- •1. Мовознавство – наука про мову. Об’єкт та предмет мовознавства.
- •2. Мова. Її визначення, основні ознаки і властивості.
- •3. Зв'язок мовознавства з іншими науками.
- •4. Мовознавство загальне і конкретне (часткове).
- •5. Мовознавство теоретичне і прикладне.
- •6. Основні проблеми загального мовознавства.
- •7. Методи дослідження в мовознавстві. (чи методи і прийоми дослідження мовного матеріалу).
- •8. Синхронічний та діахронічний аспекти вивчення мовних одиниць (Синхронія і діахронія).
- •9. Проблема походження мови. Основні теорії її походження.
- •10. Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць.
- •11. Фактори розвитку мови. Поняття національної мови, літературної мови.
- •12. Семіотика як наука про знакові системи.
- •13. Мова як особлива знакова система.
- •14. Основні властивості знаків, мовних знаків.
- •15. Мова і мовлення.
- •16. Мова, мислення, свідомість.
- •17. Мовна система та структура. 18. Мова як системно-структурне утворення.
- •19. Ієрархія мовної будови. Основні типи відношень між мовними одиницями.
- •20. Звукова будова мови. Фонетика як наука про звуковий лад мови.
- •21. Аспекти вивчення звукової будови мови.
- •22. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови.
- •23. Артикуляційна база мови. Зміни звуків у потоці мовлення.
- •24. Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин.
- •25. Акустичний аспект вивчення звукової будови мови.
- •26. Характеристики суперсегментних явищ.
- •27. Типологія наголосу в мовознавстві.
- •28. Інтонація, основні складники, функції.
- •29. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови.
- •30. Фонема, її функції, принципи виділення.
- •31. Фонема та її алофони.
- •32. Дистрибуція фонем і алофонів.
- •33. Система фонем мови. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •34. Критерії класифікації голосних фонем.
- •35. Критерії класифікації приголосних фонем.
- •36. Склад та складоподіл.
- •37. Синтагма. Енклітики та проклітики.
- •38. Слово як центральна одиниця мови. Слово та інші мовні одиниці.
- •39. Функції слова та його типи.
- •40. Структура змісту слова.
- •41. Внутрішня форма слова.
- •42. Типи лексичних речень.
- •43. Структура лексичного значення слова.
- •44. Системна організація лексики.
- •45. Поняття семантичного поля та лексико-семантичної групи.
- •46. Слово в мові та мовленні
- •47. Шляхи збагачення лексики.
- •48. Граматична будова мови, морфологія, синтаксис.
- •49. Граматичне значення, граматична категорія. Граматична форма.
- •50. Морфема. Основні ознаки. Приципи виділення.
- •51. Морфема і аломорфема.
- •52. Функціонально-семантична класифікація морфем.
- •53. Кореневі морфеми. Афіксальні морфеми.
- •54. Синтетичні та аналітичні засоби вираження граматичного значення.
- •55. Частини мови, принципи їх виділення.
- •56. Повнозначні та службові частини мови.
- •57. Предмет синтаксису. Одиниці синтаксичної системи мови.
- •58. Речення, як основна одиниця синтаксису, її ознаки та функції.
- •59. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •60. Граматичне членування речення на головні та другорядні члени.
- •61. Типологія речень.
- •62. Речення і словосполучення.
- •63. Синтаксичні звязки та їх найважливіші типи ???
- •64. Актуальне членування речення. Тема і рема речення.
- •65. Речення і висловлювання, синтаксема і алосинтакс.
- •66. Причини мовних змін. Мовні контакти.
- •67. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.
- •68. Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція мовних систем.
- •69. Мовні контакти. Спорідненість мов. Мовні сім'ї.
- •70. Порівняльно-історичне мовознавство.
- •71. Генеалогічна класифікація мов
- •72. Індоєвропейська родина мов(словянська,романська,германська групи).
- •73. Мови слов'янської групи
- •74. Мови германської групи.
- •75. Мови романської групи.
- •76. Мовна карта Європи.
- •77. Мовна карта України.
- •78. Типологічне мовознавство
- •79. Фонологічні класифікації мов світу.
- •80. Морфологічні класифікації мов світу.
- •81. Флективні мови.
- •82. 83. 84.
- •85. Синтаксичні типологічні класифікації мов світу.
- •86. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма.
- •87. Типи письма в сучасному світі.
- •88. Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів.
- •89. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.
- •90. Мовні контакти. Штучні мови.
39. Функції слова та його типи.
Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти).
Основною функцією слова є його позначальна (референтна функція). Слово позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати «предметною віднесеністю».
Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується «вольова дія» — регулювальна функція мовлення людини.
За своєю роллю в реченні слова поділяються на частини мови. Частини мови поділяють на повнозначні, тобто такі, що мають значення, та службові, тобто ті, за допомогою яких повнозначні слова об'єднуються в речення.
Слова можуть бути простими (однокореневими) та складними (утвореними з кількох коренів).
Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів). є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення набувають його тільки в контексті. Отже, значення не є означальним для слова, хоч і обов'язковим.
Не можна вважати визначальною рисою слова і його цільноформленість (непроникність). Наприклад, дієслово читати в складеній формі майбутнього часу (буду читати, читати (буду) виступає в розчленованому вигляді. Складена форма ви щого ступеня порівняння прикметників може виражатися двома частинами: більш поміркований, менш придатний.
Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, — це наявність у ньому певного граматичного значення. Наприклад, наведена вище форма буду читати — дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, шо належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка). А в нерозкладному фразеологічному словосполученні гнути кирпу, що передає одне значення «зазнаватися», граматичні значення має кожне слово (гнути — дієслово, неозначена форма і т. д.; кирпу — іменник, жіночий рід і т. д.). Поза контекстом займенник він не має лексичного значення, а граматичні значення має: займенник, чоловічий рід, називний відмінок, однина.
Отже, слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.
40. Структура змісту слова.
Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти).
Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, змістів, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем. Під семантикою слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.
Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.
У нашій свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно з'єднується звуковий комплекс (набір звуків — Ійаблуко]) і цей зв'язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам'яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.
Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. 1 навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).
Таким чином, значення, тобто змісті звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.
На образ реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного — денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).Межі змістуслова окреслюються в його відношенняхдо інших слів, близьких за значенням. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день.
Щодо граматичного значення слова, то цим займаєть морфологія та синтаксис. Морфологія – розділ граматики, який вивчає структуру слова, способи вираження його граматичних значень і систему словозміни. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень. Синтаксис – розділ граматики, що вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також властивості цих одиниць.