Недоліки лапаростомії:
анестезіологічний ризик повторних втручань;
повторна додаткова абдомінальна травма;
утворення нориць тонкої кишки;
складність кінцевого закриття лапаротомної рани;
часте (у 25%) утворення вентральної грижі;
трудоємкість лікування;
затратне лікування.
Критерії закінчення програмованих санаційних лапаротомій:
нормалізація температури тіла хвоого;
відновлення активної перистальтики кишечника;
відсутність гнійних виділень;
очищення петель кишечника від фібринових нашарувань;
зменшення набряку очеревини і стінки кишки;
очищення і поява грануляцій в лапаротомній рані;
ліквідація чи хоча би надійне зниження клінічно
і лабароторно ознак ендоксикозу та ПОН.
Післяопераційне ведення хворих
Необхідно продовжувати корекцію порушень гомеостазу.
Розрахунок об'єму інфузії рідини проводять з урахуванням обов'язкових втрат.
Шляхи виведення рідини:
сечовиділення 1500 мл/сут.,
перспірація – виділення шкірою і легенями – 500 мл/сут.,
фекалії – 100 мл/сут.
При перитоніті втрати рідини збільшуються.
при частоті дихань 16-18 за/хв втрачається 500-600 мл,
при частоті дихань 24/хв = 2 рази більше,
при частоті дихань 36-40/хв = у 3 рази більше.
Гіпертермія − це додаткова втрата рідини до 500 мл на кожен градус температури вище 37° С. З урахуванням «секвестрації» рідини в кишечнику, черевній порожнині, міжклітинному просторі дефіцит ОЦК може досягти 25%.
Корекція в післяопераційному періоді
ліквідація дефіциту ОЦК;
боротьба з обезводненням;
корекція гіпопротеїнемії;
нормалізація електролітного обміну;
нейтралізація метаболічного ацидозу;
поповнення енерговитрат;
Важливе співвідношення білкові/небілкові препарати 1:3 (при зменшення кількості білкових препаратів можливий інтерстиціальний набряк легенів).
Доцільно застосувати керовану гемодилюцію (поліпшується мікроциркуляція, зменшуються метаболічні порушення). Універсальний гемодилютант – желатиноль або розчин Альбуміну + гемодез + розчин Рінгера в рівних співвідношеннях. Доза − 25 мл/кг в темпі 15 мл/мін.
Антибіотикотерапія
Протизапальна терапія
Імунокорегуюча терапія
(імунофан, Т-активин, імуноглобулін,
гаммаглобулін).
Детоксикація організму
Інтракорпоральні способи: гемодилюція,
форсований діурез,
катетеризація грудної лімфатичної протоки.
Екстракорпоральні методи:
плазмаферез,
гемосорбція,
лімфосорбція.
Летальність
залежить від багатьох причин:
від джерела: апендикулярний перионіт дає найменшу летальність – 7-20%, при інших захворюваннях черевної порожнини – до 30-50%;
від поширеності перитоніту: при місцевому перитоніті – 0-1,5 %, при загальному перитоніті 30- 50%, при післяопераційному перитоніті – 75- 90%;
від фази (стадії) перитоніту, тобто від своєчасної госпіталізації і лікування: летальність госпіталізованих в перші 12 годин − 10%, а в
пізніші терміни − 45%;
Таким чином, перитоніт – це велика і
організаційна і лікувальна проблема.
