41. Внутрішня форма слова.

Внутрішня форма слова — певні особливості зв'язку звукової будови слова з його первісним значенням; спосіб структурної та семантичної мотивованості слова іншими словами. Інакше кажучи, В.ф.с. — це первісне (етимологічне) значення, що виникає з опорою на якусь названу словом ознаку (не обов'язково суттєву) предмета або явища. Наприклад, назва лободи "мучинець" є похідною від слова "мука" і зумовлена тим, що стебло та листки рослини вкриті борошнистим нальотом. За О. Потебнею, В.ф.с. засвідчує, як людині уявляється її власна думка. У похідних словах, які в мові структурно та семантично мотивуються іншими словами, В.ф.с. є прозорою. Іноді подібний зв'язок із різних причин затемнюється, втрачається, а отже, втрачається і В.ф.с. Так, наприклад, сьогодні уже досить важко сприймається те, що за походженням лексеми "кінець" і "початок" є спільнокореневими. Це виявляє етимологічний аналіз. На поняття "В.ф.с." спираються і при розкритті природи поетичного (образного) слова. На погляд Г.Винокура, образними є слова, які мають В.ф. При цьому В.ф.с. трактується як здатність загальномовного словесного значення ставати своєрідним виразником іншого поетичного (образного) змісту, що виникає в художньому творі. Це пов'язано з тим, що узвичаєні назви одних предметів починають уживатися як назви інших об'єктів. У даному випадку не йдеться тільки про традиційне метафоричне перенесення, яке лежить в основі тропів і є яскравим виявом В.ф.с. Суть полягає в тому, що в художньому мовленні поетичний (віддалений) зміст (не лише при метафоричному перенесенні, а й поза ним) ніколи не обмежується буквальним (словниковим, ближчим) змістом слів. Цей поетичний зміст ґрунтується на загальномовних словесних значеннях, виражається за їх допомогою, тобто внаслідок естетичних перетворень семантики один зміст стає формою іншого (образного) змісту.

В актах мовлення більшість слів певним чином варіюється, змінює свою граматичну форму: вода, води, воді, воду. Такі граматичні видозміни слова є словоформами. Кожне слово має мінімум одну словоформу,але, як правило, їх буває більше. Деяким словоформам притаманні фонетичні варіації.Вони виконують однакову граматичну функцію, але розмежовуються стилістично. Варіюється не тільки форма, а й зміст слів: голова — «людина» і голова — «частина тіла». Це лексико-семантичні варіанти слова голова. Лексема— абстрактна ОДИНИЦЯ МОВИ, яка реалізується в мовленні у сукупності словоформ, фонетичних, стилістичних і семантичних варіантів слова.За своєю природою лексема близька до фонеми: фонема виявляється в мовленні у ряді алофонів, а лексема — в сукупності варіантів, тобто алолексів, або лексів.

42. Типи лексичних речень.

Лексичне значення слова– це реальний предметно-речовий зміст, який оформлений за законами граматики рідної мови і є елементом загальної семантичної системи словника.

Є 2 лексичні значення слова: Денотативне, сигніфікативне, конотативне значення. Значення слова — відображення в слові певного явища об'єктивної дійсності.Формується значення слова, або лексичне значення, під дією трьох чинників: об'єктивної дійсності, історичних обставин і ментальності народу, відношень між словами.

1.Об'єктивна дійсність представлена предметами, процесами, ознаками, відношеннями, явищами, які потребують словесного вираження. Як об'єкти семантики лексеми вони є денотатами. Значення слова, обмежене відображенням певного денотата, є дєнотативним , напр.: будинок — «споруда, призначена для житла». Результати пізнання людиною дійсності закріплюються в словах, втілюються в їх значенні.

2.Історичні обставини, ментальність народу сприяють закріпленню лексичного значення, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови. Вони обумовлюють конотативне значення слова , тобто додаткове його значення, відтінки, які накладаються на основне значення, і оцінку денотата. Відповідно додаткове, відтінкове або стилістичне значення лексеми є конотативним, наприклад, значення слів халупа (невелика убога житлова будівля).

3. Відношення слова до інших слів окреслюють обсяг семантики і її межі. Кожне слово, як і інші мовні одиниці, має два типи відношень: синтагматичні (змінні, несталі поєднання слів у мовленні) і парадигматичні (стійкі, стабільні поєднання слів у мові), які впливають на значення слова. Взагалі, відтінкові значення, своєрідні коливання семантики лексеми створюються синтагматичними відношеннями в потоці мовлення, в контексті. Такі відтінки значення слів є контекстуальними значеннями.Синтагматичні зв'язки впливають на межі, периферію лексичного значення слова. Семантична основа лексеми зумовлена парадигматичними відношеннями. парадигматичні відношення слів обумовлюють їх семантичний обсяг.Отже, об'єктивна дійсність є основою денотативного значення слова, історичні обставини впливають на конотативне значення, а синтагматичні відношення між словами — на контекстуальне значення. Парадигматичні відношення визначають семантичний обсяг і семантичне наповнення цієї одиниці мови