Об'єктів природно-заповідного фонду;
кладовищ.
Примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, допускається, як виняток, з мотивів суспільної необхідності лише в разі, якщо будівництво зазначених у частині першій цієї статті об'єктів передбачається здійснити із застосуванням оптимального варіанта з урахуванням економічних, технологічних, соціальних, екологічних та інших чинників.
Стаття 16. Порядок примусового відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності
Орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до розділу II цього Закону звертається до адміністративного суду із позовом про примусове відчуження зазначених об'єктів.
Вимога про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, підлягає задоволенню, у разі якщо позивач доведе, що будівництво, капітальний ремонт, реконструкція об'єктів, під розміщення яких відчужується відповідне майно, є неможливим без припинення права власності на таке майно попереднього власника.
У разі задоволення позовних вимог рішенням суду визначається викупна ціна та порядок її виплати, а також перелік та порядок надання майна замість відчуженого. Одночасно із задоволенням позовних вимог щодо примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності суд може задовольнити вимоги щодо знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, розміщених на земельній ділянці, що підлягають примусовому відчуженню.
Рішення суду про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, разом із документами, що підтверджують попередню та повну сплату колишньому власнику викупної ціни або державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, надане замість відчуженого, є підставою для державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені об'єкти.
Попереднє повне відшкодування вартості земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у грошовій формі здійснюється шляхом внесення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, коштів на депозит нотаріальної контори в порядку, встановленому законом, за місцем розташування земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, або перерахування коштів на зазначений власником цих об'єктів банківський рахунок.
Отже, керуючись вищезазначеними нормами закону, можна підбити підсумки:
Викуп земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу, що підлягає нотаріальному посвідченню. За умовою задачі не зрозуміло, чи був укладений такий договір з ще живим попереднім власником.
У випадку якщо договір так і не був укладений, то керуючись ст. 15 зазначеного Закону України: У разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об'єктів для суспільних потреб зазначені об'єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності.
Задача 3. Б. звернувся до районної державної адміністрації із заявою про безоплатну передачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності. У заяві він зазначив цільове призначення та орієнтовні розміри земельної ділянки. Райдержадміністрація відмовила йому у передачі земельної ділянки у власність, пояснивши свою відмову тим, що розпорядником земель у межах населених пунктів є органи місцевого самоврядування, а саме сільська рада. Розглянувши заяву Б., сільська рада прийняла рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою. Інженер-землевпорядник відмовився розробляти технічну документацію із землеустрою, оскільки в даному випадку сільська рада повинна була надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Б. подав позов до суду про відмову інженера-землевпорядника розробити технічну документацію із землеустрою. У суді з’ясувалося, що сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження землями відповідного цільового призначення. Вирішіть справу. Який порядок та особливості безоплатної передачі земельних ділянок у власність?
Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
Громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
І відповідно до ч. 4 статті 122 ЗК України, Б. повинен був звернутися до територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Задача 16. Після смерті О. залишилися дві земельні ділянки загальною площею 4,5 га, спадщину на які прийняли її троє дітей – П., Д., М. Вони отримали свідоцтва, посвідчені державним нотаріусом, про право на спадщину за законом – на 1/3 частку у спадщині кожному на зазначені земельні ділянки. Дані земельні ділянки були об’єднані в одну. П. звернувся до Д. та М. з вимогою про виділення належної йому частки зі складу об’єднаної земельної ділянки, але ті відмовилися. Після цього П. звернувся до землевпорядної організації щодо поділу з виділенням часток спірної земельної ділянки, яка була розділена на три частки. Отримавши технічну документацію на об’єднану земельну ділянку, П. звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, але рішенням від 04.03.2018 р. державний реєстратор відмовив у задоволенні заяви. Свою відмову реєстратор мотивував відсутністю правовстановлюючих документів, які посвідчують право спільної часткової власності на земельну ділянку. Вирішіть справу. Чи правомірні дії державного реєстратора?
Якщо земельну ділянку успадковують одночасно декілька осіб, зазначена земельні ділянка успадковується у спільну власність. У майбутньому земельна ділянка може бути поділена між ними за відповідним цивільно-правовим договором. Але необхідно зазначити, що поділ успадкованої земельної ділянки між спадкоємцями можна здійснювати лише після оформлення спадщини і державної реєстрації права спільної власності спадкоємців на земельну ділянку. Тобто нотаріус кожному спадкоємцю видає свідоцтво про право на спадщину, де зазначає у тому числі частку у праві власності на земельну ділянку з долученою до нього нотаріально посвідченою копією державного акта на право власності на земельну ділянку спадкодавця (без відмітки), і після цього спадкоємці спільно звертаються до землевпорядної організації, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, щодо виготовлення державного акта на право спільної часткової власності на земельну ділянку.
