2. Історичність романів Вільяма Теккерея

Усі романи Теккерея можна назвати історичними. Відразу після смерті засновника жанру сера Вальтера Скотта, тобто в 1830-ті роки і трохи пізніше, історичний роман був чи не синонімом роману взагалі (цю думку висловлював відомий літературознавець Леонід Юхимович Пінський). Єдиний роман Теккерея, дія якого відбувається в сучасному автору Лондоні, - "Ньюкоми". Однак і цей роман написаний так, ніби автор пише про свій час, зберігаючи його прикмети для читачів майбутнього, для яких середина ХІХ століття буде історією. Дія роману «Історія Генрі Есмонда» вміщена в кінець ХVII — початок XVIII ст., центром сюжету є історична подія — змова з метою повернути на англійський престол Карла II, поряд із вигаданими персонажами діють історичні особистості. У романі «Віргінці» дія відбувається наприкінці XVIII століття, головна історична подія — війна Америки з Англією за незалежність, діють найвідоміші історичні діячі — Джордж Вашингтон і генерал Вулф, а брати-близнюки, онуки Генрі Есмонда, воюють протилежні сторони. Головною історичною подією «Ярмарку» є битва при Ватерлоо. І ось що цікаво: битва не зображена безпосередньо, читач перебуває з Беккі, Емілією та панікуючими англійцями в Брюсселі, звідки чути пальбу і куди доходять лише чутки. Однак реалії цієї битви таки були згадані при описі шкільної бійки Доббіна і Кафа в перших розділах роману: «То була остання атака гвардії... то була колона Нея, що йшла грудьми на Ля-Ей-Сент, наїжачившись десятьма тисячами багнетів і увінчана двадцятьма орлами», — але при цьому автор додає: «вірніше, була б, тільки все це відбувалося задовго до битви при Ватерлоо».

Не лише сама битва була на живій пам'яті сучасників, а й маленькому Теккерею особисто довелося побачити живого Наполеона, в'язня на острові Святої Єлени. В одинадцять років він, що народився в Калькутті, як і всі сини англійців, що служили в Індії, був відправлений до Англії до школи-пансіону. Не те що літаків тоді ще не було, а й, нагадаємо, Суецький канал не був проритий. А це означало подорож кораблем навколо Африки. Дорогою корабель заходив, зокрема, і на острів Святої Олени, де маленький Теккерей і його двоюрідний брат побачили Бонапарта, і слуга, актуалізуючи, ймовірно, міфологему «корсиканське чудовисько», повідомив дітям, що в'язень з'їдає в день стільки маленьких хлопчиків, скільки зможе виловити. Моторошні асоціації збереглися у Теккерея на все життя. Але й історичний урок теж було засвоєно: можна володіти половиною світу і, головне, кардинально впливати на долі людей, про існування яких навіть не підозрюєш (так Наполеон змінив долю Емілії, чий батько розорився, а чоловік загинув), і миттєво все втратити, виявитися не владним навіть над своїм життям. Історична свідомість автора змушує його коментувати і життя звичайних людей — у тому сенсі, що, якщо комусь довелося народитися в цей час, а не в інший час, його доля багато в чому визначатиметься.

Не лише історичні події, а й події власного життя у Теккерея проростають у сюжетні ситуації. Батько рано помер, і хлопчик його не пам'ятав, а вітчима дуже любив. У його романах стосунки маленьких хлопчиків з батьками-сурогатами завжди розвиваються без шкоди для дитини, більше того, опікуни можуть виявитися кращими за рідну матір: єдиний, кого загалом добродушна Беккі Шарп ненавидить, — це її син; "Ви моя мама, - каже маленький Родон леді Джейн, - а не ... а не вона!" Старий Осборн, жорсткий і егоїстичний по відношенню до своїх дітей, виявляється люблячим дідусем для сина проклятого їм Джорджа. Маленький Генрі Есмонд любимо і не страждає у родині Каслвудів. Одруження Теккерея обернулася нещастям: його дружина захворіла психічно і могла жити лише у притулку для душевнохворих. Як ми знаємо чи можемо згадати за романом Шарлотти Бронте «Джейн Ейр», душевна хвороба одного з подружжя не могла бути приводом для розлучення. Теккерей сам виховував двох доньок і, коли вони підросли, говорив, що віддає перевагу їхньому суспільству будь-якому іншому. Але коли вони були маленькими, з ним трапилася одна подія, яку щасливою не назвеш: він закохався у дружину свого університетського приятеля Джейна Брукфілда. Кохання виявилося затяжним, безвихідним і нерозділеним. Однак варто було Теккерею ціною величезного зусилля прийняти рішення не бачитися з Брукфілдами, як Джейн відразу писала йому листи, благаючи повернутися. Встояти він не міг. Листи, до речі, були опубліковані російською мовою у видавництві Рудоміно в 1990-і роки, з них ясно, що Джейн грала їм, як кішка з мишею. Без його поклоніння їй було нудно. Досвід такого затяжного кохання очевидно просвічує в «Ярмарку» в ситуації Доббіна, одного з найближчих автору персонажів. А його кохана, Емілія, за загальним зізнанням, списана з Джейн Брукфілд. І з яким коханням автор завжди говорить про неї! Мовляв, жінки на ярмарку марнославства погано відгукуються про Емілію виключно із заздрощів: чоловіки в усі часи та у всіх народів будуть біля ніг саме таких жінок. Милий ідеал, та й годі. Його спростування — не тільки в листуванні, що збереглося. Ціла низка спростування прориваються в сюжет роману. Варто поряд з Емілією з'явитися далеко не першій красуні Беккі, і всіх офіцерів полку, як вітром, здуває до ніг останньої — не встояв і молодий чоловік Емілії. Вона не помічає жодних добродій з боку Добіна і протягом п'ятнадцяти років удовства продовжує молитися на портрет Джорджа, який загинув. Яка відданість! Але в читача вона викликає лише роздратування: заради пам'яті людини недостойної Емілія нехтує людиною гідною. То Теккерей хотів до нас донести? Припустимо, що не цілком свідомо, але все ж...