- •1.Мова як суспільне явище.Основні функції мови:комунікативна,
- •2.Мова і держава.Українське законодавство про мову.Мовні обов’язки громадян
- •4.Основні стилі сучасної української літературної мови . Мовні особливості стилів
- •5.Мовна норма літературної мови та її соціальне значення
- •6.Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему.Основні фонетичні одиниці української мови : звук,склад,фонетичне слово,фраза
- •7.Наголос в українській мові . Роль наголосу в розрізненні слів і форм
- •9.Зміни голосних звуків у потоці мовлення .Вимова голосних звуків
- •13.Позначення мякості приголосних на письмі буквами ь,я,ю,є,і. Вживання мякого знака
- •17.Написання чоловічих і жіночих прізвищ,імен по батькові українського та іншомовного походження
- •20.Активна і пасивна лексика української мови,сфери її поширення
- •21.Лексика української мови з погляду на її походження
- •22.Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •23.Омоніми та їх види : омоформи,омофони,омографи
- •24.Антонімии та їх види. Антонімічні пари. Стилістична функція антонімів
- •25.Синоніми та їх види.Синонімічний ряд.Стилістична функція синонімів
- •26.Фразеологія української мови. Типи фразеологічних одиниць.Використання фразеологізмів у різних стилях української мови
- •27.Поняття про лексикографію. Словники та відображення історії і культури українського народу.Види словиків
- •28.Словотвір.Словотворчі засоби української мови
- •29.Будова слова.Морфеми та їх види.Стилістичне забарвлення значущих частин слова
- •30.Предмет морфології. Частини мови та принципи їх виділення
- •34.Форми іменників другої відміни
- •35.Форми іменників третьої відміни
- •36.Форми іменників четвертої відміни
- •37.Відмінювання іменників множинної форми
- •38.Незмінюванні іменники
- •2. З великої літери пишуться індивідуальні назви:
- •42. Cтупені порівняння якісних прикметників
- •43. Відмінювання прикметників. Повні і короткі прикметники
- •44. Відмінювання прикметників . Тверда і мяка групи прикметників
- •48.Групи числівників за будовою
- •49.Відмінювання і правопис кількісних числівників
- •50.Відмінювання і правопис порядкових числівників
- •51.Займенник як самостійна частина мови.Співвідношення займенників з іншими частинами мови
- •4 Морфологічні ознаки:
- •52.Групи займенників за значенням і граматичними ознаками
- •54.Значення і граматичні ознаки дієслова як самостійної частини мови
- •55.Дві основи дієслова
- •56.Вживання часових форм дієслова
- •57.Категорія способу дієслова.Правопис дієслів умовного і наказового способів
- •58.Дієвідмінювання дієслів : I і II дієвідміна
- •59.Категорія виду дієслова
- •62.Правопис не з дієсловами,дієприслівниками і дієприкметниками
- •63.Значення прислівника , його граматичні ознаки як самостійної частини мови. Розряди прислівників за значенням
- •67.Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності і підрядності
- •69.Частка як службова частина мови.Види часток за роллю в реченні . Правопис часток
- •70.Вигук.Групи вигуків за значенням
1.Мова як суспільне явище.Основні функції мови:комунікативна,
творча,пізнавальна,культуроносна,естетична,експресивна Мова — явище суспільне. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з другого — без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, і ідеологія, і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності людини. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, ста тева), демографічні процеси (зміни чисельності населення, міграція), рівень загальної освіти народу, розвиток науки тощо. Суспільство може цілеспрямовано впливати на розвиток мови. Свідомий вплив суспільства на мову (урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить доля окремих мов у багатомовному суспільстві. Так, унаслідок онімечення у XVIII ст. зникли полабська і прусська мови, в результаті асиміляції в СРСР зникло понад 90 мов, а колонізація у СИ1А знищила чимало індіанських мов. Взаємозв’язок мови і суспільства розглядається і на таких рівнях, як мова і народ, мова й особа (індивід), мова й класи та соціальні групи людей. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об’єктивними законами. Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже існує. Мова не може бути класовою (коли кожен клас користується своєю мовою), бо треба було б виробити якусь третю мову, щоб класи могли спілкуватися між собою. Проте класовий підхід до використання мови беззаперечний. Так, українське панство, щоб відокремити себе від простого народу, використовувало для спілку вання чужу мову: на Західній Україні то була здебільшого польська, а на Східній - російська. Із суспільним розшаруванням (за різними ознаками) пов’язана поява в мові про фесійних слів, арго (мова декласованих елементів), діалектизмів. Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв’язку. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — соціо лінгвістика.
Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.
Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.
Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) й абстрактним (поняттєвим). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співрозмовників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».
Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.
Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.
Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.
Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше повстаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ: «Говори — і я тебе побачу», — запевняли мудреці античності.
Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чому виховання відчуття краси мови — основа естетичного виховання.