Такий державний акт видають або уповноваженій особі, або ж кожному із співвласників. За бажанням співвласника або співвласників частка або частки можуть бути виділені окремо в натурі як окремі земельні ділянки та виготовлені і видані окремі державні акти на право власності на земельну ділянку, яка утворилася при виділенні такої частки.
ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 2004 року
ч. 2. ст. 18 Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов’язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Постанова КМУ 2015 р. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене у результаті поділу іншого нерухомого майна, виділу в натурі частки з іншого нерухомого майна або об’єднання іншого нерухомого майна (далі - поділу, виділу частки або об’єднання), проводиться за наявності відомостей з Державного земельного кадастру про формування нової (нових) земельної ділянки (земельних ділянок) у результаті такого поділу, виділу частки або об’єднання.
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт, утворений у результаті поділу, виділу частки або об’єднання у результаті реконструкції проводиться відповідно до пунктів 77-81 цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, утворене у результаті поділу, виділу частки або об’єднання, подається документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу, виділу частки або об’єднання, крім випадків, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такий документ відсутній у зв’язку із втратою, пошкодженням чи псуванням
ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 2004 року
Стаття 24. Відмова в державній реєстрації прав
Підстави для відмови в державній реєстрації прав:
подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
Отже, поділ успадкованої земельної ділянки між спадкоємцями можна здійснювати лише після оформлення спадщини і державної реєстрації права спільної власності спадкоємців на земельну ділянку, чого не було зроблено за умовою задачі. Тому дії державного реєстратора, на мою думку, правомірні.
22. К. у 1996 р. отримав земельну ділянку на праві постійного землекористування площею 100 га для ведення селянського (фермерського) господарства. У встановленому законом порядку було виготовлено та отримано державний акт на право постійного користування на ім’я голови фермерського господарства К. і створено фермерське господарство «В». У 2017 р. головою фермерського господарства став С. - зять фермера К., тоді як останній залишився членом фермерського господарства. Між тим у квітні 2018 р. К. звернувся із заявою про добровільну відмову від права постійного землекористування на користь держави та виходом із членів фермерського господарства. ГУ Держгеокадастру в Харківській області видало наказ про припинення права постійного землекористування та зарахування земельної ділянки до земель запасу. Фермерське господарство «В», вважаючи, що його право користування земельною ділянкою порушується, звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним наказу державного органу та визнання за юридичною особою права постійного землекористування. Чи підлягає позов задоволенню? Який порядок виникнення права постійного землекористування? Назвіть підстави та особливості припинення права постійного землекористування.
відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалася Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Відповідно до ст. 9, 17, 19 того ж Кодексу сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до ст. 23 того ж Кодексу право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Після набрання чинності ст. 92 Земельного Кодексу 2001 року свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.
Таким чином, право постійного користування громадянами, які отримали за чинним на той час земельним законодавством земельні ділянки у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, зберігається й зараз.
Умова задачі відповідає справі, щодо якої Верховний касаційний господарський суд виніс постанову від 18.03.2019 № 922/3312/17:
Позивач зауважує, що за змістом чинного на час створення СФГ "Відродження" законодавства, хоча державний акт на право постійного користування землею і видано фізичній особі - засновнику фермерського господарства, земельна ділянка була безпосередньо пов'язана із конкретним фермерським господарством, для створення якого цю земельну ділянку було надано, юридична особа - фермерське господарство використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), сільська рада, відділ земельних ресурсів та податковий орган обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою. Оформлення правовстановлюючого документа на землю фермерському господарству було неможливим, оскільки саме отримання державного акта на землю засновником фермерського господарства є необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи. Проте після створення, державної реєстрації фермерського господарства саме таке фермерське господарство є фактичним землекористувачем земельної ділянки.
Суд першої інстанції, виходячи із положень чинного законодавства, зокрема статей 92, 125, 126 Земельного кодексу України, зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов'язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб. Отже, суд дійшов висновку, що оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надано ОСОБА_4, СФГ "Відродження" не має права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2, тому позовні вимоги в частині визнання за цим господарством відповідного права є необґрунтованими.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що згідно з чинним як на час створення СФГ "Відродження" законодавством України, так і на час звернення до суду фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.