14. Поняття та особливості сімейних правовідносин. Умови й порядок

Сім'я - це засноване на шлюбі чи кровній спорідненості невелике об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомо­гою та моральною відповідальністю. Давня римська сім'я (фамілія) об'єднувала під владою її голови (патер) дружину, дітей, інших роди­чів, які проживали разом і вели спільне господарство, а також кабаль­них і рабів. Сам термін "фамілія" первісно означав не лише колектив людей, але й усю сукупність майна, тяглової худоби та інших матеріа­льних ресурсів цього колективу. Це об'єднання базувалося не стільки на кровній спорідненості його членів, скільки на владі домовладики-патера. Влада ця була практично необмеженою, він міг піддати кож­ного члена фамілії будь-якому покаранню, аж до позбавлення життя чи продажу у рабство. Повноправним громадянином Риму вважався лише глава сім'ї - квірит. Під його владу потрапляли не лише дружи­на, діти, раби, але й невістки та зяті його - звісно, за умови, що вони не стали членами іншої родини (тестя, свекра) під владою свого домо-влздики-квірита. Влада над членами сім'ї носила назву манус.

Агнатська сім 'я - це спорідненість через осіб чоловічої статі. Сис­тема агнатського споріднення мала свої ступені, тобто була ієрархіч­ною, але - завдяки інституту усиновлення - відкритою. Агнатська сім'я грунтується не на принципі кровної спорідненості, а на владі глави сім'ї. Тільки домовладика був повністю правоздатним та мав право укладати правочини. Агнатська (цивільно-правова) спорідне­ність відрізнялася від "природного", кровного (когнатського) спорід­нення (яке включало й родичів по матері) тим, що зміст агнатства був передусім правовим (агнатство - поняття правове). Дочка, яка вийшла заміж і стала членом іншої родини, втрачала зв'язок з своєю попере­дньою сім'єю і не могла претендувати на спадщину. І, навпаки, при­ймак стає членом нової родини і після смерті патера претендує на свою частку спадщини на рівних підставах з синами (якщо успадку­вання відбувається за законом, а не за заповітом).

Оскільки такий юридичний підхід суперечив природному бажан­ню батьків турбуватися про майбутнє своїх дітей, з часом агнатська родина була замінена когнатською сім'єю, де визначальним став принцип кровної спорідненості. Одруження перестало розривати май­нові відносини батьків і дітей, стало можливим успадкування і аліментування між родичами, що формально перебували під владою різних домовладик.

15. Укладення шлюбу

Умова шлюбу - добровільність намірів сторін. У випадку, якщо патер заперечував право своєї дочки чи сина укласти шлюб з їх влас­ними обранцями, його дії можна було оскаржити перед магістратами. Згода батька сімейства (досягнута навіть під тиском суспільної дум­ки), під чиєю владою перебував син сімейства, в принципі, вважалася вирішальною, оскільки невістка переходила під його владу. Проте тільки у найбільш ранній період римської історії шлюб укладався за взаємною згодою домовладик, без волі подружжя. Другою умовою служило досягнення сторонами шлюбного віку (12 років для дівчат і 14 - для хлопців). Третьою - неперебування в іншому законному шлюбі, а також дотримання траурного року для вдови. Оскільки дитина,

народжена аж до десятого місяця з моменту смерті включно, вважала­ся нащадком померлого чоловіка, шлюб протягом траурного року розглядався як доказ подружньої зради, а, в свою чергу, шлюб з ви­критим коханцем вважався недопустимим з моральних та релігійних міркувань. Пізніше подібний шлюб усе ж визнавався законним, але з безчестям для вдови. Ще умовою вважають відсутність близької спо­рідненості. Неможливим був шлюб батька з дочкою, нехай навіть і прийманою і звільненою згодом з-під батьківської влади. Не допуска­лися шлюби між опікуном і підопічною та викритими перелюбника­ми. Вище говорилося про недопустимість шлюбів між свояками та про обмеження для сенаторів і провінційних магістратів. За дотри­мання певних умов можливим було узаконення конкубінату і дітей від конкубіни.

Припинення шлюбу відбувалося по смерті одного з членів подруж­жя, втрати свободи чоловіком або дружиною (громадянська смерть), або розлучення. При шлюбі з чоловічою владою вимагати розлучення міг лише чоловік, що не виключало зловживань з його боку. Згодом законодавство чітко визначило достатні підстави для того, щоб чоло­вік у шлюбі міг поставити вимогу для розлучення. Такими підставами слугувало порушення подружньої вірності дружиною, чаклунство на дітей та ...утруднення чоловіку доступу до спиртного.

Розлучення в шлюбі сіне ману відбувалося спрощено - за взаєм­ною згодою сторін або шляхом подання односторонньої заяви про відмову від шлюбного життя. Але навіть у шлюбі кум ману жінку від безчестя рятували законні причини розлучення: а) імпотенція чолові­ка протягом 3-х років; б) полон чоловіка, якщо протягом 5-ти років немає звістки; в) постриження в черниці.