- •1 Джерела вивчення народної латини. Надписи
- •2. Шляхи заміни найменувань.
- •3. Джерела вивчення нл. Художня література
- •5. Етапи розвитку латинської мови.
- •6.Запозичення як джерело змін фонетичної системи мови.
- •9. Латинська мова – основа романських мов. Етапи історії латинської мови. Латинська мова в епоху середньовіччя та новий час.
- •11. Письмова фіксація романських мов. Фактори диференціаціації народної латині і утв. Романських мов. Теорія стратів.
- •10. Роль соціальних факторів в поширенні фонетичних змін
- •17.Романські мови. Загальна характеристика.
- •18.Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Германський суперстрат.
- •19.Латинська мова – основа романських мов. Етапи розвитку латинської мови. Архаїчний період.
- •20. Системність фонетичних змін. Фонетичні заміни.
- •21. Особливості народної латини.
- •22. Народно – латинський лексичний спадок.
- •23. Джерела вивчення народної латини. Література релігійного змісту.
- •25. Граматика періоду пізньої Імперії та раннього середньовіччя.
- •26. Зміни у граматичному оформленні іменника.
- •27. Писемна фіксація ром. Мов. Фактори диференціації народної латини та утв. Ром. Мов. Етнічні фактори: субстрат, суперстрат, адстрат.
- •28.Граматичні категорії імені: рід і число.
- •29. Джерела вивчення народної латини. Юридичні документи.
- •30. Граматичні романізми та їх походження.
- •31. Джерела вивчення народної латини. Історичні твори раннього середньовіччя.
- •32. Порівняльно-історичне вивчення мов.
- •33. Нл. Проблема хронології нл.
- •34. Етимологічні словники.
- •35. Нл. Проблема єдності нл.
- •36. Латинські і романські звуки. Їх графічна передача.
- •37. Народна латина. Поняття народної латини.
- •38. Просодична структура слова. Наголос. Його характер в лат. І ром. Мовах.
- •39. Витоки ром.Мов. Загальна характеристика.
- •40. Зміни в грам.Оформленні прикметника.
- •45.Формування держав на романізованих територіях.Франція і Бельгія.
- •47. Формування держав на романізованих територіях.Португалія
- •48.Взаємовплив романських мов.
- •50.Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Субстрат Іберійського періоду.
- •53. Джерела вивчення народної латини. Глоси, схолії.
- •54. Поява означеного артикля.
- •55. Причини лексичних змін.
- •56. Характерні особливості числівників.
34. Етимологічні словники.
Крім подібності граматичних систем, про близьку спорідненість РМ свідчить спільність лексики, що була успадкована від латині. Латинський фонд РМ представлений в двух знаменитих етимологічних словниках: EWRS Ф.Діца та REW В. Меєра-Любке.
Для словника Діцем були відібрані найбільш вживані слова; з рідкісних – тільки слова з цікавою етимологією. Словник поділений на 2 частини. В першій – слова, загальні для всіх РМ або більшості з них. Друга частина – перелік слів лат. походження, які властиві тільки одній з трьох областей: іберо-романськиій, галло-романській або італо-романській. Про балкано-романську область Діц згадував лише в деяких випадках, порівнюючи з іншими.
Словник Меєра-Любке є обширнішим довідником. Він включає 9721 слово і включає усі слова, включаючи ранні латинізми, які знайшли застосування в якійсь РМ або її діалекті. Нелатинські елементи представлені тільки якщо вони присутні більш ніж в одній РМ. В кінці словника є регістр усіх слів, що приведені в словникових статтях РМ з вказівкою номера тієї словникової статті, де вони були згадані.
Більш докладну інформацію про походження і історію Р слів можна знайти в етимологічних словниках окремих РМ, наприклад FEW В. фон Вартбурга та ін.
35. Нл. Проблема єдності нл.
НЛ – загально-розмовна латинська мова в усі періоди її існування, з особливим урахуванням всіх тих інновацій, які з’явилися в пізній період її розвитку, що безпосередньо передував періоду формування РМ.
Латинські текти усіх періодів, включаючи пізній, характеризувалися відносною єдністю мови, у зв’язку з чим була висунута гіпотеза про єдність народної латини.
Разом з тим, факт утворення на базі латини декількох РМ, що помітно відрізнялися одна від одної, навів дослідників на думку про існування в латинській мові територіальних відмінностей.
Були спроби виявити діалектні особливості ЛМ. Існують дослідження латині в Пн. Італії, галльської, іберійської, балканською латини. В.Вяянянен вбачає у ряді латинських форм помпейських написів вплив оскоького (fata замість facta і т.д.). А.Карнуа в іберійських написах відмічає номінатив на –as замість –ae (filas, amicas).
На жаль, написи являються майже єдиним видом писемних пам’яток, на які можна спиратися у пошуках діалектних особливостей.
За думкою ряду лінгвістів, діалекти РМ ведуть початок з НЛ, що відрізнялася гетерогенністю. Стверджується, що між розмовною латиною і сучасними діалектами РМ не було розриву в наступності. Припустити, що одноманітність писемною латини в провінціях досягалося переважно в містах, де впровадження літературної мови проводилося через школи і адміністрацію. У сільській місцевості, куди не простягався вплив шкіл, могли зберігатися регіональні особливості мовлення і просто місцеві мови, про що є згадки в текстах сучасників.
36. Латинські і романські звуки. Їх графічна передача.
Перетворення латинської фонетичної системи романські спричинило зміни співвідношення між звуками і буквеним зображенням. Латинські букви, що використовувалися для запису народного романського мовлення могли виявитися зайвими (буква h в ісп. мові hombre), зображати звуки, що відрізнялися від закріпленими за ними в ЛМ (подвійна буква ll в ісп. мові llamar), супроводжуватися додатковими діакритичними знаками (акцентами, тильдами).
В ранніх пам’ятках помітні коливання в буквеному позначенні нових романських звуків, особливо пата латних приголосних і африкатів. Між графемою і звуком виявляються ті ж види асиметрії мовленнєвого знаку, що й у відношенні між означуваним і означу вальним лексичних і граматичних одиниць: «вільна синонімія» - один і той же звук-фонема зображуються різними буквами, незалежно від фонетичного оточення; «позиційно обумовлена синонімія» - один і той же звук в залежності від наступного звуку зображується різними буквами; «вільна полісемія» - одна й та ж буква, незалежно від оточення відповідає двом звукам-фонемам; «позиційно обумовлена полісемія» - одна й та ж сама буква в залежності від наступної графеми зображає різні звуки; «аналітизм» - дві і більше букв = 1 звук; «синтетизм» - 1 буква = 2 звуки; «десемантизація» - буква не відповідає ніякому звуку.
В пізньому розмовно-латинському варіанті розпізнавальна ознака довготи/короткості замінилася ознакою відкритості/закритості, дифтонг ae > [ɛ], дифтонг oe > [е], а приголосний h перестав вимовлятися.