, оскільки дає можливість на основі чіткого критерію певним чином класифікувати філософські напрями, течії та школи. Це своєрідний методологічний ключ, за допомогою якого можна розкрити специфіку окремих сторін різноманітних філософських концепцій, що існували в минулому, існують тепер та будуть існувати в майбутньому.

Відповідно марксизму, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто стверджує, що первинною є свідомість, називають ідеалістами. Матеріалістична традиція в історії філософії представлена багатьма формами і видами – від наївного матеріалізму древніх до матеріалістичних пошуків різних немарксистських вчень сучасності. Ідеалізм також багатоликий, але основних форм у нього дві – суб’єктивний і об’єктивний. Суб’єктивний ідеалізм бачить першооснову світу у свідомості суб’єкта. Об’єктивний ідеалізм як першооснову світу розглядає дух або ідею, що існує об’єктивно, поза суб’єктом. З позицій такого підходу специфічним проявом об’єктивного ідеалізму виступає переважна більшість релігій. Існує і третій варіант відповіді на першу сторону основного філософського питання: матерія і свідомість є рівнозначними основами функціонування довкілля. Така філософська позиція отримала назву «дуалізм».

Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на табори: тих, хто визна­вав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об’єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Перших називають гностиками, а напрям в філософії, який вони представляють, – гностицизмом. Других – агностиками, а відповідну філософську течію – агностицизмом.

Ідея Ф. Енгельса про основне питання філософії в рамках марксистської філософської парадигми отримала статус фундаментального методологічного принципу. Вся історія філософії почала розглядатись крізь призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на сторону матеріалізму, піддавав і піддає нещадній критиці не тільки «чистий, рафінований» ідеалізм (як, наприклад у Платона чи Г. Гегеля), але й найменші відхилення в його сторону. І хоча, як підкреслювалось вище, за межами марксизму ідея про основне питання філософії не тільки не отримала розповсюдження, але й послідовно критикувалась і критикується, вона не «пішла» з філософії, не зникла, а й сьогодні присутня в ній. Це гарно видно в ситуаціях, коли виникає потреба подивитись на конкретну філософську школу чи напрям зсередини, осмислити питання співвідношення матеріального і духовного, проаналізувати можливості і межі пізнання людиною світу.

Принцип «основне питання філософії» – лише один з фундаментальних методологічних принципів, сформульованих філософською думкою на її довгому історичному шляху. Існує низка філософських вчень, автори яких намагались окреслити базові, вузлові питання, навколо яких, на їх думку, вибудовується система філософського знання. Серед них – філософські концепції нідерландського філософа XVII ст. Б. Спінози, німецького філософа XVIII ст. І. Канта, німецького філософа останньої четверті XVIII – початку XIX ст. І. Фіхте та ін..

Лекція №3